13. Олександрійска поезія. Філософія та художня своєрідність (Каллімах, Аполлоній Родоський. Феокрит).

Визначення “олександрійський” у застосуванні до літератури є умовним . ще в середині минулого сторіччя він застосовувався дуже широко, і весь еллінський період носив назву “олександрійського”. Розквіт олександрійської поезії відноситься до першої половини ІІІ ст. до.н.е. ; найкрупніші представники її, хоча і розкидані по всьому еллінському світові, являють собою єдине угрупування, прославляли і цитували один одного у своїх творах. Олександрійська поезія складна і в ній переплітаються різні тенденції. В основному це поезія верхівки грецького суспільства. Поети аматори і знавці старої письменності; багато хто з них працює не лише у поетичному напрямку, а і проводить філологічні заняття. Поети широко виставляють та демонструють свою вченість, тобто начитаність в старих авторах і знайомство з забутими і малорозповсюдженими легендами. Твори олександрійських поетів спрямовані до обмеженого кола освічених читачів. Еллінські поети зосереджують свою увагу на вивчені окремої особистості з її тривогами і надіями, намагаються розкрити її почуття. Це в поєднанні з прагненням до показовості, оригінальності й несхожості з іншими поетами поєднувалось у них з крайнім індивідуалізмом і аполітизмом. В цілому олександрійська поезія тяжіла до малих поетичних форм. Одним з перших її жанром стало оповідальна елегія, що живилася в основному міфологічними темами. Широко використовувався також жанр епіграми, короткого вірша з довільним змістом.

Одним з найбільших поетів та вчених доби еллінізму був Калімах з Кірені. Життя його було нелегким, сповненим матеріальних нестатків. Але він очолює один з літературних напрямів, став відомим вченим. Найбільш відому частину спадщини Калімаха складають численні його епіграми. Елегії, гімни, невеличкі епоси – епілії, ямби та інші малі ліричні форми. Великим успіхом користувалися чотири книги його “Причин”, поеми про міфологічні причини появи культів та свят. Саме ці твори, у яких Калімах виявив себе досконалим поетом, викликали у його сучасників захоплення, надихали молодих поетів.

Поетичним суперником Калімаха в ліриці все життя залишався Аполлоній Родоський. Існують данні, що він вчився у Калімаха, але не сприйняв його любові до малих ліричних форм, протиставивши їм епос. Захоплений творами Гомера він вирішив відновити цей забутий жанр. Справою свого життя він вважав створення великої епічної поеми “Аргонавтика”, яку, в міру нових розділів, голосно читав слухачам. Проте в Александрії поема враження не справила, а Калімах виступив проти неї з різкою критикою, звинувативши Аполлонія у плагіаті. ображений Аполлоніє відповів своєму вчителю епіграмою, їхня гостра полеміка закінчилася від’їздом Аполлонія на острів Родос, де він користувався загальною пошаною. Крім “Аргонавтики” йому належало ще кілька менших художніх творів, а також ряд наукових праць, присвячених поетам минулого. Про життя третього поета Феокріта, нам майже нічого не відомо. У олександрійську поезію Феокріт ввійшов як засновник і найвидатніший представник буколічної, пастушої поезії або еклоги, в римській поезії – пасторалі. Буколічна поезія швидко викликала і спеціфічний жанр ідилії. Ідилію розуміли, як невелику поему із специфічним змістом пов’язаним із затишною екзотичною природою, головними героями якої стають переважно наївні, мирні і найчастіше закохані пастухи і пастушки. Причини появи даного жанру можливо пояснити тим, що в умовах зниклої демократії література перетворилася для окремої особистості на предмет індивідуальної насолоди, засіб самовдосконалення чи самоосвіти. Втомлена від тепер вже даремної боротьби, міського гомону та суєти, людина вже мріє про надійний затишок, забуття серед далекої і півзабутої природи. Такій людині Феокріт і пропонує свою вишукану поезію, сільску ліріку для громадянина. Феокрітом було написано багато творів, але до нас дійшов лише збірник з 30 іділій і 26 епіграм, в останні часи знайдено ще кілька фрагментів. Ідилії різноманітні за своїм змістом, тому їх поділяють на буколічні, похвальні, епілії, невеликі пастуші сценки – міми. Феокріт майстерно використовує найрізноманітні літературні прийоми. Легкий невимушений діалог, у якому чітко вимальовується характери героїв, змінюється ліричною піснею культового драматичного, агоністичного чи жартівливого змісту, опису краєвиду – зображенням внутрішнього стану героя тощо. Своєрідністю його поетичної манери є відсутність загалом поширених в античній поезії та епосі епітетів, серед описів природи переважають лише мирні й тихі картини.