11. “Поетіка” Арістотеля. Меміз і теорія трагедій.

Вищого розвитку наука класичної Греції досягає в філософії арістотеля. Коло інтересів Арістотеля було надзвичайно широке. Арістотель є типовим представником вираження ілеалогії античного світу. В пору серйозної кризи античної системи держави - міста, коли народжувалась велика монархія Александра Македонського, Арістотель настирливо доказував доцільність старого типу державного устрою. Сутність мистецтва арістотель визначає у “Етиці”. Він відносить її до поняття творчості і протипостовляє практичній діяльності. Але самі повні погляди Арістотеля на мистецтво, і особливо на поезію, викладені в “Поетіці”. На превеликий жаль, цей твір зберігся не повністю: після загального визначення мистецтва і поезії мова йде про головним чином про трагедію, а частини, що стосується епосу, лірики і комедії не збереглося. Але і в такому вигляді цей твір є дуже цінним. Арістотель виходить з постійного твердження, що всі види постійної творчості відтворюють дійсність і нерозривно з нею пов’язані. Він має на увазі не матеріалістичне копіювання дійсності, а відтворення найхарактернішого в образах чи подіях, тобто висуває на перший план принцип типового у мистецтві. Відповідно до його концепції, всі види мистецтва обумовлені залежністю від того, яким чином, з допомогою яких засобів і як само відбувається процес наслідування. Пісні і музика з’являються тому, що вони наслідують звуки, танці- ритмічні рухи, живопис і скульптура – кольори і форми, а література здійснює наслідування завдяки словам і поетичним розмірам. Цікаву думку Арістотель висловлює і тоді, коли доводить, що поезія на відміну від науки висловлює загальну думку в художньо-конкретних образах, які мають свої імена і стають носіями неповторних, притаманних тільки їм характерів. Багато місця в “Поетиці” приділено трагедії, як жанру драматичного мистецтва. Її автор виражає суть трагічного, а оскільки вона являє собою сценічну виставу, то формулює шість її складових елементів – фабулу, характери, мислення, сценічна обстановка, спосіб вислову і музична композиція. Значну увагу Арістотель приділяє зясуванню питання про вплив трагедійного дійства на глядачів. Він наголошує, що ефективність цього діяння досягається як сценічними засобами, так і самим перебігом подій. Найскладнішим у розумінні цієї проблеми вважається нерозшифрований Арістотелем термін “катарсіс”, тобто очищення, що його викликає трагедія у глядачів. Інакше кажучи, страждання глядачів від спостереження чужого нещастя в трагедії викликає психологічне полегшення в них і приводить до повного очищення. Класицисти XVII ст. поклали теорію трагедії Арістотеля за основу висунутої ними концепції “трьох єдностей” – часу, місця та дії. Проте вони мали рацію лише в останньому твердженні. Арістотель дійсно приділив дуже багато уваги значенню єдності дії. Відносно єдності часу він обмежився зауваженням , що трагедія тяжіє вкластися в “один оберт сонця” , а про єдність міста взагалі не згадує. Безперечно, де-які думки поетики вже застаріли, а про те більшість з них продовжує зберігати своє значення і в наші часи. І не випадково, відкриваючи якусь сучасну книгу з історії театру, мистецтва, літератури, естетики майже з перших сторінок можна зустріти посилання на авторитет давньогрецького мислителя Арістотеля.