25. Розвиток лицарської поезії. Лірика провансальських трубадурів. Тематика та поетика. Мінезанг як різновид куртуазної лірики.

Свого апогею лицарська культура досягла у Франції. Особливості лицарського життя відбилися в придворно-лицарський (або куртуанській) літературі, яка розвивалась у формах лірики, роману і близької до нього романтичної поеми.

Для Зрілого Середньовіччя характерним є розквіт ліричної поезії, передусім – любовної. Європейська лицарська лірика виникла у Провансі, на мережі ХІ-ХІІ ст. У Провансалі здавна існували сприятливі умови для розвитку економіки й культури. Ранній розквит міст, їхня незалежність сприяли розвитку вільнодумства і світської освіти. Багата і розвинена феодальна аристократія жадібно вбирала нові віяння, цінила освіту, мистецтво, витонченість. Знову модним стає меценацтво. Знатні вельможі замовляли придворним поетам вірші, в яких прославляли жіночу красу, кохання, лицарські забави, природу. Саме в Провансі вперше були оспівані нові лицарські морально-етичні цінності любові, культ “Прекрасної Дами”.

Првансальські поети називались трубадурами.Вони цілеспрямовано прагнули досягти професійної майстерності й оригінальності стилю. Змагаючись між собою,поети наполегливо працювали над метрикою, строфікою, римою, мелодією. Найбільш вимогливі з поетів вважали не гідним для себе вживати вже відому метрику чи мелодію, тому вони витончувалися у пошуках оригінальних строфічних форм, нових рим тощо. Трубадури затвердили риму в західноєвропейській ліриці, збагатили її новими жанрами.

Трубадури були люди різного суспільного становищв: від королів, знатних феодалів до купців, ремісників, духовенства. Вони часто служили при дворах, виконуючи обов’язки секретарів та радників, впливали на політичне життя.

Центральною в ліриці трубадурів є тема кохання. Любов сприймається поетами як найвище благо, а здатність кохати – обов’язковий показник душевної досконалості тв куртуазної доблесті. Справжнім коханням вважалась “тонка”, “висока” любов, здатна розбудити в душі прекрасні, величні поривання.

Образ дами та закоханого в неїлицаря позначені рисами традиційності. Це звичайно знатна заміжня жінка, вишукано люб’язна, привітна, вродлива, розумна. Лицар, згідно з куртуазниими засадами, повинен поклонінням переконати даму в щірості своїх почуттів, заслужити її прихільність.

Спочатку закоханий, боязкий і сором’язливий, блідне, червоніє в присутності своєї обранці. Дама не поспішає, часто гордовитістю та неуважністю випробовує глибину його почуття. Лицар проголощує себе її васалом, “служить” дамі. Якщо вірний поклонник визнаний, то дама дарує йому шнурок від одежі або рукавичку, перстень, а як найвищу нагороду – поцілунок.

Куртуазне кохання переважно таємне. Воно часто невіддільне від “страждань”, “недуги”. Поет вдячний дамі за її неприступність: любовні переживання розкривають для нього цілий світ вражень.

Таким чином, кохання, яке прославляли трубадури, визначалось лише особистим вибором. Створено високі поетичні зразки, в яких відкрито й пристрасно утверджувались любов до життя, кохання, повага до жінки.

Лірика Провансу ввібрала в себе кращі традиції попередніх століть. У свою чергу, творчість трубадурів лягла воснову багатьох літературних явищ. Вона спияла виникненню французької, іспанської та португальської поезії; безумовною є її роль у становленні німецького мінезангу.

Мінезанг. У Німеччині лицарська лірика розвивалася наприкінці ХІІ-ХІІІ ст. Мінезанг – любовна пісня. У мінезангу рано виявилися два напрями: “народний” і куртуазний. “Народному” напрямку властиві простота, природність у відтворенні почуттів. Він близький до народної любовної пісні.

Поети куртуазного стилю Фрідріх фон Хузен та Генріх фон Морунген оспівували “високе” кохання зі всім його куртуазним ритуалом: вихвалянням дами, “томлінням”, “стражданням” та стахом здійснення своїх бажань. Видатний майстер куртуазного стилю – Морунген. Його пісням властиві душевна глибина, тонкість і багатогранність у відтворенні любовного почуття.