
- •Античність
- •Давньогрецька міфологія: космогонія, теогонія, антропогонія.
- •2.Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).
- •3. Часопростір та художній всесвіт “Одіссеї”. Герой та конфлікт поеми.
- •4.Мелічна лірика. Творчість Алкея, Сафо, Анакреота.
- •5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.
- •6. Софокл – співець віку Перікла. Трагедії “Цар Едіп”, “Едіп в Колоні”, “Антигона”. Ідеальний герой, змістовно-художньої імплікації, фройдівське та неофройдійське тлумачення.
- •7. Різні тлумачення “Медеї” Еврепіда (художньо-полімічне, психологічне (а.Маслоу), містичне.)
- •8. Давньогрецька комедія: генеза та характер. “Жаби” Арістофана – порівняння творчості Есхіла і Евріпіда.
- •9. Діалоги Платона “Федон” та “Федр”. Ідея душі.
- •10. Діалог Платона “Пір”: Ерос, його походження, різновид та природа.
- •11. “Поетіка” Арістотеля. Меміз і теорія трагедій.
- •12. Новоаттична комедія. Менадр: роль Випадку у художньому світі його комедій. Концепція людини та художній характер у прочитаній комедії.
- •13. Олександрійска поезія. Філософія та художня своєрідність (Каллімах, Аполлоній Родоський. Феокрит).
- •14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману.
- •15. Самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю.
- •16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”.
- •15. Самобутність сатири Плавта (на прикладі прочитаного твору). Драма Теренція. Специфіка композиції художнього характеру та стилю (на прикладі прочитаного твору).
- •16. Філософія та стиль поеми Лукреція “Про природу речей”
- •17. Інтертестуальність “Едеїди” Вергілія.
- •18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму.
- •19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми.
- •20. “Моральні листи до Луцілія”. Філософія та стиль Сенеки.
- •Середні віка
- •21. Система германської міфології та її відображення в епічній творчості германських народів. “Старша Едда”.
- •22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми.
- •24. Естетизація лицарського ідеалу в хіі ст. Культ прекрасної дами як ідейне підгрунтя куртуазної літератури.
- •25. Розвиток лицарської поезії. Лірика провансальських трубадурів. Тематика та поетика. Мінезанг як різновид куртуазної лірики.
- •26. Генеза та еволюція лицарського роману Середньовіччя. Основні цикли романів.
- •27. Зовнішній та внутрішній конфлікт в романах про Трістана та Ізольду. Фольклорно-казкові мотиви в романах.
- •29. Основні жанри міської літератури. Змістовно-формальні особливості фабльо та шванка.
- •30. “Роман про лиса” як зразок тваринного епосу. Джерела та структура роману.
- •31. Основні жанри середньовічної драматургії. Еволюція від церковної до світської драми.
- •32. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”.
- •33. Поезія вагантів та голіардів.
- •34. Народна лірика Середньовіччя. Жанрова специфіка балади. Типи балад.
- •35. “Божественна комедія” Данте: джерела, композиція, символіка.
- •36. Данте як останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження. Суперечливість його світовідчуття та відбиття у “Божественній комедії”.
- •37. Загальна характеристика творчості Дж. Чосера.
- •38. “Кентерберійські оповідання” Дж. Чосера як енциклопедія літературних жанрів середньовіччя.
14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману.
Останнім спалахом еллінської культури був роман, що винник у І – ІІІ ст. н.е. античні вчені не дали цьому жанрові певного сталого найменування , називаючи його “оповіддю”, “повістю” тощо . назва “роман” прийшла пізніше, в часи розвиненого середньовіччя, коли поширення знайшла написана романською мовою. Власне жанр роману зароджувався ще в ІІІ- І ст. д.н.е., але самі твори дійшли лише у фрагментах чи свідченнях вчених. Основою появи роману були численні джерела: народно-казкові історії про героїв, описи фантастичних подорожей, людських почуттів і психологічних страждань, що існували у попередній літературі, мотиви драматичних та ліричних творів. Проте характерно, що він повністю відрізняється від від міфологічних сюжетів і побудовані на фактах реальної дійсності, на фоні яких розвивається драматична історія кохання. Давньогрецькі романи, хоча і несли в собі певні несхожості , разом з тим мали багато спільних рис. Одною із основних цілей роману було показати благородні вчинки надзвичайно вродливих героїв. Джерелом таких вчинків є постійна чистота помислів і почуття закоханих. Друга мета – розкрити велич всепереможного кохання, що допомагає їм пройти часом надзвичайно важкий шлях, перемогти душевний біль і страждання. Слід додати, що поряд з головною темою вірності в коханні інколи виникає паралельна тема непохитної вірності в дружбі. Грецькому роману притаманна швидка динаміка розвитку сюжету, наявність в ньому численних пригод, гострих ситуацій, напружених епізодів. Усе це свідчило, що автори намагалися бути якомога ближче до реального життя, яке майже ніколи в цих романах не ідеалізується. Мотиви й витоки грецького роману можна виявити ще в Евріпіда, Ксенофонта, Діонісія тощо.
Перші римські письменники та поети були людьми невисокого соціального статусу. Вони воспроізводили грецькі зразки у вигляді перекладів і переробок або самостійних творів у грецькому стилі. Грецька тематика довго була вище за римську. Але не дивлячись на зовнішню подражательність, багато з особливостей грецької літератури пропали при перенесенні їх в інше середовище, і грецькі жанри були значно змінені в процесі розвитку римської літератури.
15. Самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю.
Театр швидко прививався та розвивався у Римі. Крім старих “римських ігр” були запроваджені “плебейські ігри” . збільшився попит притягував до Риму драматичні та акторські таланти, народилась спеціалізація в окремих галузях драми. До рахунку поетів, які обмежили себе лише комедійним жанром належить і перший римський автор, від якого дійшлі цілісні твори – Плавт.
Час літературної діяльності Плавта відноситься до кінця ІІІ і початку ІІ ст. д.н. е. Популярний у римської публіки Плавт залишив велику кількість комедій. Відроджуючи звичацні сюжети і маски нової комедії, п’єси Плава різко відрізняються за своїми соціальними особливостями і художнім установкам. Плавт – драматург з демократичним направленням. П’єси Плавта стають дуже різноманітними за будовою і тоном. Це залежить від відмінностей в перероблених грецьких оригіналах, що відображають особливості окремих авторів, і від значних змін, що вносилися самим римським поетом. Плавт зберіг для римської сцени загальний хід дійства і основне розміщення персонажів, але значною мірою посилив сатиричний комічний бік, ввів нові ритми і ускладнив музикальну структуру п’єси, що привело наприкінці до створення сцен зовсім іншої ідейно-художньої і стилістичної спрямованості. отже, співіснування “нової” комедії з народним шутовським театром складає своєрідність та самобутність Плавта і всієї ранньої римської комедії, яка відома нам практично лише за його п’єсами.
Публій Теренцій був родом з Карфагену. До Ріму він попав у якості африканського раба і знаходився у власності сенатора Теренція Лукана. Хазяїн зацікавився талановитим рабом, дав йому гарну освіту і відпустив на волю. Теренцій належав до грипи Сципіонів, яка вела боротьбу з агресивними зовнішньополітичними амбіціями, намагалася припинити загострення соціальних протимовностей в самої Італії. Твори Теренція належать до того ж жанру, що і твори Плавта, вони також є обробками грецьких пєс “нової” комедії”, але ідейно і стилістично вони відрізняються від творів Плавта. Це проявляється вже у виборі оригіналів. З шести п’єс Теренція чотири (“Андріянка”, “Сам себе карающий”, “Євнух” і “Брати”) основані на творах Менандра, а останні дві “Свекруха” і “Форміон”, є переробками Аполлона Карістського. Теренцій звертається лише до представників найбільш серйозної різновидності “нової” комедії. Для того, що показати серйозний стиль Теренція візмемо за приклад його п’єсу “Свекруха”. Традиційний пролог, звернення до глядачів. Експозиція надається у вступних сценах, але іноді зберігає самостійність: для неї вводиться спеціальна фігура, яка слухає і супроводжує репліками розповідь про ситуацію у п’єсі і більше в дії не бере участі. В пєсі “Свекруха” такою фігурою є гетера, приятелька Вакхіди. Діалог її з Парменоном, рабом головного героя п’єси Памфіла, тримає експозицію. Памфіл покохав гетеру Вакхіду і клявся їй у вірності . за наказом батька він бере шлюб з Філуменой, дочкою сусіда Філіппа, але цей шлюб спочатку залишався фіктивним. Молодий чоловік подовжував проводити час з гетерою і сподівався, що Філумена принижена покине його. Але доки Філумена терпіла поведінку Памфіла, Вакхіда стала гірше відноситись до нього, він покинув гетеру і повернувся до Філкмени, яку покохав, знайшовши у ній споріднену душу. Пойшов де-який час і Памфілу стало потрібно поїхати з Афін; під час його відсутності Філумена зненавидела свою свекруху і повернулась до батьківської домівки. Глядач впевнюється в неправоті Філумени у подальших сценах, коли з’ясовується, що сострата – добра жінка. Пізніше зясовується, що Філумена ще до весілля стала жертвою насилля і народила дитину. Памфіл дуже кохає Філомену, але щоб захистити її від ганьби таємно підкидує новонароджену дитину і покидає Філумену, пояснюючи все це причиною сварок між Філуменою та Состратою. Але при допомозі гетер раптово з’ясовується, що п’яний Памфіл сам згвалтував Філомену не впізнавши її і народжена дитина належить йому. Вся сім’я знов разом. Як такої, інтриги в п’єсі немає; розвиток подій витікає з дій персонажів. Пєса розрахована на співчуття глядача до звичайних, непоганих людей, що заплуталися у складній ситуації. З точки зору сучасної термінології “Свекруха” більше схожа на “драму”, ніж на “комедію”.