31. Основні жанри середньовічної драматургії. Еволюція від церковної до світської драми.

Драматичне і театральне мистетство досягло виняткового розквіту в античному світі, але драма і театр доби Середньовіччя виникли не на його основі. Християнська церква заперечувала культурну спадщину, пройняту античним язичництвом: театральні будівлі були зруйновані, рукописи знищені або сховані в монастирях, імена великих акторів забути.

Драма Середньовіччя народжувалася з інших джерел і в інших формах. У європейських народів продовжували побутувати старовинні поганські обряди, пісні, ігри, танці, пов’язані з процесами праці або явищами природи, яку прости люди й обожнювали. У багатьох країнах традиційним було, наприклад, зображення боротьби між Літом і Зимою , яку звичайно представляли сільські парубки, одягнені у відповідні костюми.

Протягом багатьох століть носіями елементів театральних дій і вистав були мандрівні актори та поети – міми, гастріони, жонглери, які показували жартівливі сценки побутового змісту. Церква неприхильно ставилася до них, забороняла дивитися ці вистави.

З метою полегшення сприйняття релігійних догм мирянами церковники здавна вдавалися до музичних і видовищних ефектів. Уже в ІХ – Х ст. для пожвавлення різдвяних і великоднів служб в католицьке богослужіння вводилися тропи – діалогічні переклади євангельського тексту. Потім при відправі з’явилися елементи пантоміми. Наприклад, під час різдвяного богослужіння розігрували в особах поклоніння немовляті Ісусу, який лежав у яслах. Тропи та елементи інсценізації літургічного тексту сприяли виникненню культового жанру – літургічної драми, яка виникла мабуть, в ІХ ст.(спочатку в Англії, потім у північній Франції, Німеччині та Італії). Але літургична драма латиною (як і сама меса) була суто культовим дійством. Тому церква змушена була шукати доступніших для мирян засобів передачі біблійних епізодів.

З кінця ХІ ст. починається побутова обробка біблійного тексту. Посилюється потяг до життєвої правдоподібності. З’являються все нові персонажі зі своїми ( часто гумористичними ) репліками: хитрун – продавець олії (яка потрібна для змащування тіла Христа).

У ХІІ ст. літургічна драма відокремлюється від богослужіння. Священнослужителі змушені були винести дійство на паперть, що сприяло швидкому збагаченню вистави світськими елементами. З паперті драма поступово перейшла на міську площу.

З ХІІІ ст. організація вистав потрапила до рук магістратів та ремісничих цехів. Ролі в п’єсах виконують уже не представники кліру, а городяни, латинська мова замінюється народною.

У ХІІ-ХІІІ ст. в умовах бурхливого розвитку міст формується новий жанр драми – містерія (лат. – служба), яка досягла своєї вершини в ХV ст. Містерія була масовою самодіяльною виставою, в якій брали участь десятки, а інколи й сотні людей. Постановка містерій стала справою міських цехів, відбувалася вона під час свят або в ярмаркові дні. В день відкриття містерії у місті припинялася всяка діяльність, в якій брали участь міське управління, духівництво, ремісничі цехи і купецькі гільдії, діти тощо.

Вистава відбувалася на міській площі, на так званій симультанній сцені, де відразу розміщувались усі потрібні для різних епізодів декорації. Театральна техніка набула високого рівня: під час вистави гримів грім, грішники провалювалися в пекло, праведні душі підіймалися на небеса. В Англії та Фландрії вистави показували на рухомих сценах.

Постановка містерії проходила по частинах і тривала від кількох днів до кількох тижнів. Вражає своїми розмірами французька “Містерія Старого Заповіту”, що складалася з 40 п’єс. Вона містила величезну біблійну інформацію: про створення світу, гріхопадіння Адама і Єви, всесвітній потоп, вавилонське стовпотворіння тощо.

Хоча зміст містерій грунтувався на біблійних сюжетах, помітна постійна боротьба між релігійним і мирським укладом. З часом світська, побутова основа набула значної переваги над релігійно-моралізаторською; містерія перетворювалась у святково-урочисте видовище. Усе частіше в містерії з’являлися комічні вставки побутового змісту.

У ХІІІ ст. виникає міракль(лат. чудо), який набув особливої популярності у Франції. Від містерій міраклі відрізнялися тим, що сюжети грунтувалися не на біблійних текстах, в на легендах. Нерідко релігійно-повчальна тенденція міракля використовувалась для показу соціальних утисків. Популярними були міраклі, засновані на легендах про Діву Марію. Значну частину міракля звичайно становить розповідь про життя якогось грішника, котрий, каючись, звертається за допомогою до Богородиці. Вона з’являється під кінець дії і рятує його, створюючи чудо.

Широко відомий “Міракль про Теофіла” Рютбефа (ХІІІ ст.). В основі цього сюжету лежить легенда, що походить з візантійських джерел і відома в латиномовній літературі вже з I ст.

З часом міраклі все частіше перетворювалися на сентиментальні п’єси, які розповідали про різні життєві конфлікти, що розв’язувалися щасливо.

Жанр мораліте, котрий виник у ХV ст. у Франції та Англії, мав, як і містерія та міракль, морально-дидактичну спрямованість, але створювався не на релігійний сюжет. У повчальному жанрі втілювались переважно ідеологія і мораль міського стану.

Розрізняють алегоричні мораліте і так звані історії. Головною ознакою перших є наявність в основному алегоричних персонажів, які уособлюють різні події реальної дійсності, явища природи, людські пороки і чесноти (мир, війна, голод, посуха, хоробрість, розпуста і т. ін.). Скупість виступала в лахмітті, міцно притискаючи до себе мішок із золотом. Облесливість погладжувала лисий хвіст. Віра зображалася з хрестом, Кохання – зі знаком серця, Надія – з якорем, Сльота – в чорному шарфі тощо. Головний конфлікт мораліте – у боротьбі Духа й Тіла, Добра і Зла.

У відомому мораліте “Про розумне і нерозумне” (ХV ст.) дано в порівнянні життя грішника і праведника з відповідним повчальним закінченням: праведник нагороджений раєм, а грішника схопили чорти.

Тип мораліте-історії розвивався тільки у Франції і порушував суттєво важливі проблеми суспільного та сімейного життя. Мотиви соціального протесту звучать у відомій історії під назвою “Імператор, що вбив свого племінника”.