
- •Античність
- •Давньогрецька міфологія: космогонія, теогонія, антропогонія.
- •2.Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).
- •3. Часопростір та художній всесвіт “Одіссеї”. Герой та конфлікт поеми.
- •4.Мелічна лірика. Творчість Алкея, Сафо, Анакреота.
- •5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.
- •6. Софокл – співець віку Перікла. Трагедії “Цар Едіп”, “Едіп в Колоні”, “Антигона”. Ідеальний герой, змістовно-художньої імплікації, фройдівське та неофройдійське тлумачення.
- •7. Різні тлумачення “Медеї” Еврепіда (художньо-полімічне, психологічне (а.Маслоу), містичне.)
- •8. Давньогрецька комедія: генеза та характер. “Жаби” Арістофана – порівняння творчості Есхіла і Евріпіда.
- •9. Діалоги Платона “Федон” та “Федр”. Ідея душі.
- •10. Діалог Платона “Пір”: Ерос, його походження, різновид та природа.
- •11. “Поетіка” Арістотеля. Меміз і теорія трагедій.
- •12. Новоаттична комедія. Менадр: роль Випадку у художньому світі його комедій. Концепція людини та художній характер у прочитаній комедії.
- •13. Олександрійска поезія. Філософія та художня своєрідність (Каллімах, Аполлоній Родоський. Феокрит).
- •14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману.
- •15. Самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю.
- •16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”.
- •15. Самобутність сатири Плавта (на прикладі прочитаного твору). Драма Теренція. Специфіка композиції художнього характеру та стилю (на прикладі прочитаного твору).
- •16. Філософія та стиль поеми Лукреція “Про природу речей”
- •17. Інтертестуальність “Едеїди” Вергілія.
- •18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму.
- •19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми.
- •20. “Моральні листи до Луцілія”. Філософія та стиль Сенеки.
- •Середні віка
- •21. Система германської міфології та її відображення в епічній творчості германських народів. “Старша Едда”.
- •22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми.
- •24. Естетизація лицарського ідеалу в хіі ст. Культ прекрасної дами як ідейне підгрунтя куртуазної літератури.
- •25. Розвиток лицарської поезії. Лірика провансальських трубадурів. Тематика та поетика. Мінезанг як різновид куртуазної лірики.
- •26. Генеза та еволюція лицарського роману Середньовіччя. Основні цикли романів.
- •27. Зовнішній та внутрішній конфлікт в романах про Трістана та Ізольду. Фольклорно-казкові мотиви в романах.
- •29. Основні жанри міської літератури. Змістовно-формальні особливості фабльо та шванка.
- •30. “Роман про лиса” як зразок тваринного епосу. Джерела та структура роману.
- •31. Основні жанри середньовічної драматургії. Еволюція від церковної до світської драми.
- •32. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”.
- •33. Поезія вагантів та голіардів.
- •34. Народна лірика Середньовіччя. Жанрова специфіка балади. Типи балад.
- •35. “Божественна комедія” Данте: джерела, композиція, символіка.
- •36. Данте як останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження. Суперечливість його світовідчуття та відбиття у “Божественній комедії”.
- •37. Загальна характеристика творчості Дж. Чосера.
- •38. “Кентерберійські оповідання” Дж. Чосера як енциклопедія літературних жанрів середньовіччя.
5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.
Слово драма – грецьке і буквально означає “дію”. Основні риси будь-якої драми це міміка і діалог. Аттична драма в трьох її відображеннях – трагедія, комедія і драма сатирів – розвилася в рамках культу бога Діоніса, як одна із складових частин свят на його вшанування. Можливо сказати, що перші ростки драми вже були у народній творчості, в ліричній поезії тощо. Крім культу Діоніса серед джерел драми можливо вказати народні свята на честь богині родючості і хліборобства Деметри, надзвичайно поширений культ героїв, які глибоко шанувалися еллінами і вважалися засновниками різних міст, а також суворий культ померлих, що супроводжувався “заупокійними плачами” , тренами, що перейшли у трагедію. Грецький драматичний фольклор не вичерпується лише формами обрядової гри; рядом з тим були форми побутових драматичних вистав. Трагедія і комедія в своєму розвинутому вигляді стали важливим знаряддям для поставлення проблем, що турбували афінську демократію; що стосується драми сатирів (лісових демонів, супутників Діоніса) , то вона не грала самостійної ролі і була лише доповненням до представлення трагедії в якості заключної частини. Вистава, що складалася з трьох трагедій і однієї драми сатирів – складає так звану “театралогію”. Тяжкий осадок від серйозного дійства трагедій, завжди пом’якшувався веселим фарсом драми сатирів з піснями і веселими плясками. Трагедія отримала літературний розвиток раніше комедії і на протязі всього Vст. Залишалась важливішим видом афінської драми. першим драматичним поетом вважають Феспіда. Його історичне значення у тому, що від загального складу хору він відокремив одну дійову особу в якості актора, який повинен був виконувати де-кілька ролей, змінюючи костюми і маски. Переворот у драмі зробив Есхіл, який ввів другого актора, скоротив хорові частини і першочергове значення надав діалогу. Час життя Есхіла (525-456 рр.д.н.е.) співпадає з досить важливим періодом в житті і історії Афін і всієї Греції. Під час життя Есхілу довелося спостерігати серйозні зміни у зовнішній політиці, і у внутрішньому житті держави. З багатого літературного спадку Есхіла збереглося лише сім творів: “Перси”, ”Семеро проти Фів”, “Орестея”( складається з трагедій “Агамемнон”, “Хоєфори і “Евменіди”), “Прометей закутий”. Найбільш відомим твором Есхіла є “Прометей закутий”. Ця трагедія входила до театрології разом з трагедіями “Звільнений Прометей” і “Прометей – Вогненосець” і ще однієї невідомої нам драми сатирів. Сюжет “Прометея” був взятий з древнього міфу. В цьому і полягала інтертекстуальність твору Есхіла, який в трагедії “Прометей закутий” відтворив вже раніше загально відомі міфічні явища. В цьому міфі титан Прометей обманює Зевса і вкравши з неба вогонь, віддає його людям і поніс за це покарання. Есхіл надає образу Прометея зовсім новий зміст. В першій сцені трагедії “Прометей прикутий” представлена кара Прометея. Виконавці волі Зевса - Влада і Сила – приводять Прометея до краю світу – у Скіфію, і Гефест прикутує Прометея до скали. Титан мовчки переносить кару. Але залишившись один Прометей виливає свою скорботу, на його голос прилітають Океаніди. Потім до нього прибуває старий Океан і пропонує помиритись з Зевсом, але Прометей відкидає цю пропозицію. Далі Прометей говорить про те, що знає таємницю загибелі Зевса і що один він може його врятувати. За наказом Зевса до нього з’являється Гефест і вимагає відкрити тайну загибелі Зевса, але Прометей відмовляє Гермесу. Трагедія закінчується тим, що блискавка Зевса вдаряє у скалу до якої прикутий Прометей і він разом з нею провалюється до глибин землі. Основним змістом цієї трагедії є , таким чином, зіткнення влади тирана, носієм якої представлений сам Зевс, з борцем за спасіння та благо людства – Прометеєм. Есхілу, які створював такі могутні та титанічні образи був потрібен для їх втілення могутній язик. Як засновник жанру драми, що склалася на підставі епосу і лірики, він природно сприйняв і стилістичні традиції своїх жанрів. Якщо трагедія відрізняється своєю величчю, то язик Есхіла володіє цими якостями в найбільшому ступені. Діалогічні частини продовжують традицію іонійсько-аттичної ямбічної поезії, але зберігають велич старовини, архаізми тощо. Язик Есхіла відрізняється багатством і різноманітністю лексики. У нього багато рідких і замаловикористовуємих слів, які у інших авторів навіть не зустрічаються. Звертає на себе увагу використання складних слів. В деяких випадках, Есхіл намагається індивідуалізувати мову своїх героїв, вкладаючи в їх уста іноземні слова та вирази.