16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”.

Одним з симптомів розпаду полісної ідеології у Римі було розповсюдження епікурейської філософії, яка була першою філософською школою, яка розвила літературну діяльність на латинській мові. Вірні принципам школи, епікурейци писали просто, без реторіки і без претензій на художнє викладення. У Римі епікуреізм знайшов свого поета. Це був Тіт Лукрецій., автор поеми “Про природу речей”. Автор хотів посвятити свій твір одному з представників знатного роду. Поема була випущена в світ з багаточисельними слідами своєї незакінченості, з повтореннями і пробілами у розповіді. Для свого філософського трактату Лукрецій обрав форму дидактичної поеми. Для послідовника Епікура віршована форма оповідання є дещо несподіваною. Але в дійсності, поема Лукреція не є лише тільки філософським трактатом, який перекладено на “вірші” і приправлено поезією. це справжній художній твір, що відкриває своїм чітким і конкретним баченням світу нову сторінку в античній літературі і наповнено високим пафосом. Визволити людство від тягаря предрассудків, від страху перед богами і смертю – таким є основне завдання поеми Лукреція. Просвітницька філософія Лукреція матеріалістична в поясненні природи, залишаючись глибоко ідеалістичною по відношенню до суспільних явищ. Джерело соціального зла Лукрецій бачить в неправдивих думках людей, а самим небезпечним з них є страх перед смертю, що йде з релігійних предрасудків та уяв про загробне життя. Подолання цього страху на підставі матеріалістичного пояснення природи повинно видалити джерело непотрібних і малих пристрастей і відкрити перед людьми перспективу спокійного життя. Поема складена в гесаметрах. Вона складається з шести книг, і кожна відкривається вступом. Найбільш розгорнутий вступ до першої книги, що має характер вступу до всієї поеми в цілому. Для міцності поетичних традицій в античній літературі дуже показовий той факт. Що поет, який ставить перед собою мету спростувати представлення про божественне управління світом не зміг обійтися без традиційного звернення до божества на початку книги. в якості покровителя він обирає Венеру, яку він прославляє з найбільшим натхненням, як одну з основних сил світу. Лукрецій послідовно розгортає механічну картину світу, розроблену античною матеріалістською думкою. Він стверджує :”З нічого не твориться ніщо”. Матерія вічна та непорушна. За природними законами, без участі богів, одні предмети змінюються іншими у вічному обігу природи. Безмежна кількість невидимих для ока малих тілець, атомів, і безмежне пусте простір вичерпує природу; немає ніякої третьої сутності, крім матерії в природі не існує пустоти. Треття книга змістує вчення про душу. Лукрецій розрізняє душу, як центр життя і “дух” як місце перебування свідомості. В заключені автор підходить до центрального пункту всього вчення : якщо душа помирає разом з тілом і ніяких почуттів після смерті вже не буде. Крім того, Лукрецій розглядає питання пов’язані з пізнавальними якостями душі і різними станами душі. і наприкінці свого твору Лукрецій замилюється про походження нашого світу. Переходячи до процесу виникнення живих істот, Лукрецій приписує їх створіння багатству життєвого насіння в землі. Лукрецій вважає, що людська культура ще дуже молода і знаходиться в процесі вдосконалення.

Треба зауважити, що Лукрецій не лише філософ, він поет. Характер теми потребував строгого і точного стилю філософської аргументації. І разом з тим твір Лукреція відрізняється великою силою поетичного зображення. Отже, поема Лукреція “про природу речей” є одним з найвидатніших пам’ятників античної культури і високохудожній літературний твір.