32. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”.

Найбільш значним твором французької алегоричної поезії є “Роман про Троянду”, що складається з двох частин. Перша частина – це любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Двадцятирічному поету сниться, що він потрапляє у сад, де панує Насолода, і палко закохується в прекрасну Троянду. Зірвати Троянду, тобто допомогти взаємності, юному поетові допомагають Привіт, Великодушність, Співчуття. Але проти них виступають Відмова, Сором, Лихослів’я, Заздрість, Страх, Святенництво та ін. Прибічники юнака зазнають поразки, і він прокидається у розпачі.

Більш значною за змістом є друга частина, написана через 40 років ученим городянином Жаном де Меном. Він продовжив любовну сюжетну лінію першої частини, але в іншому тоні – як дидактик і сатирик. Жан де Мен висміює куртуазну концепцію кохання, критично ставиться до жінок, вважає їх легковажними (що взагалі характерно для бюргерської літератури). Але головним у цій частині є те, що автор ставить ряд питань соціального, філософського й морально-етичного плану. За допомогою образів Розуму і Природи він виражає своє ставлення до людей, природи, суспільства. Автор намагається дати пояснення таким природним явищам, як грім, блискавка, буря.

Не випадково Жана де Мена називають “Вольтером середньовіччя”. Автор заперечує справедливість походження королівської влади, вважаючи, що її встановили багаті, щоб зберегти власне майно, яке повинно належати всім. Він переконаний, що жадоба збагачення позбавила людей рівності. Жан де Мен вважає, що природа створила всіх людей однаковими і шляхетність залежить від самої людини, її поведінки, доброго серця, без якого нічого не варте родовите дворянство. Освічені та вчені люди благородніші від знатних, вищі за королів, бо освіченість допомагає їм правильно судити про Добро і Зло.

Важливою особливістю поеми є використання в ній висновків і думок античних авторів. Зокрема, Жан де Мен йде за натурфілософією Аристотеля і моральною. Філософією Платона. Можливо, автор був знайомий з вченнями Аверроеса про Розум. Незважаючи на деяку схоластичність форм мислення, думки Жана де Мена вражають новизною і прогресивністю. Від імені третього стану, який вже пробудився до громадського життя, поет засуджує соціальну нерівність, висміює мракобісся і забобони.

Видатною пам’яткою алегоричної поезії в Англії є морально-дидактична поема “Видіння про Петра-Орача” Вільяма Ленгленда. Про особу Ленгленда майже нічого не відомо, незаперечним є тільки те, що життя його було злиденним. На основі дослідження його творів вчені вважають, що він селянського походження, молоді роки його пройшли в монастирі. Пізніше Ленгленд жив у Лондоні без певних занять, у нестатках. Поет довго працював над “Видінням”, яке дійшло до нас у чисельній кількості рукописів. Зміст і спрямованість поеми повністю визначені соціальними умовами англійського суспільства напередодні великого селянського повстання 1381 р. Виходячи з їхніх інтересів, Ленгленд і намагається створити картину життя Англії ХІV ст. і виявити її соціальні конфлікти.

“Видіння” починається прологом, де розповідається, що автор “пішов мандрувати світом широким” і, втомившись, заснув травневого ранку на Мальвернських пагорбах. Він бачить сни-видіння; опис цих одинадцяти вдінь і становить зміст поеми.

Найбільш соціально значним є зміст перших двох видінь. Спочатку поет бачить широке поле, що алегорично уособлює життя, людство. На сході стоїть вежа – обитель Правди; на заході – похмура тюрма, обитель Зла. Поле заповнене людьми всіх станів: багаті в розкішних штанях і бідняки в лахмітті – король, знать, лицарство, духовенство, чиновники, купці, селяни, прочани, волоцюги, тощо. Одні ходили за плугом, майже не знали розваг, а марнотратники безсовісно гайнували їхню тяжку працю.

В помі багато алегоричних постатей-абстракцій, втілених в конкретні образи. Так, Свята церква виступає в образі прекрасної жінки в полотняній одежі. Леді Хабар – розкішно одягнута дама, прикрашена коштовним камінням. На думку автора, найбільш випробуваний скарб на землі – це Правда, якій допомагають Кохання і Совість. Проти них виступають Лють, Облесливість, Підступність. Леді Хабар і Обман вирішили одружитись, і на їхнє весілля збирається чимало судових засідателів, шерифів, адвокатів, маклерів, постачальників провіанту, торговців і їм подібних. Дарча грамота дозволяє леді Хабар та Оману зневажати бідних, порушувати десять божих заповідей, обманювати, вихвалятися, лихословити і т. п.

Цікавою є гумористична сцена сповіді смертних гріхів – Гордості, Нестриманості, Заздрості, Гніву, Скупості, Обжерливості, Лінощів. До того ж кожний з гріхів вдало втілений автором у конкретно-типовому людському образі. Так, Скупість – голодна і злиденна, в старій заношеній одежі. Заздрість – з блідим обличчям і надутим від гніву тілом. Обжерливість виступає в образі п’яниці-ремісника, який, ідучи на сповідь, вступив до шинку, звідки його витягають дружина і дочка.

Розум закликає “шукати Правду”, але виявляється, що серед цього натовпу ніхто не знає, де вона є. Єдиний Петро-Орач може провести людей до Правди. Сорок років служив він Правді, вона навчила його необхідних ремесел, дала притулок і хліб, вчасно і щедро платила за чесну працю. Петро-Орач описує дорогу до Правди і готовий вести людей, але перед тим він повинен засіяти своє поле. Всі беруться до роботи; Орач кожному вказує його обов’язки. Зрештою Правда прощає гріхи всім, хто працював.

Головна соціально-моральна цінність “Видіння” – у проповіді необхідності праці, її значення в житті людей, а також у звеличенні трудящих мас селянства. Змальовуючи феодальне суспільство, де до праці ставились з презирством, Ленгленд показує трудящу людину морально вищою від представників панівних верств. Праця проголошується основою добробуту суспільства і його морального оздоровлення. Критичне ставлення Ленгленда до панівних класів, що ведуть паразитичний спосіб життя у той час, коли англійське село та міські низи животіють у злиднях, сприяло успіху поеми серед демократичного читача. Керівники народного повстання 1381 р. добре знали поему і зверталися до неї у своїх виступах, проповідях і прокламаціях. “Видіння про Петра-Орача” викликало чимало наслідувань. Образ Петра ще довго сприймався в Англії як втілення селянської працьовитості, морального здоров’я та народної мудрості.