21. Правові форми ділових підприємств. Нові форми господарювання в Україні.

Залежно від основних типів і форм власності виділяють такі правові форми підприємств: приватні, колективні, державні. Приватна власність у класичному розумінні – це власність однієї особи. У ході еволюції приватна власність модифікувалася. Відповідно змінюються й організаційно-правові форми підприємств. У межах приватної власності виділяють:

• одноосібне володіння(індивідуальне підприємство);

• партнерство(товариство);

• корпорацію.

Одноосібні підприємства та товариства є власністю однієї особи, суб’єкта, що самостійно веде справу, організовує, працює, веде бухгалтерію, здійснює управління, повністю відповідає за ризик і отримує увесь дохід. Перевагами таких підприємств є:

1. економічна свобода дій (вибір сфери діяльності, обсягів виробництва, способів використання, доходу);

2. оперативність

3. безпосередня зацікавленість в ефективній діяльності

4. низькі організаційні витрати

Недоліками одноосібного володіння є:

1) їхні обмежені фінансові можливості

2) проблеми з отриманням кредитів і відповідно з оновленням виробництва та застосування здобутків НТП

3) зосередження в руках однієї особи функцій виробництва, управління і реалізації, що ускладнює життя й часто призводять до

прийняття помилкових рішень, а навіть банкрутства.

Партнерство, як форма підприємства ґрунтується на об’єднанні майна різних власників. Партнерства – це переважно закриті підприємства, з відносно невеликою кількістю учасників.

Повне товариство – це об’єднання громадян або юридичних осіб для спільної діяльності на основі угоди між ними. Члени повних товариств несуть і повну солідарну відповідальність за діяльність товариства не тільки своїми паями, але й власним майном.

У товаристві з обмеженою відповідальністю його члени відповідають за діяльність підприємства тільки в межах своїх паїв у статутному фонді.

Командитні товариства можуть об’єднувати на основі угоди кількох фізичних чи юридичних осіб, (чи їх комбінацій) для спільної діяльності. Об’єднують: дійсних членів, членів-вкладників.

Частка товариств мають низку переваг: 1) зрослі фінансові можливості (ефект об’єднання);2) більше довіри в банків, а отже, легший доступ до кредитів; 3) зниження ризику банкрутства; 4) вища ефективність управління внаслідок розподілу функціональних обов’язків між партнерами.

Корпорація – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства. Утворюється об’єднанням пайових внесків акціонерів і тому належить до товариств з обмеженою відповідальністю. Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові паї у вигляді акцій. Акції дають право його власникові на участь в управлінні корпорацією і на дохід у вигляді дивіденду. Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи, які розподіляють акції між собою. Хто має більше акцій – має й більше прав. Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів. Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій. Теоретично – це 50% плюс одна акція.

Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті ВАТ. У першому випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу. Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках.

До переваг корпорацій слід віднести:

1. кращі умови залучення фінансових ресурсів (через продаж акцій)

2. легший доступ до кредитів

3. зменшення ризику банкрутства

4. ефективне управління і маркетинг;

Одночасно корпораціям властиві такі недоліки:

1. значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності

2. ускладнена організаційна структура управління та його бюрократизація

3. подвійна система оподаткування.

Нові форми господарювання в Україні.

Переведення економіки України на ринкові засади супроводжується формуванням нових форм господарювання, до яких передусім належать господарські товариства.

Господарські товариства – це підприємства, організації й установи, створені на засадах договору юридичних осіб і громадян шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств належать:

• акціонерні товариства;

• товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повні товариства;

• командитні товариства;

Акціонерне товариство – товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за свої зобов’язання тільки майном підприємства.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) – товариство, яке має статутний фонд, поділений на частини, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їхніх вкладів. Вищим органом товариства є збори учасників, які обирають голову товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю (ТзДВ) – товариство, статутний фонд котрого поділений на частини, розміри яких визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його борги своїми внесками у статутний капітал, а в разі недостатності цих сум – додатковою, належним їм майном.

Повне товариство – товариство, учасники якого здійснюють спільну підприємницьку діяльність і несуть солідарну відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном.

Командитне товариство – товариство, яке разом з одним чи кількома учасниками, що несуть відповідальність за зобов’язання товариства всім своїм майном, включає також одного чи кількох учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства. Установчим документом повного і командитного товариств є статутний договір. Статуту такі товариства не мають. Закон не передбачає для повного і командитного товариств мінімального розміру статутного фонду. На момент реєстрації командитного товариства кожен з учасників повинен внести не менше 25% свого вкладу. Управління справами командитного товариства здійснюють учасники з повною відповідальністю.

Найрозвиненішою формою господарського товариства є акціонерне товариство. Акціонерні товариства діляться на два види:

• акціонерне товариство відкритого типу, акції якого можуть поширюватися шляхом відкритої передплати і купівлі-продажу на біржах;

• акціонерне товариство закритого типу, акції якого розповсюджуються тільки його засновниками.

Ще однією новою формою організації підприємства в Україні є спільні підприємства(СП). СП може самостійно здійснювати всі види господарської діяльності, дозволені законодавством.

За свої зобов’язання спільні підприємства несуть відповідність усім майном, що їм належить.

СП створюють двома способами:

1. через заснування СП двома або більше засновниками, один з яких є іноземцем;

2. через придбання іноземним інвестором частки у статутному фонді діючого підприємства.

Кооперативна фірма(спілка) – це добровільне об’єднання громадян з метою спільного виробництва товарів та послуг. Майно кооперативу складається з паїв його членів. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його учасників.

Державна форма господарювання – це така діяльність, яка ведеться на основі державної власності. В умовах ринкової ек-ки державні підп-тва функціонують поряд з іншими формами власності. Державні підп-тва здебільшого менш ефективні. В Укр. державне підп-тво за рішенням Коб.Мін. Укр. може бути перетворене на казенне. Рішення про перетворення держ. підп-тв на казенні ухвалюються за однієї з таких умов:

• головним споживачем продукції підп-тва(>50%) є держава;

• підп-тво є природною монополією.

Майно казенного підп-тва належить йому згідно з правом оперативного управління.

Комунальне підприємство – це підп-тво, яке засноване на власності відповідної територіальної громади.

Колективне підприємство засноване на власності трудового колективу підприємства. У таких підп-твах фактори виробництва, включаючи вироблену продукцію й отримані доходи, належать колективу підп-тва вцілому.

Оренда – це юридична угода між двома сторонами: орендодавцем, власником майна, і орендарем, який користується цим майном. Орендодавець дає орендареві право на певний час користуватися майном. За це орендар протягом строку дії оренди погоджується сплачувати певну суму орендної плати.