Дотримання гігієнічних норм під час занять фізкультурою

Медичні працівники мають здійснювати гігієнічний контроль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовольняти спеціальні гігієнічні вимоги.

Температурні норми у спортивних спорудах (залі, тирі та ін.) складають 14—18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний кабінет та ін.) — від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів — на 1—2°С вище від температури води у ванні. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вважати гранично допустимими +30°С і ‑25°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після кожного заняття в них обов'язково проводять вологе прибирання та інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря повинен обмінюватися 3—4 рази; за 1 год на 1 людину, яка займається, має надходити близько 80 м³ свіжого повітря. Приток свіжого повітря повинен переважати над відтоком. Усім цим вимогам відповідають кондиціонери, проходячи через які, повітря очищається, зігрівається (влітку — охолоджується) і зволожується.

Великої уваги слід надавати також системі освітленості спортивного обладнання і місць занять, строго контролювати стан води в плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами: весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють через фільтри і нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які користуються плавальним басейном, пред'являються певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширенню шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, необхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використовуючи мачулу. На ногах слід мати індивідуальні гумові тапочки.

Одяг та взуття спортсмена повинні бути легкими, не заважати рухам, добре захищати організм від холоду і вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря і вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг слід надягати лише на навчально-тренувальні заняття. Після кожного тренування чи змагання його треба випрати і випрасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки були завжди сухими і чистими.

Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів.

Фізкультура для різних вікових груп

При медичному забезпеченні організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їхніх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна у віці 2 тиж (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні та активні фізичні вправи). Масаж не можна проводити більше ніж 2 хв, а рефлекторні вправи — повторювати більше ніж 4 рази. Тривалість заняття 8—12 хв.

У 7—8-місячному віці програму занять фізичними вправами значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння та ін.). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5-7 хв декілька разів на день.

У 9—10 міс доцільно збільшити об'єм навантаження в 1,5—2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомогою дорослого та ін.).

В 11—12 міс, коли діти вже можуть стояти без опори і самостійно ходити, фізичні тренування ускладнюють за рахунок включення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін.). Тривалість заняття можна збільшити до 14—15 хв.

Зміст фізичної активності дітей 2-го року життя складає ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не повинні бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6—10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім — для тулуба. Вправи, що пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною.

Дошкільний вік (3-6 років) характеризується значною динамікою показників, зокрема швидкими темпами росту скелета і м'язів. Тому в цей час неприпустимі перевантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3—4 роки) необхідно створювати всі умови для засвоєння дитиною нових видів, рухів, дій і загартовування. В старшому дошкільному віці (5—6 років) освоюють нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із ровесниками. Загартовування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити щоденно у вигляді зарядки та різних ігор.

Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. В цей період відмічається ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Внаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоска стопа, викривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні і методично правильно побудовані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень.

Загальний фізичний розвиток 6-річної дитини вже дозволяє включати в програму занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьба на лижах, їзда на велосипеді. Тривалість заняття 30—35 хв. До часу поступлення в школу дитина повинна оволодіти певним рівнем розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7—10 років) є найсприятливішим періодом для закладки майже всіх фізичних якостей. Організовані заняття молодшого школяра фізичною культурою не повинні обмежуватись шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку і брати участь у 2—3 тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарату. Зокрема, хребетний стовп у дітей 7—10 років характеризується великою податливістю і нестійкістю основних вигинів — грудного і поперекового. Грудний вигин формується до 7 років, а поперековий — до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски і слабко розвинуті м'язи спини сприяють деформації хребта. Неправильна посадка за партою, носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави, розвитку плоскоступості тощо.

У підлітковому віці (11—15 років) відбувається максимальний ріст організму і окремих його частин, збільшення функціональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовлена статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і податливий. Сила м'язів збільшується меншою мірою, ніж маса тіла, що за несприятливих умов може призвести до порушення постави або деформації хребта. Водночас надмірне м'язове навантаження може прискорити процес скостеніння і сповільнити ріст у довжину довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональних і фізичних можливостей хлопців та дівчат. Фізична активність підлітків реалізується передусім в організованих формах — на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі і поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортивних секціях. Для тих, хто не охоплений організованими формами масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка і 2—3-разові самостійні тренування протягом тижня. Тривалість одного заняття 70—90 хв.

У старшому шкільному віці (16—17 років) практично закінчується ріст тіла в довжину і відмічається перевага ростових процесів у поперечних розмірах. Підвищується міцність скелета, в тому числі хребта і грудної клітки. Більш помітними стають статеві особливості щодо розмірів, пропорцій тіла, м'язової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності хлопців і дівчат. Завершується розвиток центральної нервової системи, хоча процеси збудження дещо переважають над процесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менш як 2—3 рази на тиждень по 1,5—2 год з обов'язковим виконанням ранкової зарядки.

Медичні сестри повинні знати і вести пропаганду необхідності рухової активності, особливо для людей середнього віку, для яких руховий режим набуває дуже важливого значення. Справа в тому, що в цей період накопичуються знання і практичний досвід людини. Але, у той же час, у цьому віці (40-60 років) знижуються резервні можливості й опірність організму багатьом факторам зовнішнього середовища, збільшуючи захворюваність. У своїй пропаганді медична сестра повинна вказувати на те, що доведено багатьма дослідженнями: здоровий спосіб життя допомагає зберегти цілком задовільну працездатність до 70-75 років, але для цього постійно необхідно працювати м'язами, щоб компенсувати дефіцит рухової активності.

Сформульовано сім принципів методики й організації занять фізкультурою людей у віці 40-60 років:

• принцип задоволення конкретних потреб організму;

• принцип відповідності можливостям організму;

• напруженість тренувальних впливів;

• якісна своєрідність використовуваних засобів і методів фізичної культури;

• комплексність впливів;

• принцип широкого використання активного відпочинку;

• принцип "щодня і все життя".

Доведено позитивну роль оптимальної рухової активності у людей похилого віку. Рівень життєдіяльності організму в ході вікового розвитку і тривалість життя залежать від двох протилежних тенденцій: з одного боку, згасання обміну речовин і функцій, а з іншого — включення адаптаційних механізмів, які закріплені в еволюції організму. Більшість спеціалістів вважають, що всебічне функціональне навантаження органів і систем старіючого організму руховою активністю не лише гальмує процеси передчасної старості, але й сприяє структурному удосконаленню органів і систем. Однак признаючи оздоровче тренування людям зрілого і похилого віку, слід пам'ятати про так звані вікові зміни (зниження функціональних можливостей і реактивності організму, зменшення еластичності опорно-рухового апарату, прогресування атеросклеротичних процесів та ін.). У похилому віці знижуються можливості адаптації до вправ швидкісного і силового характеру, зате великий оздоровчий ефект дають вправи аеробного характеру.