9. Діалоги Платона “Федон” та “Федр”. Ідея душі.

Платон – засновник античного ідеалізму. Виходець з багатої родини у молодості був учнем Сократа. Після смерті Сократа у Платона починаються роки мандрів. Вчення Платона глибоко антидемократичне. Демократичний устрій і характерний для цього устрою психічний тип людини визивають у Платона різке осудження . в намальованому Платоном реакційному проекті ідеальної держави влада належить споживаючим прошарку суспільства, а виробничі прошарки не приймають участі в управлінні державою. В творчості Платона було три періоди. В свій перший “сократичний” період Платон ще свято йде за методами свого вчителя Сократа і веде дослідження головним чином у формі бесіди, запитань і відповідей. В подальшому у Платона складається власна система, поряд з бесідою з’являється і розповідь. Філософська аргументація змінюється художньо опрацьованими міфами. До цього періоду відносять найбільш досконалі за художньою формою діалоги, напиклад, “Федон”, “Федр”, “Пір”. Як літературні твори, діалоги цікаві насамперед мистецтвом портретної характеристики. В дискусію зустрічаються не лише окремі погляди, а і живі носії, серед них філософи, поети, молоді люди з сократовського кола. У діалозі “Федон” щойно прибулий до Афін учень Сократа питає у свого колеги Федона про причини кончини Сократа. Між ними відбувається довгий діалог, що не торкається смерті їхнього вчителя. І лише коли Федон починає розповідати про останній день Сократа, він переходить до теми смерті, страху і мужності перед нею людини, вічного існування душі, відсутності людських знань. Розповівши про останні хвилини мислителя, Федон закінчує діалог зверненням до Ехекрата. У діалогах Платона майже не з’являються картини опису природи, винятком у цьому може бути “Федр”. Велику увагу Платон приділяє міфам, що виконують у діалозі різноманітні завдання. Ці міфи набувають у діалозі високохудожньої ліричної форми, наприклад, про кулеподобних людей, яких Зевс за нечестя розірвав навпіл і примусив половини все життя шукати одна одну, про польоти людських душ і богів на повітряних колисницях.

За Платоном, душа людини живе на далеких зірках, звідти вона милується ідеями, що сповнюють її невимовним блаженством. Коли народжується людина, чергова душа спускається на землю і входить у тіло людини мов у в’язницю. Тепер душа спостерігає світ речей, дещо вже їй знайомий завдяки світу ідей. Після смерті праведної людини її душа повертається до зірок. Якщо людина прожила життя погано, то її душа пересилюється до якоїсь тварини. Це переселення відбуватиметься доти, доки душа не спокутує своїх пороків і не позбавиться них. Отже, все своє життя людина повинна присвятити підготовці до повернення души до зірок, в світ ідей, бути вірною еросу – пристрасній любові до світу ідей. Звідси виник вислів “платонічна любов”, любов до ідей. Ідеї Платона значною мірою вплинули у подальшому на формування християнського вчення.

10. Діалог Платона “Пір”: Ерос, його походження, різновид та природа.

Платон – засновник античного ідеалізму. Виходець з багатої родини у молодості був учнем Сократа. Після смерті Сократа у Платона починаються роки мандрів. Вчення Платона глибоко антидемократичне. Демократичний устрій і характерний для цього устрою психічний тип людини визивають у Платона різке осудження . в намальованому Платоном реакційному проекті ідеальної держави влада належить споживаючим прошарку суспільства, а виробничі прошарки не приймають участі в управлінні державою. В творчості Платона було три періоди. В свій перший “сократичний” період Платон ще свято йде за методами свого вчителя Сократа і веде дослідження головним чином у формі бесіди, запитань і відповідей. В подальшому у Платона складається власна система, поряд з бесідою з’являється і розповідь. Філософська аргументація змінюється художньо опрацьованими міфами. До цього періоду відносять найбільш досконалі за художньою формою діалоги, напиклад, “Федон”, “Федр”, “Пір”. Як літературні твори, діалоги цікаві насамперед мистецтвом портретної характеристики. В дискусію зустрічаються не лише окремі погляди, а і живі носії, серед них філософи, поети, молоді люди з сократовського кола.

Великий інтерес в художньому уявленні представляє діалог Платона “Пір”, в якому представлена бесіда про кохання. Сім промов учасників бенкету постійно від грубого, вульгарного розуміння кохання підіймають її до найвищої, “небесної” сили. Своє завершення ця тема отримує в промові Сократа, який посилаючись на пояснення мудрої Діотіми, визначає кохання, як потяг до вічного володіння благом; людина, що кохає тягнеться до безсмертя, намагається дати життя тому прекрасному, яке відчула в собі і втілює його у нових формах. Таким чином Ерос – тобто кохання, є засіб приводження людини до вищої істини, до доброчесності, до божества і до безсмертя. В заключення устами Алкивиада, що прийшов на бенкет перед його закінченням, прославляється Сократ, як зразок ідеального кохання: він проникнув нею до своїх учнів і сам зачаровує їх, як дивний Сілен. Це і є платонічне кохання.