22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми.

Англосаксонська “Поема про Беовульфа”. У середині V ст. германські племена (англи, сакси, юти) вторглися на Британські острови і запеклій боротьбі з місцевими кельтами (яка тривала близько двох століть) захопили більшу частину їхньої території.

Розлад родового ладу, посилення централізації королівської влади і порівняно рання християнізація сприяли зміцненню державної єдності. Збережені пам’ятки рунічної писемності свідчать про багатство пісенної традиції англосаксів: піснями супроводжувались трудові процеси, весільні обряди й похорони; пісні виконувались під час військових походів.

“Поема про Беовульфа” налічує 3000 віршів, розпадається на дві частини. Починається вона вступом, в якому розповідається про легендарного родоначальника датських королів Скільда Скефінга. Його правнук – король Данії Хротгар побудував для своїх дружинників розкішну палату “Хеорот” (оленяча палата), названу так через те, що її крівлю прикрашали золочені роги оленя. Та недовго розважались дружинники короля. Кожної ночі почало з’являтися люте чудовисько Грендель, яке пожирало воїнів. На допомогу датчанам прийшов хоробрий витязь Беовульф з племені геатів. Він смертельно поранив Гренделя, за що його мати мститься дружинникам. Тоді Беовульф спускається у страшенну морську глибину, житло Гренделів, і чудодійним мечем розправляється з кровожерливою матір’ю чудовиська. Нагороджений вдячними датчанами, Беовульф повертається на батьківщину і здійснює чимало подвигів. 50 років він щасливо править геатами. Але на його землі нападає вогненний дракон. Старий король вбиває його і сам гине від отруйного зуба дракона. Над прахом Беовульфа насипають високий могильний пагорб, разом з ним закопують і коштовності з печери дракона. Дванадцять кращих воїнів віддають останні почесті доблесному і мудрому вождю.

Особливістю поеми є докладність описів: детальне змалювання боїв, розповіді героя про власні подвиги. “Беовульф” насичений фольклорно- казковими і міфологічними образами і мотивами (надприродна сила Беовульфа, бої героїв з велетнями, чудовиськами, драконам). Фантастичні подвиги Беовульфа розгортаються на історично вірогідному тлі буття германських племен, подвиги і героїчна смерть героя пов’язані із захистом народу, племінними, загальнонародними інтересами.

23. Порівняльна характеристика класичних героїчних епосів “Пісні про Роланда”, “Поеми про мого Сіда”, “Пісні про Нібелунгів”: співвідношення історії та вимислу, система моральних цінностей, художні особливості.

Французький героїчний епос.

Французький епос зберігся у вигляді поем. Поеми, які дійшли до нас, відомі під загальною назвою “пісні про діяння”. Рими спочатку не було, існувало лише співзвуччя голосних (асонанс). Поема декламувалась співучим голосом під акомпанемент маленької арфи або віоли.

Вершиною французького національного епосу є поема “Пісня про Роланда” (королівський цикл). Сюжет поеми має історичну основу. У 778 р. Карл Великий на прохання одного мусульманського володаря удерся в Іспанію. Похід був невдалим. Карл захопив декілька міст, обложив Сарагосу, але змушений був повернутися на батьківщину. В межгір’ї Піренеїв на вузькій гірській дорозі ар’єгард французів був розбитий місцевими басками, які зненацька напали на французький загін. Розправитися з басками не вдалося: під заслоном ночі вони розсіялися в горах. У народній творчості ці історичні факти та події переплелися з поетичною видумкою, отримали іншу інтерпретацію та забарвлення.

“Пісня про Роланда” починається оспівуванням перемоги Карла Великого в Іспанії. Сім років воює славний Карл із сарацинами. Він захопив усі іспанські міста, крім Сарагоси, де сарацинський цар Марсілій радиться зі своїми знатними васалами, як йому позбутися франків. Найстаріший з них пропонує Марсілію брехливо поклястися Карлу у вічній дружбі та пообіцяти, якщо франки виведуть військо, самому прийняти християнство та охрестити всіх підданих. У відповідь на сарацинську пропозицію Карл за порадою свого небожа лицаря Роланда посилає до Марсілія знатного феодала Ганелона, вітчима Роланда. Ганелон готовий виконати це доручення, але, запідозривши пасинка в намірі погубити його, вибухає гнівом і вирішує помститися Роландові. Уклавши зрадницький договір з Марсілієм, Ганелон умовляє Карла повернутися на батьківщину. Франки покидають Іспанію. Карл доручає Роланду прикривати тил французького війська. В горах, на двадцяти тисячний ар’єргард франків, очолений Роландом, нападає стотисячне військо Марсілія. Починається жорстока битва, в який гине героїчний французький загін. Почувши заклик Роланда, Карл поспішає на допомогу. Франки вщент розбивають ворогів і піддають хрещенню сто тисяч невірних. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона.

У змісті поеми відбилися важливі сторони життя Західної Європи VIII-XI ст. Французькі королі тривалий час вели боротьбу з арабо-мавританською експансією, яка загрожувала Європі. Ці війни сприяли формуванню патріотичної свідомості і розцінювались як “богоугодна справа”, викорінення поганства. В такому патріотичному і релігійному настрої постає народно-героїчний зміст Пісні про Роланда”. В поемі відбилися протиріччя, типові для феодальних відносин X-XI ст. Історично прогресивна тенденція до об’єднання і централізації влади наштовхувалися на феодальну анархію і сепаратизм. Пафос подвигу в ім’я національної незалежності батьківщини протиставлений феодальному егоїзму та зрадництву. Ця патріотична ідея споріднює старофранцузьку “Пісню про Роланда” з пам’яткою давньоруської літератури кінця XII ст. “Словом о полку Ігоревім”, в якій також звучить пристрасний заклик до князів припинити чвари і об’єднатися для відсічі грізній навалі кочівників.

Ця народна патріотична ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда. Відважний лицар, він усією душею відданий своєму королю і “милій Франції”. Наказ Карла прикрити відхід армії Роланд сприймає як почесне доручення. Молоде завзяття не дозволяють йому просити допомоги в бою. Під час нерівної битви друг Роланда Олів’єр благає Роланда закликати Карла на допомогу і тричі одержує відмову. Роланд сприймає цю пораду як визнання слабкості. Духом героїчної людяності сповнені сцени прощання Роланда з товаришами, його думи про мертвих і живих, короля і Францію, про долю своєї бойової зброї.

У поемі відображена боротьба французів з арабськими завойовниками, котрі у VIII ст. захопили Піренейський півострів і загрожували Франції. Ця боротьба набувала релігійної форми і ототожнювалася з подвигом в ім’я християнської віри. Тому франки в поемі виконують особливу, божественну місію.

Християнський світ у поемі очолює Карл Великий. Його образ поданий гіперболічно й ідеалізовано. Це типовий для народного епосу образ правителя – сивобородого, мудрого, справедливого.

“Пісня про Роланда” написана старофранцузьким віршем з характерним для нього асонансом. У поемі виявились основні риси билинно-епічного стилю. Широта охоплення подій поєднується з повільністю та наочністю викладу. Для посилення драматизму використані епічні прийоми: повторні тиради (повторення змісту майже слово в слово в строфах, що стоять поруч); трикратні повтори – тричі просить Олів’єр покликати Карла, постійні епітети (Франція – люба, прекрасна, Карл – сивобородий, трава – зелена, васал – добрий та ін.), епічні плачі (плач Роланда над тілами товаришів, плач Карла над убитим Роландом та ін).

Тематика героїчного епосу зумовлювала монументалізм стилю, ідеалізацію, перебільшення.

Поема має типову для епосу симетричну структуру: патріот Роланд – зрадник Ганелон; Карл Великий – Марсілій.

Французький епос відзначається винятковою сюжетною різноманітністю: від сімейно-побутових зарисовок до фіксації важливих історичних подій і політичних проблем, на підставі чого можна назвати його поетичною історією Франції.

Іспанський героїчний епос.

Історія Іспанії має важливе значення для розуміння своєрідності іспанської культури. З найдавніших часів Піренейський півострів населяли ібери. У III-Iiст. до н. е. півострів завоювали римляни. Місцеве населення було романізоване, всюди вводилась латина. З II-IV ст. відбувалася християнізація Іспанії. На початку V ст. сюди вдерлися германські племена.

У 711 р. починається нова навала в Іспанію – африканських маврів і арабів. Мусульмани захопили майже всю терітрію, і тільки на півночі, в горах, утворилось незалежне королівство Астурія, яке тут же повстало проти завойовників. Процес відвоювання іспанцями своєї території називається реконкіста. Особливо успішною вона була в XI-XIII ст. Хоч реконкістою керувала феодальна знать, головною силою в ній було міське населення, селяни і дрібне лицарство. Іспанія під кінець XV ст. повністю звільнилася від іноземного панування. У процесі реконкісти склалась іспанська держава.

На розвиток іспанської культури Раннього Середньовіччя великий вплив мали античність та християнство. Велику роль у житті Іспанії відіграла також розвинута на той час арабська культура.

Центральною постаттю іспанського героїчного епосу є Сід, котрого народ любовно називав “мій Сід”. Це особа історична. Руй (Родріго) Діас де Бівар (бл. 1043-1099) був начальником військ у короля Санчо II. За військову доблесть він отримав призвісько Кампеадор. Маври боялися і водночас поважали іспанського полководця, називали його Сідом, що по-арабськи означає “пан”. Після загибелі Санчо II його брат Альфонс VI незлюбив Сіда і вигнав з країни. Сід відвоювавши у маврів багату область Валенсію, став самостійним і помирився з Альфонсом. Руй Діас був видатним діячем реконкісти, він і звільнив від маврів значну частину Іспанії. Особисті риси Сіда – твердий характер, розсудливість, демократизм, талант полководця і державного діяча. Він вважається національним героєм Іспанії.

“Пісня про Сіда” – перлина іспанської культури. Створена у XII ст., вона дійшла до нас в неповному і частково перекрученому вигляді. Поема складається з 3735 віршів і має три частини. Окремі деталі у змісті, зокрема географія твору, дають вченим підставу стверджувати, що “Пісня” створена в південно-східній Кастілії, яка у XII ст. була центром народної поетичної творчості.

Початок першої частини (“Вигнання”) загублений. Починається список з вигнання Сіда. Обливаючись гарячими сльозами, Сід прощається з рідною домівкою, дружиною і малолітніми дочками, яких він мусить залишити під захистом монастиря, і за іде на чужину. До Сіда сходяться “люди всякого роду, звідусіль”: селяни, ремісники, збіднілі лицарі, готові виступити на боротьбу з ненависними маврами. Спочатку важко доводиться Сіду. Він заглиблюється у мусульманські землі і з часом здобуває чимало перемог. Не раз велика здобич потрапляє до його рук. Частину її Сід добровільно відправляє Альфонсу, бажаючи примирення з ним в ім’я спільної боротьби з маврами.

Зміст другої частини “Заміжжя доньок Сіда” становить розповідь про те, як Сід, здобувши велике місто Валенсію, посилає королю 100 добірних коней. Король готовий примиритися зі своїм тепер могутнім васалом і дозволяє йому взяти до себе дружину і дочок. Знатні інфанти де Карріон, спокусившись багатством Сіда, вирішили одружитися з цого дочками. Сам король виступає в ролі свата, вважаючи цей шлюб великою честю для Сіда. Неохоче погоджується Сід на заміжжя дочок, не до душі йому знатні женихи. Але він не хоче відмовити королю. Сід запрошує до себе в Валенсію інфантів і урочисто святкує весілля.

Третя частина (“Безчестя в дубовому лісі Корпес”) тематично різноманітна. Інфанти недовго прожили у згоді з Сідом. У доблесному оточенні Сіда вони виявились нікчемами і боягузами. Не витерпівши насмішок васалів Сіда, зяті вирішили помститися. Вони просять дозволу поїхати в Карріон, щоб показати своїх молодих дружин родичам. Тяжко на душі Сіда, але він благословляє дочок, віддає їм придане і щедро обдаровує зятів. Інфанти в дубовому лісі, прив’язавши молодих дружин до дерев, побили їх бичамий острогами майже до смерті. Сід скаржиться королю. Сід вимагає повернення своїх мечів, потім приданого дочок, яке зяті встигли пустити на вітер. Захищаючи власну честь, Сід викликає їх на поєдинок. У битві в долині Карріон Сід з дружиною перемагає кривдників і прилюдно називає їх зрадниками. Переможець Сід знову віддає дочок заміж, вже за королів Наварри і Арагона.

“Пісня про Сіда”, як і вся середньовічна іспанська література, відрізняється від інших пам’яток західноєвропейської літератури рядом особливостей. Якщо для французького народного епосу характерний трагічно-героїчний тон, то в іспанській поемі героїчне не відокремлене від повсякденного, тут подано різноманітний життєвий фон і домінує оптимістичне світосприйняття. ”Дійові особи “Пісні” – не лише християнські та мавританські війська, в ній зображені люди, далекі від військового життя: жінки, діти, ченці, євреї; усі вони відтворюють картину мирного життя міст: торгівельні угоди, розлуки, подорожі, вітання і радість зустрічей, весілля, зустріч у тісному колі для обговорення сімейних справ.

Зміст поеми дуже близький до історичної основи. Поема дає чітке уявлення про озброєння іспанських та мавританських воїнів, про тактику битв, військову термінологію.

Майже всі дійові особи “Пісні” історичні: вони були васалами, друзями або ворогами Сіда. Але спостерігається певна ідеалізація образу Сіда. Всупереч історичному прототипу Сід показаний лицарем, який не належить до придворної знаті. Замовчується його служба у мавританських правителів. Демократизм та антиаристократична спрямованість поеми виявляються також у постійному висміюванні та засудженні різноманітних “високородних” пороків барселонської та ліонської знаті. Пихатій феодальній знаті протиставляються воїни Сіда – сміливі, рішучі, дружелюбні і прості. В образі Сіда поет підкреслює найкращі риси іспанського народу – спокійну гідність, стриманість, прямоту, мудру терпеливість. Сід Кампеадор засуджує міжусобну ворожнечу, для нього батьківщина – це вся Іспанія, яку він хоче бачити вільною і єдиною.

Сід не лише доблесний воїн і вірний васал, а й ніжний чоловік і батько. Розлучений з сім’єю у вигнанні він увесь час думає “про кохану і вірну дружину”, піклується, щоб вона й діти не знали нестатків. Сім’я Сіда надихає його на мужні та героїчні вчинки.

Іспанська поема відрізняється від “Пісні про Роланда” відсутністю релігійної екзальтації. Релігійний елемент займає в ній дуже скромне місце. На відміну від французького епосу, в іспанській поемі немає релігійної нетерпимості чи ненавісти до іновірців.

Стиль поеми позбавлений будь-якої пишномовності та манірності. В основному тон розповіді стриманно-енергійний, часом у ньому відчутні інтимні інтонації (у родинних сценах), гумор (у побутових епізодах), епічний розмах і сила (у батальних картинах). Порівняно з французькою поемою, “Пісня про Сіда” бідніша на зовнішні прикраси – метафори, поетичні порівняння. Але її автор добре володіє мистецтвом безпосереднього відчуття життя і легко робить читача свідком усіх тих подій, що відбуваються. Загальна реалістична тональність, сюжетна багатогранність, стійкий демократизм і гуманність “Пісні” здобули їй заслужену славу в віках.

Німецький героїчний епос.

У XII-XIII ст. успішно розвиваються німецька рицарська лірика (мінезанг) та рицарьський роман. Нових вершин досягає героїчний епос. На відміну від “шансон де жест”, німецькі поеми не співаються – вони призначені для читання з рукопису. Зразками героїчного епосу цього періоду є поеми “Пісня про Нібелунгів” і “Гудруна”, цикл поем про Дітриха Бернського.

“Пісня про Нубелунгів” складається з 39 пісень-авантюр. Автор починає свою розповідь з прославлення краси Крімхільди – молодої дівчини, що живе у столиці Бургундії, під опікою трьох братів-королів. Зігфрід, королевич з Нідерландів, почувши про знатну красуню, заоно покохав її і мріяв одружитися з нею. Старший брат Гунтер згоден віддати Крімхільду за прославленого витязя за умови, що Зігфрід допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду, яка ставить умови: той, хто хоче стати її чоловіком, повинен перемогти її у богатирських змаганнях. Зігфрід за допомогою шапки-невидимки допоміг королю перемогти богатирку. Здивована Брюнхільда дає згоду вийти заміж за Гунтера. В щлюбну ніч Зігфрід знову був змушений прийти на допомогу королю: він приборкав непокірну наречену, зняв з неї перстень і пояс і недоторканою передав її чоловікові. Зігфрід одержав Крімхільду і щасливий з молодою дружиною відбуває на батьківщину. Через десят років Крімхільда з чоловіком приїздить у Вормс до рідних. Між королевами виникає суперечка, під час якої з’ясовується роль Зігфріда у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда вбиває Зігфріда. Крімхільда гірко оплакує смерть чоловіка. Хаген, стурбований тим, що Крімхільда щедро роздає золото і може завоювати прихильність васалів Гунтера, відбирає у неї скарби Нібелунгів – запоруку влади та могутності – і кидає їх у води Рейну.

Через 13 років Крімхільда виходить заміж за могутнього Етцеля, правителя гуннів, який любить і шанує її. На прохання Крімхільди Етцель запрошує в гості її рідних. Вороже зустрічає Крімхільда бургундів, вона жадає сварки. Гунни нападають на гостей. Починається кривава різня. Крімхільда наказує підпалити зал з гостями. Крімхільда наказує вбити Гунтера. Старий воїн Хільдебранд, котрий бачив на своєму віку багато крові, не може змиритися з кровожадністю Крімхільди і вбиває її. Так гине рід бургундських королів.

Походження слова “Нібелунги” – діти, сини туману.

Поема є цінним джерелом для вивчення світогляду, побуту та звичаїв придворно-лицарського середовища ХІІ-ХІІІ ст. Вона дає уявлення про будні та свята лицарів: бенкети, полюваня, змагання та інші розваги. Чимало уваги в ній приділено лицарському поняттю честі, подружньої любові та вірності.

“Пісня про Нібелунгів” суттєво відрізняється від поем французького та іспанського героїчного епосу. В ній нема ні високого патріотичного пафосу французької поеми, ні глибокого почуття національної єдності іспанської пам’ятки.

Головне в “Псіні про Нібелунгів” – мотив помсти, криваві чвари між родичами, пожадливість до золота, коштовностей. Це пояснюється тим, що в основі поеми лежать пісні, що виникли в архаїчній дофеодальний період, коли тема героїчного індивідуального подвигу розвивалась на родовому та сімейному тлі. На відміну від німецької “Пісні”, старофранцузький, іспанський, український, сербський епоси розвивалися в умовах усталеної державності; в епосі цих народів провідною є тема об’єднання та захисту батьківщини і народу від зовнішнього ворога.