18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму.

Квінт Горацій Флакк (65-8 г до н.е.). Г. народився у маленькому містечку Венузії (Південь Італії) у сім”ї вільновідпущеника, навчався у Римі, потім в Афінах, воював у військах Брута, після конфіскації майна стає пищим та починає літературну кар”єру. Г. увійшов у літературний гурток Мецената і стає “Августовим співаком” (певцом), пропагандує ідеологічну політику принципата, він переживає свого друга та покровителя Мецената на 2 місяця.

“Послання” – остання група творів Г. – це віршовані листи. Особливий інтерес представляють “Послання до Пісонів” (інша назва – “Мистецтво поезії”), в якому Г. викладає свої погляди на літературу і літературну творчість, формулює свої естетичні принципи і дає практичні поради починаючим письменникам. “Мистецтво поезії” спричинило значний вплив на поетику класицизма.

(Пісони римське аристократичне прізвище, яке вело свій рід від другого римського царя Нуми Помпілія). Зміст: Г. висловлюється про те, що в творах образи повинні бути пов”язані спільною ідеєю, і не повинні бути “…как бред у больного”, хоча митцям та поетам не дано право братися за все, що завгодно. До всього треба підходити свідомо, а не так, щоб недобре плуталось з добрим. Г. каже, що твір має бути простим та єдиним, і що задачу собі треба обирати відповідно до власних можливостей, щоб у творі усе було доречним, а решту вміти відкласти до кращих часів. Далі Г. розмірковує про необхідність збагачення латинської мови новими словами, особливо словами грецького походження “…слова словно леса меняют листву, обновляясь с годами…”. Г. пише про необхідність володіння усіма відтінками стилю та дотримування їх послідовності. Грусні обличчя мають поєднуватися з грусними словами, сердиті з гнівом, веселі з жартами, строгі з серйозними словами. Далі Г. говорить про необхідність бути правдивим, послідовним та реалістичним, і бути обережним у своїх фантазіях “хороший поет сочетает так відумку с правдой, чтобы началу конец отвечал, а им середина”. Г. пише про те, що вік виконавця ролі має відповідати віку його героя, щоб роль старця не виконував юнак. Не усе написане у творі має бути відтворене на сцені, як наприклад сцени вбивств. Дій у п"єсі має бути п”ять. Далі розмірковує про другорядку роль хору. Горацій не погоджується з Демокрітом, який стверджував, що талант важливіше за навчання. Г. пише, що справжне джерело віршів - це мудрість. Г. засуджує колисливість та пересічність поетів, він каже, що це їм не пробачать ані люди, ані бони, ані книжні лавки. Г. розмірковує на тему, що придає віршам красу: талант або наука. І доходить висновку, що вони завжди поруч. Г. попереджає про паганий вплив лестунів; лицемір крикливіший за чесного хвалителя. Г. закликає дотримуватись порад досвідчених поетів, і не ображатися на них: “…здравый и дельный ценитель бессильные строки осудит…”.

19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми.

Публій Овідій Мазон (43 р. до н.е. – 18 р. н.е.) народився в м.Сульмоне у стародавній вершницькій (всаднической) родині, отримав риторичну освіту в Римі, яке наклало відбиток на усю його творчість. Одружився із заможньою римлянкою і отримав доступ до вищого суспільства і до двору Августа. О. – автор любовних елегій: “Наука про кохання”. О. знущався над моральним законодавством Августа. “Метаморфози” – велика міфологічна поема епічного характеру, де О. намагається поєднати у єдине оповідання багаточисельні епізоди з міфології та римських легенд та перетворення героїв, починаючи з виникнення світу і до перетворення Юлія Цезаря у зірку. “М.” знаменують собою намагання поета звернутися до теми прославлення Рима та самого принципата, однак, не дивлячись на офіціозний задум і розсіяні у різних місцях поеми славослов”я та лестощі Августу, у поемі відчуваються риси, які притаманні раній творчості Овідія: домінування любовної тематики, іроничне ставлення до моралі та релігії, легкість та ігривість тону, риторичне забарвлення оповідання. Поема мала ідеологічну спрямованність, яка відповідала реставраційній політиці Августа, який прагнув відновити древні обряди та стародавню строгість нравів. О. був висланий з Риму Августом за його ранню творчість, у засланні прожив останні 10 років, так і не отримав пробачення.

Зміст “Метаморфоз”: Книга І. Звернення до богів-вершителів усіх перетворень. Колись на землі існував хаос: сонце не світило, не було місяця, повітря було змішано з водою та сушею, усе перебувало у стані боротьби. Бог поклав кінець цьому розбрату: повітря відокремив від неба, поставив вогонь на верхівку світобудови, найближче до вогню – повітря, далі земля, яку оточує вода. Землю Бог створив у вигляді круга, розділив небо та землю на п”ять поясів – найхолодніші з яких з країв, у середині – найспекотніший, а між ними – помірні. Над землею Бог розташував сузір”я, воду віддав рибам, сушу - звірям, повітря – птахам. Пізніше з”явилася людина-володар, створений з божественої суті. Першим народився “золотий вік” – без законів люди додержувались правді та вірності, не було страху та суддей, не було будов та витворів (мечей, шлемів), люди насолоджувалися життям, харчувалися лісними дарами, необроблені землі самі приносили врожай, у ріках текло молоко, з дуба капав мед. Кінець правління Сатурна (батько Юпітера) став кінцем “Золотого віку”. Коли світом заволодів Юпітер – народився “Срібний вік”. Юпітер розподілив рік на 4 сезони; через холод та спеку люди переселилися у будинки, почали обробляти землю. Срібний вік змінився Мідним, ще суровішим. Останній – залізний, вік без сорому та правди, з”явився обман та підступність, по морям почали ходити кораблі, почався розподіл землі, добування копалин: заліза та золота, Побачив це, Юпітер розсердився і скликав богів, які вирішили провчити людей та покарати їх дощами. Через влаштований Нептуном потоп багато людей занигуло, інші голодують. Книга ІІІ. Розповідь про те, як у сина Ларіопи та Нефіса Нарціса закохалась Луна (єхо), але Нарціс відкидає її, як і багатьох інших. Йому вирішили помститися і він закохується у власне відображення у воді. Нарціс, як і колись Луна, чахне і поступово вмирає від того,що не може оволодіти предметом свого обожнення. Замість його тіла знаходять білосніжну квітку. Книга Х. Розповідь про Пігмаліона, у якого не було дружини. Він вирізав із слонової кісті фігуру красивої дівчини та палко закохався у цей образ, ставився до неї як до живої. На святі Венери він попросив богів надіслати йому дружину, схожу на його статую. Прийшовши додому він побачив, що статуя ожила і незабаром у них з”явився син Паф. Книга ХУ. Розповідь про те як Венера дізналась про наміри вбити Юлія Цезаря (її онука). Вона намагається його врятувати, але її батько зупиняє її, він каже, що Цезарь має стати богом після смерті. Венера викрадає душу Цезаря з сената, він стає богом-зіркою і з висоти спостерігає благі діяння сина – Августа.