6. Софокл – співець віку Перікла. Трагедії “Цар Едіп”, “Едіп в Колоні”, “Антигона”. Ідеальний герой, змістовно-художньої імплікації, фройдівське та неофройдійське тлумачення.

Творчість Софокла була продовженням принципів драматичного мистецтва, вже раніше оформлених Есхілом, і водночас була новим його етапом. Софокл жив у період вищого піднесення Афінського полісу і всі особливості цього періоду значною мірою відбив у своїх творах. Тому його можна назвати поетом розквіту афінського рабовласництва та держави – при Періклі. Перікл належав до передової аристократії, був досить освіченою для свого часу людиною, гарним воєнним і тонким політиком, що вмів згладжувати протиріччя сучасного життя. Афіни в епоху Перікла стали економічним, політичним і культурним центром всієї Греції. Самі громадяни, які бачили силу та могутність своєї держави , переповнювались відчуттям патріотизму і гордості за свою державу. Цими умовами визначалися їх суспільні та художні ідеали , які знайшли ярке відображення в багатьох поетичних творах. У Софокла це дуже добро простежується у творі “Едіп в Колоні”. Софокл намагався у своїх творах об’єктивно зобразити ті зміни та конфлікти, що виникали у суспільстві тих часів. Крім того, значне місце у творчості Софокла займають релегійні роздуми. Софокл вірить, що лише боги визначають долю, але безпосередньо у вчинки людей не втручаються. Підносить Софокл проблему багатства та грошей, що на той час була досить актуальною у зв’язку із зростанням економічної могутності Афін та багатьох громадян.

Найкращими трагедіями Софокла вважають п’єси фіванського циклу про нещасну долю Едіпу та його нащадків. Першю серед них була поставлена трагедія “Антигона”, потім “Цар Едіп” і “Едіп у колоні” .міф про Едіпа докладно розповіла поема “Едіподія”. Вона подає передісторію дії трагедії так: колись драконовбивцею Кадмом було засновано місто Фіви. З ревнощів Гера зненавиділа рід Кадмів і його місто і послала багато їм нещасть. Правив Фівами онук Лабдак, а потім його син Лай. Довгий час у його дружини Іокасти не було дітей. Дельфійський оракул попередив, що коли і народиться син, то він буде подвійним злочинцем : він уб’є батька і одружиться з матір’ю.лай був наляканий цим страшним віщуванням. І коли в Іокасти народився син, цар наказав рабові віднести його в ліс на гору Кіферон й кинути немовля на поталу хижакам і птахам. Жаль стало рабові хлопчика, і він віддав його пастухові з сусідньої Корінфської держави. А відніс малюка своєму бездітному царю Полібу, який його всиновив і дав йому ім’я Едіпа. Прийшло повноліття Едіпа. Він вирішив запитати про свою долю дельфійського оракула і почув туж саму відповідь, що колись одержала Іокаста. Вважаючи Поліба рідним батьком, а його дружину Меропу – матерю, Едіп вирішив не повертатися до Корінфа. А доля спрямувала його кроки до міста Фіви. На роздророжжі трьох шляхів Едіп зустрів колісницю з трьома чоловіками в ній. Одним з них був його рідний батько Лай. Він вчасно не поступився їм шляхом і візниця заколов мечем одного з коней Едіпа, обурений таким вчинком, він і собі вихопив меча і повбивав всіх, у тому рахунку і Лая. Едіп продовжив свій шлях, але біля Фіванської брами був зупинений потворним Сфінксом, насланим Герою для покарання міста за злочин Лая. Сфінкс загадав Едіпові загадку, але той відразу відгадав і потвора повинна була кинутися у прірву. З радістю мешканці зустріли визволителя міста. Йому були запропоновані царський трон (їх царя Лая ніби то вбили розбійники) і рука овдовілої цариці. Едіп погодився і не знав, що таки здійснилися обидва похмурі віщування оракула. Дія трагедії “Цар Едіп” відбувається у Фівах. Жрець від імені народу просить Едіпа допомогти при моровиці, насланої богами на місто. Той в свою чергу посилає Креонт до дельфійського оракула з запитом, як слід діяти далі. Оракул відкриває, що сам цар Едіп і є причиною покарання міста. Ал засліплений гнівом цар Едіп нічого не розуміє з того, що говорить йому старий віщун. Але врешті решт він вбиває царицю Іокасту і тільки після того дізнається про страшну таємницю свого народження. У долі Едіпа відбувся страшний переворот, що міг бути у житті людини. Не випадково, вже в античності “Царя Едіпа” вважали найдраматичнішою трагедією з усіх тоді відомих. “Цар Едіп” традиційно називають трагедією фатуму, невідворотності Долі. Драматизм і без того трагічного образу Едіпа поглиблюється ще й тим, що головний герой діє в ім’я врятування свого народу і країни. У нього добре сердце, він завжди готовий допомогти своїм підданим. Софокл підкреслює надзвичайний демократизм Едіпа. Відповідаючи людям він виявляє собою справжнього керівника держави, дбаючи і про неї і про фіванців. Трагедія “Цар Едіп” залишала глядачів у пригніченому стані. Ще один епізод міфу про Едіпа став основою трагедії “Едіп у Колоні”. Вона починається прибуттям Едіпа з Антигоною до Колона. Від Аполлону він отримав звістку, що біля храму Евменід закінчаться його муки. За Софоклом, ясякий злочинець через страждання приходить до примірення – з богами, власною долею, обставинами. Бо страждання витікає не з жорстокості вищих сил, а з необхідності, оскільки очищує та облагороджує людську душу. Окремо треба сказати, що “Едіп у Колоні” є одним з кращим патріотичних творів грецької трагедії, який хотів нагадати співгромадянам традиції їх шляхетних , могутніх і добрих попередників, закликати бути схожими на них. Трагедія “Антигона” написана першою серед трагедій серед Фіванського циклу. Головний конфлікт зосереджений навколо проблеми взаємозв’язку державних і божественних законів. Трагедія відкривається прологом, з якого глядачу становиться ясно, що в смертельному двобої загинули брати Антигони і Ісмени – Етеокл і Поліник. Царем Фів стає Креонт, який видає перший закон про те, що Етеокла, як героя поховають зо всіма почестями, а Поліника, як зрадника оставять на полі бою на поталу хижим псам і птахам. Але Антигона пропонує сестрі поховати тіло брата, чим показує свій незалежний і сміливий характер. Дізнавшись про вчинок Антигони, Креонт виришує її покарати. Гемон – син Креонта звинувачує його у порушені справедливості і відсутності пошани до богів. За наказом Креонта дівчину замуровують в печері . але зразу після виконання покарання на Креонта спадають всі відомі лиха – помирає його дружина, син. Креонт просить богів послати йому смерть. Конфлікт між Антигоною і Креонтом Софокл розглядає з позиції боротьби державних і традиційних, моральних законів суспільства. Тому інколи “Антигону” називають трагедією влади, в ній усе спрямовано на засудження свавілля влади. Отже, головна ідея твору полягає у зверхності божественних тобто далеких традиційних законів над законами людськими.