4 3. Цб та його місце в національній економіці. Застосування центральним банком знарядь монетарної політики. Політика дорогих та дешевих грошей.

У розвинутій ринковій економіці центральний банк посідає особливе місце, він є центром грошово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей в країні. Також він виконує низку інших функцій – випускає в обіг національну валюту, зберігає золотовалютні резерви країни та обов’язкові резерви комерційних банків, виступає міжбанківським розрахунковим центром, здійснює касове обслуговування уряду та виконує функцію „кредитора останньої надії”. ЦБ може виступати як покупець і продавець на міжнародних грошових ринках та координувати зарубіжну діяльність комерційних банків. Функція „кредитора останньої надії” полягає в тому, що ЦБ забезпечує резервами банківську систему, коли масові банкрутства банків можуть спричинити банківську і фінансову паніку, що веде до банківської кризи. Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Застосування центральним банком знарядь монетарної політики. Центральний банк регулює пропозицію грошей у національній економіці, або, інакше кажучи, проводить монетарну політику за допомогою знарядь прямого та непрямого регулювання. Основними знаряддями прямого регулювання пропозиції грошей, які здебільшого використовуються у перехідних країнах і країнах, що розвиваються, є: обмеження обсягів кредитів, що надаються певним галузям; пряме регулювання процентної ставки; обмеження величини кредитів для окремих банків. Знаряддя прямого регулювання пропозиції грошей ефективно спрацьовують лише у короткостроковому періоді: вони мають змогу не допускати надмірного створення банками грошей. Тому в розвинутій ринковій економіці застосовують головно знаряддя непрямого регулювання пропозиції грошей, до яких належать: операції на відкритому ринку, зміна облікової процентної ставки, зміна норми резервування. Застосування Їх перевага полягає в тому, що вони дають банкам змогу розподіляти кредитні ресурси відповідно до потреб ринку. Використовуючи непрямі знаряддя ЦБ не має безпосереднього контролю над пропозицією грошей, оскільки вона містить депозити, які створюють комерційні банки. Непрямі знаряддя коригують величину пропозиції грошей, впливаючи на надлишкові резерви або грошовий мультиплікатор. Операції на відкритому ринку є найважливішим знаряддям, за допомогою якого ЦБ контролює пропозицію грошей. Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком на фінансових ринках державних цінних паперів (облігацій) у населення, фірм чи банків або продаж їм цих паперів, щоб змінити величину або структуру резервів комерційних банків, і, отже, пропозицію грошей.Політика дорогих та дешевих грошей. Залежно від характеру впливу на основні макроекономічні змінні – обсяг національного виробництва, рівні інфляції та безробіття – розрізняють два види монетарної політики – стимулювальну і стримувальну.Політику, що спрямована на обмеження зростання цін у національній економіці, наз. стримувальною монетарною політикою, або політикою „дорогих грошей”. Цю політику ЦБ може проводити, продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшуючи норму резервування та підвищуючи облікову ставку. Ці заходи ЦБ зменшують резерви комерційних банків або розмір грошового мультиплікатора, а, отже, пропозицію грошей, а відтак сукупні видатки, що стримує темпи зростання цін. За цієї політики крива пропозиції грошей вертикальна або дуже крута. Політику, що спрямована на підвищення рівня зайнятості і, відповідно, прискорення економічного зростання, наз. стимулювальною монетарною політикою, або політикою „дешевих грошей”. Для збільшення сукупних видатків, щоб залучити незайняті ресурси, ЦБ повинен збільшити пропозицію грошей.

44. Суть фіскальної політики та її знаряддя.

Дискреційна фіскальна політика – це політика уряду на зміни в доходах і видатках з метою впливу на рівень інфляції, безробіття та стабілізації економіки. Не дискреційна політика – це ті заходи (податкова система, програми витрат уряду, т.зв. автоматичні або вбудовані стабілізатори), що сприяють дефіциту державного бюджету в період спаду і збільшують його надлишок (або зменшують його дефіцитність ) у періоди інфляції без спеціальних додаткових урядових рішень. Виходячи з впливу фіскальної політики на рівноважний ЧНП, можна зробити певні висновки про механізми урядового впливу на економіку для виконання основного завдання фіскальної політики – ліквідації безробіття та інфляції, забезпечення стабільності розвитку економіки. У період спаду уряд починає поводити стимулюючу фіскальну політику, що містить у собі : збільшення державних видатків, зменшення податків, або поєднання першого і другого. Це зумовлює зменшення надлишків (якщо вони є ) або збільшення бюджетного дефіциту. Хоча навіть збільшення збалансованого бюджету має певний стимулюючий ефект. Якщо в економіці існує інфляція попиту, то в цьому випадку уряд повинен, навпаки, проводити стимулюючу фіскальну політику. Ця політика включає : зменшення урядових видатків, збільшення податків, або поєднання обох цих шляхів. Фіскальна політика уряду в боротьбі з інфляцією має домагатися перевищення доходів над видатками.