
- •Античність
- •Давньогрецька міфологія: космогонія, теогонія, антропогонія.
- •2.Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).
- •3. Часопростір та художній всесвіт “Одіссеї”. Герой та конфлікт поеми.
- •4.Мелічна лірика. Творчість Алкея, Сафо, Анакреота.
- •5. Давньогрецька драма: генеза та різновид. Творчість Есхіла. Інтертекстуальність трагедії “Прометей закутий”.
- •6. Софокл – співець віку Перікла. Трагедії “Цар Едіп”, “Едіп в Колоні”, “Антигона”. Ідеальний герой, змістовно-художньої імплікації, фройдівське та неофройдійське тлумачення.
- •7. Різні тлумачення “Медеї” Еврепіда (художньо-полімічне, психологічне (а.Маслоу), містичне.)
- •8. Давньогрецька комедія: генеза та характер. “Жаби” Арістофана – порівняння творчості Есхіла і Евріпіда.
- •9. Діалоги Платона “Федон” та “Федр”. Ідея душі.
- •10. Діалог Платона “Пір”: Ерос, його походження, різновид та природа.
- •11. “Поетіка” Арістотеля. Меміз і теорія трагедій.
- •12. Новоаттична комедія. Менадр: роль Випадку у художньому світі його комедій. Концепція людини та художній характер у прочитаній комедії.
- •13. Олександрійска поезія. Філософія та художня своєрідність (Каллімах, Аполлоній Родоський. Феокрит).
- •14. Порівняльна характеристика давньогрецького та давньоримського роману.
- •15. Самобутність сатири Плавта. Драма Теренція. Спеціфіка композиції, художнього характеру та стилю.
- •16. Філософія та стилі поеми Лукреція “Про природу речей”.
- •15. Самобутність сатири Плавта (на прикладі прочитаного твору). Драма Теренція. Специфіка композиції художнього характеру та стилю (на прикладі прочитаного твору).
- •16. Філософія та стиль поеми Лукреція “Про природу речей”
- •17. Інтертестуальність “Едеїди” Вергілія.
- •18. Поезія Горація. “Послання до Пісонів” теорія античного класицизму.
- •19. Творчість Овідія. “Метаморфози”: художньо-культурні та філософські аспекти поеми.
- •20. “Моральні листи до Луцілія”. Філософія та стиль Сенеки.
- •Середні віка
- •21. Система германської міфології та її відображення в епічній творчості германських народів. “Старша Едда”.
- •22. “Поема про Беовульфа” як зразок ранньої епіки. Історичне та фантастичне в поемі. Переплетення в ній язичницьких та християнських мотивів. Художній світ поеми.
- •24. Естетизація лицарського ідеалу в хіі ст. Культ прекрасної дами як ідейне підгрунтя куртуазної літератури.
- •25. Розвиток лицарської поезії. Лірика провансальських трубадурів. Тематика та поетика. Мінезанг як різновид куртуазної лірики.
- •26. Генеза та еволюція лицарського роману Середньовіччя. Основні цикли романів.
- •27. Зовнішній та внутрішній конфлікт в романах про Трістана та Ізольду. Фольклорно-казкові мотиви в романах.
- •29. Основні жанри міської літератури. Змістовно-формальні особливості фабльо та шванка.
- •30. “Роман про лиса” як зразок тваринного епосу. Джерела та структура роману.
- •31. Основні жанри середньовічної драматургії. Еволюція від церковної до світської драми.
- •32. Жанр видіння в середньовічній літературі. Спільне та відмінне у “Романі про Троянду” та “Видінні про Петра-орача”.
- •33. Поезія вагантів та голіардів.
- •34. Народна лірика Середньовіччя. Жанрова специфіка балади. Типи балад.
- •35. “Божественна комедія” Данте: джерела, композиція, символіка.
- •36. Данте як останній поет Середньовіччя і перший поет Відродження. Суперечливість його світовідчуття та відбиття у “Божественній комедії”.
- •37. Загальна характеристика творчості Дж. Чосера.
- •38. “Кентерберійські оповідання” Дж. Чосера як енциклопедія літературних жанрів середньовіччя.
12. Новоаттична комедія. Менадр: роль Випадку у художньому світі його комедій. Концепція людини та художній характер у прочитаній комедії.
Після закінчення давньої аттичної комедії з початку Ivст. Її місце на короткий час заступає середня комедія, яка практично зовсім не відома. В наші часи. Завершила процес розвитку драматичного мистецтва в Афінах нова аттична комедія, про яку також до початку ХХ ст. було мало що відомо. Нова аттична комедія майже повністю відмовляється від казково-міфологічних і політичних сюжетів. У нових умовах існування людини єдиною темою, яку можна було розробляти, залишалася нейтральна родинно-побутова тема, тому нову комедію часом так і називають – родинно-побутовою, а давню комедію політичною. В новій комедії зникає уїдліва сатира, що заміняється доброзичливим відкриттям людських недоліків. Відійшовши від гострої критики дійсності , вона заглиблюється у побутові відносини людини, ідеалізує дійсність, тому соціальні чи суспільні суперечності вуалюються, у ній надзвичайно звужувалося коло тем. З тих її зразків, що дійшли, можна визначити дві головних теми: тема визначення дівчини з рук лихваря – звідника; вона з’явилася невипадково, оскільки в цей період інтенсивного розвитку торгівлі з’являється лихварство, що супроводжується продажем “живого товару”, тобто дівчат, які заробляли гроші для свого господаря; часто в одну з них закохується, а потім визволяє юнак-герой. Тема загубленої (або підкинутої), а потім знайденої дитини. Ці теми мали численні варіанти, цілком можливо, що в їх основі значилися певні містичні епізоди. У свою чергу, звуження тематики п’єс привело до появи постійно-сталих комедійних типів, які відразу пізнавалися глядачами за їхніми масками. Традиційною стає маска закоханого юнака, який страждає від неможливості звільнити дівчину. Йому протистоїть суперник, обмежений, брехливий і самозакоханий воїн. Однією з особливостей нової комедії було те, що глядачів цікавили не знайомі вже маски і сюжет, а схема і розвиток інтриги, початок якої також слід шукати в Евріпіда. До нас дійшли імена більш ніж 160 авторів нової комедії. Серед них частіше фігурує ім’я Менандра. Менандром було написано понад 100 комедій. Зміст усіх комедій був відомий з переказів античних учених серед найбільших відома комедія Менандра “Відлюдник”. Комедія починається з монолога панна, який розповідає про селянина Кнемона, який за своє життя “слова людського промовити не зміг”, ненавидить усіх людей. Навіть його дружина не змогла з ним ужитися і перебралася до сина Георгія від першого шлюбу. До села прибув юнак сострат, щоб підготувати святкування бога Панна. Після вступу божечтва починається дія. Раб посланий Состратом до Кнемона , прибігає і розповідає, що той його жорстоко побив. Незавдовго до цього Сострат зустрів дочку Кнемонта і закохався у неї. Георгій вирішив захистити честь сестри і попереджає Сострата про негідність такої поведінки, але Сострат у відповідь зізнається Георгію у своєму коханні до його сстри. Хлопці стають друзями. Георгій попереджає Сострата, що Кнемон заприсягся віддати дочку тільки за сільського трударя, тому Сострат починає працювати разом з іншими. Ця історія могла б закінчитися для нього нещасливо, але допомог випадок, служниця Кнемона втопила в колодязі відро, а потім і лопату. Старий Кнемонт поліз діставати їх, але сам впав у колодязь. Сострат і Георгій прибігають на допомогу і рятують Кнемона, він починає розуміти помилку свого життя, самітне існування неможливо більше, він визнає Георгія своїм сином і просить знайти для дочки достойного чоловіка. Георгій приводить Сострата. сам Георгій теж сватає сестру Сострата і всі відправляються до печери Пана святкувати подвійні заручини. Головним героєм цієї комедії є кнемон, до якого з самого початку відчувається різко негативне ставлення . деспот у родині, людоненавісник, погану вдачу якого не витримує навіть дружина. Кнемону огидне саме спілкування з людьми і він навіть мріє про щит Персея з головою Медузи Горгони, що перетворюють людей на кам’яні стовпи. Менадр нічим не пояснює подібний хворобливий стан відчуження свого героя від людей. Але от трапилося нещастя, юнаки рятують Кнемона з води і герой неначе перероджується. Його монолог свідчить про він приходить до розуміння неправоти своєї поведінки і життя, бо самотність не може дати щастя. Автор наділяє Кнемона конкретно-соціальними прикметами, що надають злидареві особливої виразності.