30.Рівновага сукупного попиту і пропозиції. Дискусія з приводу сукупного попиту та сукупної пропозиції.

У точці перетину кривих сукупного попиту та сукупної пропозиції досягається макроекономічна рівновага – рівноважний рівень цін і рівноважний реальний обсяг національного виробництва. Макроекономічна рівновага може досягатися на кейнсіанському відрізку кривої пропозиції, тобто ліворуч від потенційного обсягу виробництва. Крім того, економіка за певних обставин може виходити за межі потенційного ВВП. Така економіка називається перегрітою. Зменшення обсягу національного виробництва, що супроводжується зростанням цін, називається стагфляцією. За даної сукупної пропозиції зміщення кривої сукупного попиту вправо на кейнсіанському відрізку: а) збільшує реальний обсяг національного виробництва і зайнятість, але слабо позначається на рівні цін; б) на проміжному відрізку збільшує і реальний обсяг національного виробництва, і зайнятість та підвищує рівень цін; в) на класичному відрізку переміщення кривої сукупного попиту праворуч збільшує рівень цін, але слабо позначається на реальному обсязі національного виробництва. Ефект храповика ґрунтується на тому, що ціни легко підвищуються, але їх важко знизити. В макроекономіці існують два основні підходи до визначення обсягу виробництва: класичний та кейнсіанський. Класичний підхід ґрунтується на законі Сея, який стверджує, що “пропозиція творить свій власний попит”. Прихильники класичного підходу в сучасній макроекономіці вважають, що гнучкі ціни та заробітна плата швидко усувають з ринку будь-який надлишок чи нестачу попиту або пропозиції і поновлюють повну зайнятість за повного використання виробничих потужностей. В економіці відсутні будь-які макроекономічні втрати, пов’язані з недовикористанням ресурсів або з недостатнім сукупним попитом. На думку прихильників класичного підходу, макроекономічна політика не може відігравати будь-якої ролі у стабілізації ділового циклу або зменшення безробіття в економіці. Цього підходу дотримувалися економісти до 30-х років 20 ст. Кейнсіанський підхід ґрунтується на тому, що ціни і заробітна плата негнучкі у короткостроковому періоді унаслідок різного роду контрактів і договорів, наприклад колективних договорів трудових спілок з підприємцями. У такій економіці, на думку прихильників кейнсіанського підходу, обсяг національного виробництва позитивно реагує на більший обсяг сукупного попиту, особливо за низьких його рівнів. Економіка може зазнавати тривалих періодів безробіття, бо відсутній механізм самокоригування, а заробітна плата інертна. Монетарна і фіскальна політика можуть замінити відсутність механізму гнучких цін та заробітної плати, стимулюючи економіку в роки спаду та допомагаючи відновити повну зайнятість, або уповільнити темпи зростання економіки в роки буму та попередити інфляційні тенденції. Сучасна ринкова економіка – це поєднання елементів і класичної, і кейнсіанської моделей. Для короткострокового періоду – кілька місяців або років – можна застосувати кейнсіанську модель. Для довгострокового періоду – більше десятиліття – коли ціни і заробітна плата пристосувалися, найкраще сприяє еволюції макроекономічної діяльності саме класичний підхід.

31. Споживання і заощадження.

Особистий дохід (дохід отриманий) і національний дохід (дохід зароблений) відрізняються один від одного тому, що частина заробленого доходу – внески на соціальне страхування (податки на з/п), податки на прибуток корпорацій і нерозподілений прибуток корпорацій фактично надходять до домогосподарств (д/г). Навпаки, деяка частина доходу, яка надходить до д/г, наприклад, трансферні платежі, не була поточно зароблена. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка ґрунтується на соціальних програмах; виплати пенсій і допомоги по безробіттю, а також процентні платежі, що виплачуються урядом і споживачами. Нагадаємо, що . При розгляді визначників споживання, ми одночасно з’ясовуємо чинники заощадження. Найважливішим чинником, що впливає на рівень споживчих видатків є використовуваний дохід. Оскільки S є тією частиною ВД, що не споживається, то ВД є також основним визначником особистих заощаджень. Крива споживання виражає співвідношення різних сум, які д/г планують спожити за різних рівнів ВД в певний момент часу. Функція споживання відображається залежністю між споживанням і ВД. Функція заощадження – взаємозв’язок заощадження та доходу. Пороговим доходом або точкою нульового заощадження є обсяг доходу при якому д/г повністю споживають свої доходи. Графічно при цьому рівні доходу лінія C перетинає лінію 45⁰, а лінія S – абсцису.

Ч астка б.-я. загального доходу, яка споживається називається середньою схильністю до споживання (APC): . Та частка заг. Доходу, яка заощаджується називається середньою схильністю до заощадження (APS): . Причому, .

Гранична схильність до споживання (MPC):

. Аналогічно MPS. Причому, . Чинники C і S, не пов’язані з доходом: рівень ВД є основним чинником, що визначає величину C і S, крім нього є інші чинники, які заохочують д/г споживати < або > при кожному можливому рівні ВД. Отже, зміни у багатстві споживачів, їхніх сподіваннях та споживчій заборгованості, а також податки переміщують лінії споживання і заощадження.