27. Зовнішній та внутрішній конфлікт в романах про Трістана та Ізольду. Фольклорно-казкові мотиви в романах.

Романи про Тристана та Ізольду. Куртуазні романи про кохання лицаря Трістана до королеви Ізольди належать до найпопулярніших у Середньовіччі. Роман Беруля приваблює наївністю, роман Тома – куртуазною вишуканістю і добрим літературним опрацюванням. Обидва твори виникли бл. 1170 р. Близько 1230 р. з’являється перша французька прозова обробка цього роману.

Батько Тристана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння від феодала-сусіда. Мати померла з горя. Королевич-сирота випадково потрапляє в Корнуолл, де править його дядько Марк. Тристан – зразковий лицар. Він не побоявся вступити в поєдинок з могутнім велетнем і визволив країну Марка від принизливої залежності. Король Марк любить племінника і вбачає у ньому свого спадкоємця. Барони, васали Марка, заздрячи успіхам Трістана, вимагають від короля, щоб він одружився і дав їм законного спадкоємця, інакше вони піднімуть повстання. Так, Трістан хоче висватати королю Ізольду Золотоволосу. Однак здобути прекрасну королівну він зміг тільки вбивши дракона-людожера. Мати Ізольди дає в дорогу доньці любовне зілля, щоб вона випила його з королем Марком і вони стали щасливим подружжям. Та під час морської подорожі Ізольда і Трістан у спеку випадково випили це чарівне вино, і любов заполонила їх назавжди. Вона принесла їм безмежне щастя, але й стала причиною їхньої смерті, бо то “було не вино, а пристрасть, жагуча радість і безмежна туга, загибель".

Навіть після одруження з королем Ізольда не може зустрічатися з коханим, вони змушені розлучитися. Трістан покидає володіння дядька і на чужині одружується з Ізольдою Білорукою. Ні краса її, ні відданість не можуть витіснити з Трістанового серця образ Ізольди Золотоволосої. Трагічно закінчується їхня любов. Смертельно поранений Трістан посилає за Ізольдою Золотоволосою, наказуючи при поверненні підняти на кораблі білі вітрила, якщо вона зможе приїхати, якщо ні – чорні. Ізольда тікає від короля в Бретань до Трістанаю. Але коли на обрії з’явився корабель, ображена Ізольда Білорука сказала, що бачить чорні вітрила. Тристан помирає. Вмирає й Ізольда Золотоволоса. Їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс за ніч на могилі Трістана, переріс через каплицю на Ізольдину могилу.

Виняткова популярність роману протягом кількох століть зумовлена зображенням надзвичайної глибини і відданості в коханні. Це не любов-поклоніння, а могутнє земне почуття.

Розробка цього сюжету відома різними мовами. Найбільш значним з них є німецький віршований роман Готфріда Страсбурзького(початок ХІІІ ст). Вперше роман надрукований наприкінці XV ст.

За мотивами цього роману Р.Вагнер створив відому музичну драму “Трістан та Ізольда”; Леся Українка написала прекрасну поему “Ізольда Білорука”.

29. Основні жанри міської літератури. Змістовно-формальні особливості фабльо та шванка.

В ХІІ ст. у Західній Європі розподіл ремесел по цехових організаціях, зростання внутрішньої та зовнішньої торгівлі забезпечують містам все більшу вагу в економічному й політичному житті європейських країн. Багато міст, передусім в Південній Італії здобувають незалежність, іноді у жорстокій боротьбі захищаючи свої права і свободу. Населення міст, яке вийшло головним чином з кріпосного селянства, часто виступало проти феодального сеньорства, тяжило до централізованої влади, державної єдності й тому підтримувало короля в його боротьбі з прагненнями гордовитої знаті. Союз королівської влади і міст відіграв важливу роль в історичному процесі становлення державності й національного об’єднання народів Європи. Середньовічне місто стає не тільки могутньою економічною силою, а й адміністративно-політичним і культурним центром.

В середині ХІІ ст. перемагає готика. Собор середньовічного міста був не тільки місцем богослужіння, а й осередком громадського життя. Наприклад, у соборі Паризької Богоматері (Нотр Дам) засідав парламент, читались університетські лекції, ставились містерії. При воєнній загрозі собор легко вміщував усе населення міста і ставав фортецею.

З розвитком міст виникають світські школи, а на їхньому грунті перші європейські університети.

ХІІ-ХІІІ ст. висуває своїх середньовічних мислителів. Учений-монах італієць Фома Аквінський(1226-1274) на базі античності та арабських рукописів намагається примирити раціоналістичні знання з християнським ученням.

В ХІІІ-ХІV ст. досягає вершини номіналізм – перший прояв матеріалізму. Номіналісти визнавали первинність предмета і вторинність поняття.

Міське середовище було дуже строкатим, в місті панував патриціат, який складався з багатих купців і ремісників, до них приєднувались заможні землевласники, лицарі середньої руки. Але основну масу становили ремісники і торговці, слуги, представники вільних професій. Життя городян проходило у своєрідних умовах ремісничої майстерні.

Література, яка створювалась у місті, відбивала світогляд і буття молодого третього стану. Міська література за тематикою, змістом, ідейною спрямованістю й поетикою становила новий, окремий напрям тогочасної літератури. Її стиль відповідав потягу до реалістичного зображення дійсності. Міську літературу відзначає “приземленість”, здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної, міської говірки.

Міська література має свого позитивного героя, а якому підкреслюються такі риси, як працьовитість, енергійність, розсудливість, але цінуються також спритність, хитрість; місто не любить людей слабких, кволих душею – його симпатії на боці веселих, кмітливих, наполегливих, котрі знаходять вихід з будь-якого скрутного становища. Характерною рисою міської літератури є повчальність: вона вчить, висміює, викриває, широко використовуючи засоби гумору і сатири.

Найулюбленішим жанром міської літератури є невелике оповідання комічного або сатиричного змісту, спочатку – віршоване, пізніше – прозове. У Франції його називали фабліо, у Німеччині – шванк (нім. -жарт). Це жанр народного походження. Збереглося близько 150 фабліо, більшість з них анонімні.

Стилістичний аналіз текстів показує, що фабліо – жанр провінційного походження, особливо поширений на північному заході Франції, у Пікардії. Фабліо відбивають головним чином світогляд і смаки городян, але поширені вони і серед селян, духовенства, дворян. Мова фабліо приправлена грубуватим гумором і гострим жартом. Але в фабліо, які призначалися для слухачів замків та палаців, грубовато-гострий жарт (основа фабліо) замінюється вишуканою усмішкою.

Тематика фабліо різноманітна. Фабліо розважального змісту покликані викликати сміх безглуздо-комічною ситуацією. Але переважно це твори повчального змісту, мета яких виховувати. В них прославляється проста людина, її кмітливість, розум, вміння постояти за себе. У комічному світлі зображені зарозумілість лицарів, простуватість селян, лицемірство ченців. Популярність фабліо пояснюється наявністю в них і так званих вічних тем: автори висміюють заздрість, забобони, неуцтво і особливо скупість. Частина фабліо має антифеміністичне забарвлення: в них розповідається про “хитрощі та підступність” жінок, котрі охоче зраджують своїх чоловіків.

Автором популярних фабліо був відомий паризький поет та професійний жонглер Рютбеф. У своєму фабліо “Заповіт осла” розповідається про священика, котрий поховав свого свого улюбленого осла на християнському цвинтарі. Коли його викликав для пояснення єпископ, кюре не розгубився і швидко поклав на стіл 20 екю, які нібито осел заповів Богові “на поминання своєї душі”. Єпископ зі словами “Бог простить його” вхопив гроші. Автор закінчує твір сповненим іронії висновком: “Ви бачите, як за допомогою грошей цей осел став християнином. Немає такого злочину, за який не можна було уникнути кари за допомогою повного гаманця”.

Презирство до розпусних монахів Рютбеф висловив у фабліо “Сказання про брата Денізу”. Юна Деніза мріє присвятити себе служінню “Богові і пресвятій Мадонні”. Монах Симон, старий грішник, вмовляє її вступити під виглядом юнака до французького ордену. Наївна дівчина обрізує свої чудові коси і, преодягнута в чоловічий костюм, іде в монастир, де її з радістю зустрічає брат Симон. Проте одна дама випадково викриває розпусного монаха і його чекає розплата.

Широковідомим було фабліо “Селянин-лікар”. Багатий селянин одружився з дочкою дворянина. Боячись подружньої зради, він кожного ранку, перед тим як іти в поле, бив дружину до синців, а ввечері просив пробачення. Жінка вирішила помститися. Одного разу до села завернули гінці, що їхали до Англії за лікарем для королівської дочки, яка подавилась кісткою, і вже тиждень ніхто не може їй допомогти. Жінка сказала, що її чоловік чудовий лікар, але вміння своє приховує і тільки побоями можна примусити його виявити свій хист. Селянина схопили, привезли до короля і добре побили. Виплутуючись із скрутного становища, він різними вигадками так розсмішив королівну, що кіста випала і вона знову стала веселою і здоровою. Але тепер до “лікаря” суне натовп хворих, і король наказує лікувати їх. Спантеличений селянин відмовляється, його знову б’ють, і він знаходить вихід: обіцяє зцілити всіх хворих, якщо найбільш немічного з них спалити живцем, а попіл вжити на ліки для інших. Перелякані хворі розбіглися. Так простий селянин обдурив короля і знать.

Аналогічним жанром у Німеччині були шванки. Визнаний майстер цього жанру – мандрівний поет Штрікер (збірка “Піп Аміс”). Головною постаттю веселих оповідок є Аміс, піп-штукар, який своєю веселою вдачею нагадує Тіля Ейленшпігеля – героя німецьких народних книг.

Веселого попа Аміса невзлюбив єпископ і вирішив поживитися його коштом. Але піп був небагатим і нічого не дав. Тоді єпископ зажадав від нього відповідей на головоломні питання, маючи намір відібрати у попа парафію. Аміс на все дотепно відповідає. Роздратований єпископ вимагає від нього навчити осла грамоти. Але піп з честю справляється і з цим випробуванням, навчивши осла перегортати мордою сторінки Біблії, передбачливо пересипані вівсом.

Однією з найцікавіших є розповідь про Аміса в ролі живописця. Прибувши до двору французького короля, Аміс взявся намалювати за великі гроші картину, яку зможуть бачити тільки законно народжені. Нічого не змалювавши, він повідомив про закінчення своєї праці. Перелякані придворні не наважились вголос признатись, що не бачать зображеного на полотні. Навіть король, засумнівавшись у законності власного народження, перший хвалить неіснуючу картину. Цей дотепний сюжет став відомим у багатьох країнах, зокрема його використав Андерсен у відомій казці “Нове плаття короля”.

Сюжети фабліо та шванків протягом століть приваблювали багатьох авторів: Боккаччо, Мольєра, Лафонтена, Бальзака, Ромена Роллана, Анатолія Франса та ін.