28.1.Функції торговельно-посередницьких підприємств.

Завдяки посередництву організації чи окремі особи сприяють налагодженню комерційних взаємовідносин виробників та споживачів на товарному ринку. Торговельно-посередницька діяльність — це ініціативна, самостійна діяльність юридичних та фізичних осіб щодо виконання комерційних операцій, пов'язаних з купівлею-продажем товарів та встановленням комерційних зв'язків від імені або за дорученням третьої сторони. Види і характер торговельно-посередницьких операцій задано функціями, які виконують торговельно-посередницькі підприємства в товарообігу Дослідження

збір та обробка маркетингової інформації Стимулювання збуту

заходи, спрямовані на пожвавлення збутових процесів та попиту Встановлення контактів

налагодження та підтримання зв'язків з потенційними покупцями Проведення переговорів

узгодження умов контрактів Пристосування товару

підготовка товару під вимоги покупця

(виробничо-технологічна діяльність) Організація товароруху

транспортування і складування товарів Фінансово-розрахункові операції спрощення розрахункових процесів Кредитування

надання товарних кредитів та кредитів підприємствам товаровиробникам-постачальникам Прийняття ризику прийняття відповідальності за доведення товарів до кінцевих споживачів

28.2.Зміст та види угод на здійснення посередницької діяльності (агентських угод).

Залежно від умов агентського договору агентів поділяють на:

•монопольних;

•із переважним правом продажу, так званих агентів із правом «першої руки»;

•простих.

Монопольні агенти дістають монопольне право здійснювати комерційне посередництво на договірній території упродовж встановленого строку за винагороду. При цьому довіритель втрачає право самостійно або через інших посередників продавати на договірній території товар, який належить до номенклатури комерційного агента.

Агент із переважним правом продажу (правом «першої руки»), на відміну від монопольного, лише першим отримує від довірителя пропозицію щодо реалізації товару. У разі відмови співпрацювати на запропонованих умовах довіритель може запропонувати цей самий товар іншому посереднику або безпосередньо покупцеві на тих самих умовах. Підставою для відмови можуть бути технічні характеристики, терміни й обсяги поставок, ціна і порядок розрахунків та інші умови, які, на думку агента, не сприятимуть просуванню товару на ринок.

Прості агенти мають право здійснювати комерційне посередництво на договірній території за запропонованою довірителем номенклатурою товарів і отримувати від нього винагороду. Така угода не обмежує права довірителя, який може самостійно або через інших агентів просувати цей самий товар на той самий ринок без виплати простому агентові жодної винагороди або компенсації. В агентській угоді фіксується також зобов'язання довірителя не продавати самостійно або через інших посередників товари на цьому ринку на вигідніших комерційних умовах, ніж ті, що були запропоновані простому агенту.

1. Конкурентні стратегії інноваційного характеру.

Згідно біологічного підходу до класифікації конкурентної поведінки і використовуваного спеціалістами для класифікації компаній і відповідних конкурентних стратегій, поведінку можна підрозділити на чотири види:

 віолентна, характерна для великих компаній, які здійснюють масове виробництво, виходять на масовий ринок зі своєю або придбаною новою продукцією, випереджають конкурентів за рахунок серійності виробництва й ефекту масштабу;

 патієнтна, яка полягає у пристосуванні до вузьких сегментів ринку (ніш) шляхом спеціалізованого випуску нової або модернізованої продукції з унікальними характеристиками;

 експлерентна, що передбачає вихід на ринок з новим (радикально інноваційним) продуктом і захоплення частки ринку;

 комутантна, яка полягає у пристосуванні до умов попиту місцевого ринку, заповненні ніш, що за певних причини не зайняті «віолентами» і «патієнтами», освоєнні нового виду послуг після появи нових продуктів і нових технологій, імітації новинок і просуванні їх до найширших шарів споживачів.

2. Формування виробничих запасів.

Виробничий запас - обсяг запасів матері¬альних ресурсів, що забезпечує безперервність виробничого процесу.

Необхідність створення запасів сировини, матеріалів, напів¬фабрикатів та комплектуючих виробів обумовлена розбіжностя¬ми розмірів партій та інтервалів поставки з розмірами та інтерва¬лами їх запуску у виробництво на підприємствах-споживачах. Для планування запасів матеріальних ресурсів та контролю за їх фактичним залишком у підприємств-споживачів розробляються норми виробничих запасів, у підприємств-постачальників - нор¬ми збутових запасів.

Норма виробничого запасу - це середній на протязі року запас кожного виду сировини та матеріалів, що приймається як перехідний запас на кінець наступного року. Норма виробничого запасу вимірюється кількістю днів середньодобового споживання ресурсу даного виду. До виробничих запасів належать ресурси, які поступили до споживача, але ще не підлягали обробці.

Норма збутового запасу матеріалів у вигляді готової продук¬ції в підприємств-постачальників характеризує мінімальну кіль¬кість вироблюваної ними продукції кожного виду, яка забезпечує безперебійне виконання договорів поставок. Ця норма вимірю¬ється в днях середньодобового обсягу виробництва продукції.

Виробничий запас залежно від факторів, що визначають його абсо¬лютні та відносні розміри, поділяється на поточний, страховий, підготовчий та сезонний.

Поточний запас — основна частина виробничого запасу, що систематично витрачається у виробництві між двома черговими поставками матеріалів. Його величина залежить від трьох факто¬рів: обсягу щоденного споживання; ступеня рівномірності спо¬живання, часу між двома послідовними поставками. Максималь¬ний поточний запас визначається за формулою Zmax пот = Мдоб Т пост , де Мдоб - середньодобова витрата матеріалу; Т пост - період між двома суміжними поставками.

Страховий запас забезпечує безперебійність виробництва у випадку затримання в надходженні чергової партії матеріалів. Величина страхового запасу визначається за формулою Zстр = Мдоб Ттер , де Ттер - час термінового поновлення запасу в днях з урахуван¬ням часу на оформлення документів, навантаження, транспорту¬вання, розвантаження та складські операції.

Необхідність у підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, прийомка, сор¬тування, очищування, правка, рихтовка, сушка, ферментація та ін.) для підготовки прибулих від постачальників матеріалів та пе¬редачі їх у виробництво. Величина підготовчого запасу може бу¬ти обчислена за формулою: Zпідг = Мдоб Σ tопер , де Σ tопер - сума часу на всі підготовчі операції, передбачені тех¬нологічним процесом.

Сезонний запас пов'язаний з нерівномірністю обсягів поста¬чання та виробництва тієї чи іншої продукції залежно від її се¬зонних коливань.

Виробничий запас є сумою поточного, страхового, підготов¬чого та сезонного запасів.