60. Суть теорії корисності. Гранична та загальна корисність. Одиниця виміру корисності.

Теорія корисності передбачає, що ціна, яку готовий заплатити покупець на ринку за товар, є суб’єктивною категорією. Корисність – це спроможність задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача. Корисність - це задоволення, яке люди отримують від споживання товарів чи користування послугами. Корисність товару має дві властивості: 1) вона є різною для різних людей; 2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин. Ніхто на практиці не винайшов методу для відносного визначення корисності ( ступеня задоволення) від споживання благ. Індивідуальний споживач має свою підсвідому оцінку корисності, що не виявляється назовні. Проте з метою наочності економісти допускають, що ступінь задоволення можна виміряти, і називають одиницю виміру – ютиль. Вважається, що кожний товар має певну кількість ютилів (u), або певну кількість одиниць корисності чи задоволення. Гранична корисність (MU) – це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару. Їснує закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена), згідно з яким при споживанні кожної додаткової (наступної) одиниці товару величина додаткового задоволення для людини зменшується. Наприклад, перший калькулятор принесе вам більше задоволення ніж другий чи третій. Закон спадної граничної корисності передбачає, що усі решта чинників, такі як дохід, смаки і вподобання, є постійними величинами. Загалом цей закон поширюється на абсолютну більшість товарів, хоча є і вийнятки: антикваріат, колекціонування марок чи монет, алкоголь тощо. Загальна корисність (TU) – це корисність, яку отримує споживач від використання товару загалом. Загальна корисність є звичайною сумою усіх граничних корисностей. Якщо гранична корисність є величиною додатною (MU>0), то в міру збільшення кількості одиниць спожитого товару його загальна корисність зростатиме, оскільки гранична корисність щоразу додається до загальної. Однак темп зростання загальної корисності зменшуватиметься. Гранична корисність=зміна загальної корисності/зміна к-ті одиниць спож товару.

61. Максимізація загальної корисності і стан рівноваги споживача. Гранична корисність грошей. Взаємозв’язок ринкових цін і граничних корисностей блага. Парадокс вартості.

Правило максимізації загальної корисності ґрунтується на кількох припущеннях: *ми вважаємо, що поведінка споживачів є раціональною, тобто вони хочуть максимізувати своє задоволення. *Припущення про переваги споживачів або про смаки і вподобання; *Припущення про споживчий бюджет і ціни, тобто кожний споживач відчуває на собі бюджетні обмеження; *Припущення про ціни. Вважається, що з боку споживачів ринок є чисто конкурентним. Якщо корисність є максимальною, то споживач ніби перебуває у стані рівноваги. За яких умов можна досягти максимальної загальної корисності та стану рівноваги споживача? Відповідь на нього дає американський економіст П.Самюельсон, який вивів правило рівноваги: споживач має витрачати гроші в такий спосіб, щоб гранична корисність у розрахунку на грошову одиницю була постійною. Тобто кожна додатково витрачена гривня, назалежно від того, на що вона витрачена, має принести таку саму додаткову корисність, як і попередня. Сказане підтверджує формула граничної корисності грошей:

 = = = . . . = ,де  - гранична корисність грошей; MU - гранична корисність останньої спожитої одиниці товару А; Р - ціна останньої одиниці товару А. Гранична корисність грошей повинна бути постійною під час купівлі нових товарів , у той час як гранична корисність товару зменшується при купівлі кожної наступної його одиниці. Умовою рівноваги споживача та отримання ним максимальної загальної корисності для будь-якої пари товарів x та y є рівність: = =. Споживач розподілятиме видатки таким чином, щоб співвідношення граничних корисностей товарів було пропорційним до співвідношення цін на товари. Чим вища гранична корисність товару, тим вища ціна на цей товар. Отже, ринкові ціни відображають граничні корисності товарів. Якщо гранична корисність спадає при збільшенні кількості одиниць споживання товару, то тільки зниження ціни може примусити покупців купувати більше товару. Ранні економісти, з’ясовуючи проблему відносності цін, зіткнулися з парадоксом вартості: такі необхідні для життя людини товари, як вода, сіль, хліб тощо, мають досить низькі ціни порівняно з товарами розкоші – діамантами, золотими прикрасами, хутром. Чому так? Вода є дешевою, бо води багато. Люди споживають її у великій кількості. Отже, гранична корисність води є низькою, а звідси й низькі ціни на воду. Діаманти є дорогими бо їхня кількість обмежена. Гранична корисність у точці їх споживання є високою. Тому люди готові платити високу ціну за діаманти. Ціни на товари і послуги залежать від граничних корисностей товарів. Чим нижчий ступінь задоволення від споживання додаткової одиниці товару, тим меншу ціну люди платитимуть за цей товар.