5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.

Слово драма – грецьке і буквально означає “дію”. Основні риси будь-якої драми це міміка і діалог. Аттична драма в трьох її відображеннях – трагедія, комедія і драма сатирів – розвилася в рамках культу бога Діоніса, як одна із складових частин свят на його вшанування. Можливо сказати, що перші ростки драми вже були у народній творчості, в ліричній поезії тощо. Крім культу Діоніса серед джерел драми можливо вказати народні свята на честь богині родючості і хліборобства Деметри, надзвичайно поширений культ героїв, які глибоко шанувалися еллінами і вважалися засновниками різних міст, а також суворий культ померлих, що супроводжувався “заупокійними плачами” , тренами, що перейшли у трагедію. Грецький драматичний фольклор не вичерпується лише формами обрядової гри; рядом з тим були форми побутових драматичних вистав. Трагедія і комедія в своєму розвинутому вигляді стали важливим знаряддям для поставлення проблем, що турбували афінську демократію; що стосується драми сатирів (лісових демонів, супутників Діоніса) , то вона не грала самостійної ролі і була лише доповненням до представлення трагедії в якості заключної частини. Вистава, що складалася з трьох трагедій і однієї драми сатирів – складає так звану “театралогію”. Тяжкий осадок від серйозного дійства трагедій, завжди пом’якшувався веселим фарсом драми сатирів з піснями і веселими плясками. Трагедія отримала літературний розвиток раніше комедії і на протязі всього Vст. Залишалась важливішим видом афінської драми. першим драматичним поетом вважають Феспіда. Його історичне значення у тому, що від загального складу хору він відокремив одну дійову особу в якості актора, який повинен був виконувати де-кілька ролей, змінюючи костюми і маски. Переворот у драмі зробив Есхіл, який ввів другого актора, скоротив хорові частини і першочергове значення надав діалогу. Час життя Есхіла (525-456 рр.д.н.е.) співпадає з досить важливим періодом в житті і історії Афін і всієї Греції. Під час життя Есхілу довелося спостерігати серйозні зміни у зовнішній політиці, і у внутрішньому житті держави. З багатого літературного спадку Есхіла збереглося лише сім творів: “Перси”, ”Семеро проти Фів”, “Орестея”( складається з трагедій “Агамемнон”, “Хоєфори і “Евменіди”), “Прометей закутий”. Найбільш відомим твором Есхіла є “Прометей закутий”. Ця трагедія входила до театрології разом з трагедіями “Звільнений Прометей” і “Прометей – Вогненосець” і ще однієї невідомої нам драми сатирів. Сюжет “Прометея” був взятий з древнього міфу. В цьому і полягала інтертекстуальність твору Есхіла, який в трагедії “Прометей закутий” відтворив вже раніше загально відомі міфічні явища. В цьому міфі титан Прометей обманює Зевса і вкравши з неба вогонь, віддає його людям і поніс за це покарання. Есхіл надає образу Прометея зовсім новий зміст. В першій сцені трагедії “Прометей прикутий” представлена кара Прометея. Виконавці волі Зевса - Влада і Сила – приводять Прометея до краю світу – у Скіфію, і Гефест прикутує Прометея до скали. Титан мовчки переносить кару. Але залишившись один Прометей виливає свою скорботу, на його голос прилітають Океаніди. Потім до нього прибуває старий Океан і пропонує помиритись з Зевсом, але Прометей відкидає цю пропозицію. Далі Прометей говорить про те, що знає таємницю загибелі Зевса і що один він може його врятувати. За наказом Зевса до нього з’являється Гефест і вимагає відкрити тайну загибелі Зевса, але Прометей відмовляє Гермесу. Трагедія закінчується тим, що блискавка Зевса вдаряє у скалу до якої прикутий Прометей і він разом з нею провалюється до глибин землі. Основним змістом цієї трагедії є , таким чином, зіткнення влади тирана, носієм якої представлений сам Зевс, з борцем за спасіння та благо людства – Прометеєм. Есхілу, які створював такі могутні та титанічні образи був потрібен для їх втілення могутній язик. Як засновник жанру драми, що склалася на підставі епосу і лірики, він природно сприйняв і стилістичні традиції своїх жанрів. Якщо трагедія відрізняється своєю величчю, то язик Есхіла володіє цими якостями в найбільшому ступені. Діалогічні частини продовжують традицію іонійсько-аттичної ямбічної поезії, але зберігають велич старовини, архаізми тощо. Язик Есхіла відрізняється багатством і різноманітністю лексики. У нього багато рідких і замаловикористовуємих слів, які у інших авторів навіть не зустрічаються. Звертає на себе увагу використання складних слів. В деяких випадках, Есхіл намагається індивідуалізувати мову своїх героїв, вкладаючи в їх уста іноземні слова та вирази.