5. Оформлення демонстраційних

МАТЕРІАЛІВ

Демонстраційні матеріали (таблиці, графіки, схеми, карти) слід розміщувати на аркушi білого паперу (ватмані) розміром 617- 870 мм. У випадках, коли необхідно представити демонстраційні матеріали більшого формату, дозволяється зклеювати (клеєм ПВА або скотчем) два, три і більше аркушів вказаного формату.

Демонстраційними матеріалами можуть бути тільки ті ілюстрації, аналоги яких є в роботі. Виключення складають карти і серії карт настінного формату та атласи, які оформляються в додатках, але в роботі обов’язково мають бути фрагменти всіх структурних елементів цих матеріалів. У випадках, коли при захисті роботи представляють не всю таблицю, яка подана в тексті (вона занадто великого розміру), а лише її фрагмент - то в кінці назви таблиці, в дужках, пишуть слово “фрагмент”.

Наприклад: ЕКОЛОГО- ПРИРОДООХОРОННІ КАРТИ МІСТ

( фрагмент)

№ п/п

Назви карт

Місце і рік видання карти

Масштаби карт

Кількість елементів тематичного змісту

Назви демонстраційних матеріалів виконують чорною тушшю, використовуючі для написання пера “редіс” чи спеціальні трафарети. При використанні трафаретів не допускається залишати незафарбованими ділянки з’єднання елементів літер.

При оформленні назв не можна переносити слова.

В кінці назви крапка не ставиться.

Якщо назва демонстраційного матеріалу займає два- три рядки, то її компонують таким чином, щоб в кожному рядку назви була закінчена фраза.

Наприклад:

а) невірно- Еколого- природоохоронна ситуація Близню-

ківського району Харківської області

б) вірно - Еколого- природоохоронна ситуація

Близнюківського району Харківської області

При оформленні демонстраційних матеріалів слід передбачати варіант їх кріплення на дошці, стенді чи стіні. Так, коли в аудиторії, де проходить захист роботи, дошка виконана з магнітного матеріалу, то коли формат таблиці чи карти стандартний - для прикріплення аркушів до дошки використовують магніти. Коли ж немає такої можливості, для кріплення аркушів використовують дерев’яні вузькі рейки, до яких канцелярськими кнопками кріпиться папір. Для прикріплення демонстраційного матеріалу до вертикальної поверхні - до верхніх планок прив’язують нитку.

Для оформлення змісту демонстраційних матеріалі використовують туш чорного, червоного, зеленого чи синього кольорів, а також акварельні фарби. Використання фломастерів, гуашевих фарб чи кольорових олівців не дозволяється.

Коли таблиці чи графіки мають скорочення, примітки, умовні позначення, або використовується різнокольорова туш при оформленні ліній графіків чи окремих пунктів (колонок, рядків) таблиць, то в кінці ілюстрації обов’язково повинні бути пояснення. Слова “умовні позначення” не пишуться.

Розмір заголовків демонстраційних матеріалів має бути такий, щоб його було чітко видно на відстані 15-20 метрів (для людей з нормальним зором). Величина букв тексту таблиць вибирається з розрахунку, щоб їх можна було прочитати з відстані 3- 4 метрів. Товщина ліній графіків має бути чіткою.

5.1. Правила компонування тематичних карт.

1). Оформлення карт починають з розробки макета компонування (додатки 7,8.9). Макет карти складають у заданих масштабах і проекціях на аркуші паперу (найчастіше міліметрового), домагаючись оптимального розміщення основної карти та інших її складових частин (назви, легенди, врізок, рамки, поля), яке б забезпечувало мінімально можливий, отже, і найзручніший у користуванні, формат карти.

2). Центральну частину аркуша відводять під основну карту (будують розріджену картографічну сітку, розташовуючи середній меридіан території перпендикулярно до південної рамки, і наносять межу картографованої території). Щоб одержати картографовану територію у необхідному масштабі, можна використати графічний (перенесення зображення по клітинах), механічний (використання пантографа) чи автоматичний (за допомогою ксерокопіювання) способи перенесення зображення з карти- джерела на карту- оригінал. Рекомендується для карти - джерела використовувати карту більшого масштабу, ніж той, в якому має бути складена авторська карта.

3). Зміст основної карти можна доповнювати врізками (коли для цього достатньо даних і коли наявність додаткової інформації необхідна, наприклад - “перенавантаження” основної карти, чи необхідність особливо виділити певні статистичні дані тощо). Але слід пам’ятати, що врізки - додатковий, а не основний елемент карти, тому їх можна і не включати. Це питання студент вирішує зі своїм науковим керівником.

4). У випадках, коли є необхідність у додатковий інформації, врізні карти, таблиці, діаграми, графіки і текст розміщують ( а згодом і оформляють) таким чином, щоб вони не “затінювали” основну карту. Врізки розташовують на “заповнюючій території”- віль-ному просторі між межами картографованої (основної і суміжної) території і прямокутною рамкою карти так, щоб вони безпосередньо прилягали до неї (при цьому мінімально можливими мають залишатися частини аркуша, незайняті картою й врізками).

5). Врізки групують за тематичними ознаками:

а) в одному з верхніх кутів розміщують відповідну тематичну карту- врізку крупнішої адміністративної одиниці, до складу якої входить картографована територія;

б) потім текстову врізку- “паспорт” картографованого явища;

в) врізки, що характеризують природні умови та ресурси;

г) врізки, які відображають соціально - економічні характеристики.

6) Табличні врізки, які потребують частого і ретельного вивчення, доцільно розміщувати “ближче до користувача”- нижче основної карти. Щоб забезпечити найкращу порівняльність між картою і легендою (зведенням умовних позначень), останню слід розміщувати біля правої рамки, також “ближче до читача”, щоб він спершу побачив кольорову шкалу, а потім пояснення до неї. При розробці макета компонування слід пам’ятати про естетичний бік побудови майбутньої карти. З цією метою треба уникати розташування врізок “східцями”- вони у сукупності повинні утворювати суцільні вертикальні або горизонтальні смуги по один чи два боки від основної карти, При цьому лінії рамок суміжних врізок об’єдну-ються у спільну фігуру без зайвих кутів.

7). Назву основної карти розташовують як усередині, так і поза рамками карти, але не можна допускати, щоб врізки утворювали безперервну смугу між основною картою і ії назвою. Назву карти не слід розташовувати і між двома суцільними вертикальними смугами врізок. Якщо назва карти розташовується по всій ширині аркуша, то назву треба розміщувати над північною рамкою симетрично середині аркуша карти. Назва карти відділяється від інших елементів тонкою (0.2-1.0 мм, в залежності від формату аркуша карти) лінією. Назви врізних карт від території що картографується не відділяються.

8). Коли назва карти дається над північною рамкою, то масштаб вказується під південною рамкою симетрично назві карти. Слово “масштаб” не пишеться. У випадках, коли назва основної карти дається всередині рамки, масштаб також вказується симетрично назві, і слово “масштаб” пишеться. На врізних картах слово “масштаб” ніколи не пишеться.

9). Вихідні дані (де, коли, ким і за якими матеріалами) складена карта вміщують поза рамкою - у просторі нижче південної рамки (на полях), справа.

10). В окремих випадках для зменшення формату карти допускається:

а) розміщення невеликої частини (виступу) основної території у розриві рамки;

б) прилягання окремих врізок не до внутрішньої, а до зовнішньої лінії рамки (при цьому площу рамки використовують під врізку), а також часткове роміщення назви карти на площі самої рамки.

11). Вільне місце між основною картою й врізками заповнюють, як правило, елементами змісту географічної основи ( часто дуже розрідженої) на суміжну територію, що виключає враження “острівного” розташування картографованої території і до певної міри розкриває її географічні зв’язки.

12). Ширину прямокутної рамки визначають з розрахунку 0,01 суми довжини і ширини аркуша, вимірюваних за внутрішньою частиною цієї рамки (висота літер назви карти не повинна, як правило, перевищувати вирахувану ширину рамки карти). Поля карти після обрізування аркуша мають дорівнювати 4-5 см (для стінних карт)/9/.