Релігія і церква

В ХХ ст. в країнах Європи та Північної Америки продовжується процес секуляризації суспільства. В наш час багато людей в цих країнах – атеїсти, а більша кількість віруючих скоріше за все віруючі „за звичкою”, найчастіше не вірять в догмати християнства (наприклад, пекло і рай). Тим паче релігія та церква відіграють помітну роль в житті суспільства у багатьох країнах.

До найважливіших подій релігійного життя відноситься виникнення в ХХ ст. (з ініціативи протестантських церков) екуменістичного руху – руху за об’єднання всіх християнських церков. В кінці ХХ ст. релігійні діячі різних церков і віровчень (християни, мусульмани, буддисти та інші) починають об’єднуватися в рух за мир, соціальний прогрес і гуманізм. Перші екуменістичні організації – „Віра і влаштування” (засновник єпископ Американської Єпископальної Церкви Чарлз Генрі Брент) та „Життя і діяльність” (засновник шведський лютеранський єпископ Натан Содерблюм, лауреат Нобелівської премії 1930 р.) – виникли на початку ХХ ст. У 1948 р. була заснована ще одна організація – Всесвітня Рада Церков (ВРЦ). Ставлення християн різних конфесій до ВРЦ було неоднозначне: вони застерігали, що Всесвітня Рада – це спроба створити якусь „надцеркву”, нове, особливе вчення. Згодом ставлення, зокрема Католицької та Православної церкви, змінилося. Так на ІV Всесвітній асамблеї Всесвітньої Ради Церков, яка відбулася в 1968 р. в швецькому місті Упсала, був присутній Папа Іоанн Павло ІІ.

Другою важливою подією можна вважати виникнення в ряді районів світу синкретичних релігій: найчастіше це стихійний синтез насаджуваного європейськими колонізаторами християнства і місцевих віровчень. Яскравим прикладом синкретичної релігії є національна релігія Японії синтоїзм. Синтоїзм зазнав впливу буддизму, конфуціанства та християнства.

Цікавою особливістю культури високорозвинених країн ХХ ст. є розквіт і поширення (з середини 60-х років) так званих „нетрадиційних” або „молодіжних” релігій та культів. Їх бурхливий розквіт пов’язаний перш за все молодіжними рухати 1965–1970 рр., змістом яких були „сексуальна” та „психоделічна” („наркотична”) революції, боротьба проти війни у В’єтнамі (у США), боротьба із конформізмом буржуазного світу тощо. Умовно релігії „нового віку” поділяються на три великі групи. До першої відносяться культи, що проголошують себе варіантами християнства і пропонують унікальну „богоодкровенну” істину, рекламуючи власний шлях до спасіння людства. Серед них: „Сім’я любові” („Діти бога”), „Церква Армагеддона”, „Місцева церква”, „Церква уніфікації” (Об’єднана церква). Другу значну групу становлять культи, що ведуть свій родовід зі Сходу. Найбільші серед них: „Рух Харе Крішна” (Міжнародне товариство усвідомлення Харе Крішни), „Дзен-буддизм”, „Місія божественного світла”, „Ананда Марга”, бахаїзм та ін. Окрему групу репрезентують об’єднання, що займаються переважно „духовними” вправами, психотерапевтичними сеансами і процедурами, під які нерідко підводять релігійні спекуляції. Тут відокремлюється Церква сайєнтології, Товариство трансцендентальної медитації, Синанон, Біле Братство.