
- •Античність
- •Давньогрецька міфологія: космогонія, теогонія, антропогонія.
- •2.Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).
- •3. Часопростір та художній всесвіт “Одіссеї”. Герой та конфлікт поеми.
- •4.Мелічна лірика. Творчість Алкея, Сафо, Анакреота.
- •5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.
- •6. Софокл – співець віку Перікла. Трагедії “Цар Едіп”, “Едіп в Колоні”, “Антигона”. Ідеальний герой, змістовно-художньої імплікації, фройдівське та неофройдійське тлумачення.
- •7. Різні тлумачення “Медеї” Еврепіда (художньо-полімічне, психологічне (а.Маслоу), містичне.)
- •8. Давньогрецька комедія: генеза та характер. “Жаби” Арістофана – порівняння творчості Есхіла і Евріпіда.
- •9. Діалоги Платона “Федон” та “Федр”. Ідея душі.
- •10. Діалог Платона “Пір”: Ерос, його походження, різновид та природа.
- •11. “Поетіка” Арістотеля. Меміз і теорія трагедій.
- •12. Новоаттична комедія. Менадр: роль Випадку у художньому світі його комедій. Концепція людини та художній характер у прочитаній комедії.
- •13. Олександрійска поезія. Філософія та художня своєрідність (Каллімах, Аполлоній Родоський. Феокрит).
- •14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману.
- •15. Самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю.
- •16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”.
- •15. Самобутність сатири Плавта (на прикладі прочитаного твору). Драма Теренція. Специфіка композиції художнього характеру та стилю (на прикладі прочитаного твору).
- •16. Філософія та стиль поеми Лукреція “Про природу речей”
- •17. Інтертестуальність “Едеїди” Вергілія.
- •18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму.
- •19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми.
- •20. “Моральні листи до Луцілія”. Філософія та стиль Сенеки.
- •Середні віка
- •21. Система германської міфології та її відображення в епічній творчості германських народів. “Старша Едда”.
- •22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми.
- •24. Естетизація лицарського ідеалу в хіі ст. Культ прекрасної дами як ідейне підгрунтя куртуазної літератури.
- •25. Розвиток лицарської поезії. Лірика провансальських трубадурів. Тематика та поетика. Мінезанг як різновид куртуазної лірики.
- •26. Генеза та еволюція лицарського роману Середньовіччя. Основні цикли романів.
- •27. Зовнішній та внутрішній конфлікт в романах про Трістана та Ізольду. Фольклорно-казкові мотиви в романах.
- •29. Основні жанри міської літератури. Змістовно-формальні особливості фабльо та шванка.
- •30. “Роман про лиса” як зразок тваринного епосу. Джерела та структура роману.
- •31. Основні жанри середньовічної драматургії. Еволюція від церковної до світської драми.
- •32. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”.
- •33. Поезія вагантів та голіардів.
- •34. Народна лірика Середньовіччя. Жанрова специфіка балади. Типи балад.
- •35. “Божественна комедія” Данте: джерела, композиція, символіка.
- •36. Данте як останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження. Суперечливість його світовідчуття та відбиття у “Божественній комедії”.
- •37. Загальна характеристика творчості Дж. Чосера.
- •38. “Кентерберійські оповідання” Дж. Чосера як енциклопедія літературних жанрів середньовіччя.
8. Давньогрецька комедія: генеза та характер. “Жаби” Арістофана – порівняння творчості Есхіла і Евріпіда.
Комедія – друга галузь грецької драматургії, отримала в Афінах офіційне визнання значно пізніше ніж трагедія. Змагання “ комедійних хорів” були встановлені на святах “Великі діонісії” лише в 488-486 р.р до цього комедія входила до складу свят Діонісія, лише як народна, обрядова гра і держава не брала на себе її устрою. Перші етапи становлення аттичної комедії як літературного жанру були невідомими античним дослідникам; вони знали її лише в тій встановленій формі , яку вона мала у другій половині V ст. комедія цього періоду зветься старовиною комедією. Старовинна комедія яє собою де-що своєрідне. Архаїчні та грубі ігри свят переплетені з поставленням самих складних соціальних і культурних проблем, що стояли перед грецьким суспільством. Аристотель возводить початок комедії до “ зачинателів фалличних пісень, що і досі остаються в обичаях багатьох общин”. Термін комедія (komoidia) означає пісню комоса. Комос – юрба гуляк, що шествують після бенкету і співають при цьому пісеньки. В древньогрецькому побуті комос слугував іноді засобом народного протесту проти будь-яких неподобств влади, перетворбвався у своєрідну демонстрацію. В комедії елемент комоса представлений хором ряжених , одягнутих в досить фантастичні костюми. Досить часто зустричається маскарад тварин: “Кози”, “Оси”, “Птиці”, “Жаби”, - всі ці назви дані комедіям по костюмам хору. Хор прославляє, але частіше за все насміхається, навіть над окремими особами. Пісні комосу міцно закріплені в аттичному фольклорі, незалежно від релігії Діонісія, але входили також до обрядів Діонісієвих свят. Паралельно до земних персонажів в комедії з’являються і боги та легендарні герої – Діоніс, Гермес, Ори, Геракл тощо. Всі вони без винятку зображені в комічному вигляді. Загальним фоном комедії, на якому розвивається вся її дія, завжди є нереальна, фантастична ситуація. Вона водночас була і комічною, що відповідало жанрові і наче готувала глядача до сприйняття всієї комедії. Вже з самого початку посмішку викликали дії героїв. Усі найсерйозніші думки в комедії мають жартівливу форму, що також було вимогою жанру. Комедія, що виникла на півсторіччя пізніше ніж трагедія, знаходилася під її безпосереднім впливом. Комедія починається з Прологу, в якому підкреслюється тема всієї п’єси і майбутнього словісного змагання персонажів. За прологом йде парод – вихід та виступ хору і оркестру.
В творчості Аристофана аттична комедія досягла найвищого завершення. Для сучасності він залишається єдиним представником цього роду поезії. Великий історико-літературний інтерес викликає комедія Аристофана “Жаби”. Вона була поставлена в січні 405 р. під впливом вражень від смерті Евріпіда і Софокла. Бог Діоніс дуже занепокоєний тим, що зі смертю цих поетів і від’їздом до Македонії молодшого трагічного поета Агафона театр спустошився. Цьому він вирішає відправитись до загробного світу, щоб повернути Евріпіда. За міфами, до загробного світу вже одного разу ходив Геракл і привів звідти великого пса Кербера , то Діоніс подібно до нього одягає левину шкіру, бере палицю і у супроводі раба Ксафантія відправляється у мандри. Йому приходиться переправлятися через адське озеро. Там лунає квакання жаб’ячого хору - звідси назва комедії. Після того, як Діоніса приймають за Геракла і б’ють за викрадення Кербера, він таки добирається до палацу Плутону. Там в цей час йде суперечка між Есхілом і Евріпідом хто буде першим і переможним літератором. Довгий час це місце займав Есхіл, але коли до царства мертвих попав Евріпід, він зібрав розбійників і грабіжників., інших злодіїв і став вимагати перше місце для себе. Діоніс бачить в цому зручний випадок для того, щоб впевнитись, хто з них найкращій поет. Есхіл виставляе вимогу, щоб поет був вчителем народу і у приклад наводить свої твори “Перси”, “Семеро проти Фів”, які піднімають бадьорість та мужність громадян. А Евріпід зображує життя таким, як воно є і розбещує молодь. Діоніс обирає і бере з собою на землю Есхіла, а його замісником залишає Софокла. Творчість Аристофана важко переоцінити, його комедії стали зразком високого громадянсько-патриотичного мистецтва, що несли в собі великий потенціал оптимізму та глибокої віри в сили і можливості народу, і водночас неприхованої ненависті до його кривдників. Історичне значення творчасті Аристофана полягає у неповторно сміливій критиці всього того, що він вважав шкідливим для афінських громадян, у визвольному новаторстві його пошуків та поглядів. Тосу “батька комедії” слід вважати засновником політичного, сатирично-викривального жанру в драматургії.