Античність

1. Давньогрецька міфологія: космогонія, теогонія, антропогонія.

Джерелом давньогрецької літератури, як і всякої іншої, була усна народна творчість і насамперед міфи, в яких була велика скарбниця сюжетів та образів.

Міф, є колективне створення народу, а не вимишлення окремої, навіть геніальної людини. Цьому міф і не являє собою чогось стійкого і постійного: він зростає та розвивається разом з розвитком суспільної свідомості. Більшість міфологічних образів були первісно місцевими чтимими богами; тале поступово з них відокремились, як головні, боги олімпійці – за мірою того, як розповсюджувався вплив тих чи інших племен у яких створилась ця релігія. В результаті цього, окремі місцеві боги зводились на рівень героїв. Разом з тим в міфах знаходили відображення і явища суспільного життя – різноманітні етапи в розвитку родини та шлюбу, побутові риси первісних мисливців і пастухів, материнського права (матріархату) і батьківського (патріархату), оволодіння вогнем і т.п. риси первісного фетишизму і тотемізму змінювались антропоморфізмом – представленням бога в образі людини. Родина олімпійських богів мала характер патріархальної родини. Риси різних епох відображались в міфі, так що він іноді перетворювався в одне дуже складне ціле. Протягом часу в міфах стали проявлятися і “драми соціального характеру, распрі людських одиниць”, які були зовсім відсутні в найдревніший час міфології. Отже, давньогрецькі міфи розповідають по багаточисленні відголоси групового шлюбу, матріархату, але разом з тим відображають і історичні долі грецьких племен в більш поздні часи; вони розповідають про походження природних явищ та предметів матеріальної культури, суспільних установлень, религіозних обрядів, про походження всесвіту – що є космогонією і про походження богів, тобто теогонія. Давньогрецькі міфи дають нам можливість побачити культуру та життя того часу як найширше через сукупність знаків, символів, уявлень, зразків поведінки, іноді навіть таких інституцій як шлюб, родина і клан. Звертають на себе також увагу організація життя особи та спільноти у давній Греції , формування образу найближчого довкілля та світу, взірців наставлень та поведінки, а також виникнення почуття етнічної і видової ідентичності грецького народу.

2.Міфологічна основа та різні тлумачення “Іліади” Гомера (культурно-історичне, юнгіанське, екзистенціалістське).

Найдревнішими з пам’ятників давньогрецької літератури є дві великі поеми – “Іліада” та “Одіссея”, автором яких античність вважала Гомера. Дія “Іліади” (тобто поеми про Іліон) віднесена до 10-го року Троянської війни між захисниками міста Трої та греками, але в поеми не описується про те, що стало причиною війни, ні про хід самої Троянської війни. Події спочатку відбуваються на олімпі, потім переходять на землю. Отже, “Іліада” розповідає тільки про один епізод десятого ріку війни під Троєю, що продовжувався 53 дні – це гнів наймогутнішого героя ахейського війська Ахілла. Власне, в перших рядках поеми вже закладений весь її зміст. Причиною гніву Ахілла стало те, що Агамемнон захопив у полон і зробив своєю наложницею дочку жерця храму Аполлона Хрізеїду. Ображений батько звернувся до Аполлона з проханням покарати ахейців, і той послав на військо “морову язву”(або “моровицю”, тобто пошесть чуми). Греки почали гинути. Налякані вожді на своїй нараді, щоб втішити гнів грізного бога, примусили Агамемнона повернути дівчину її батькові Хрізу. Компенсуючи втрату коханки, він вирішив відібрати у Ахілла його бранку – Брізеїду. Роздратований такою несправедливістю, герой хотів вихопити меча і кинутися на царя, але з’явилася невидима для всіх богів Афіна і наказала Ахіллові вкласти меча у піхви та здійснити свою помсту інакше, вийти з бою. Ахілл так і зробив. Він зачинився у своєму наметі і з нього не виходив, оплакуючи свою кохану. Перед троянцями вже не поставала грізна постать героя, який був для них символом невблаганної смерті. Сміливість і відвага повернулися до них, і вони раз за разом почали одержувати перемоги над греками, ледве їхні кораблі не поспалювали. Розгублений Агамемнон неодноразово посилав до Ахілла послів, переконуючи його знову вийти на поле бою, але той незмінно відхиляв усі його прохання. За час відсутності цього уславленого героя у поемі на перший план виходять його відважні вояки – Одіссей, Діомед, Аякс, Менелай, Агамемнон та ін., показуючи свою силу і хоробрість. Гірко було дивитисб другові Ахілла, юному Патроклу, на загибель своїх товаришів. Почав він умовляти Ахілла віддати йому своє бойове спорядження і зброю. Троянці побачать доспіхи Ахілла , і подумають, що він вийшов у бій, і відразу їх наступальний запал зникне. Довго відмовляв Ахілл другові, боячись за його життя, але врешті поступився його мольбам. На своє нещастя, після безлічі здійснених подвигів Патрокл зустрічає троянського героя Гектора, який з допомогою Аполлона вбиває його. Із сльозами зустрів Ахілл звістку про загибель Патрокла. Забув він про образу і заприсягся помститися Гекторові. Кілька днів шукав його на полі бою і зустрів. Даремно той намагався втекти , після поєдинку Ахілл вбиває Гектора. Засмучений загибеллю сина, цар Пріам з допомогою Гермеса досягає намета Ахілла і вмовляє віддати йому тіло сина за великий викуп. Розчуленний батьківськими сльозами, герой погоджуються і встановлює перемир’я для поховання Гектора. “Іліада” в ярких, реалістичних барвах та рисах розповідають про явища дійсного життя і побуту грецьких племен, і це тепер, після знахідок та відкрить археологів, стало зовсім зрозуміло. Війна основна стихія героїв “Іліади”, при чому битва зображується як виступ окремих героїв, що відрізняються виключною силою, мистецтвом ведення бою та хоробрістю.

В обличчі Гомера ми можемо бачити народного певця-поета. “ Іліада” насичена мотивами та образами народної фантазії, в яких відобразилось первісне світорозуміння людства. Головні герої поеми є найкращими носіями ідеалів свої епохи.