1.1.Визнач категорії «інфраструктура». Види інфр. Предмет вивчення ітр.

Термін «інфраструктура» почав поступово застосовуватися в офіційній економічній літературі XX ст. Вперше він зустрічається у працях західних економістів і має кілька варіантів пояснення свого походження. Його пов'язували з будівельним виробництвом і військовими науками. Вітчизняні вчені 70—80-х років XX ст. розглядали інфраструктуру як створення необхідних умов для функціонування приватних підприємств, яких на той час ще майже не було, або як комплекс інженерно-технічних споруд і об'єктів.

Категорію «інфраструктура» найчастіше визначають як похідну від латинського «infra» — під, нижче та «structure» — будівля, розміщення. Інфраструктура є важливою і неодмінною передумовою стабільного й безперебійного функціонування та розвитку суспільного виробництва, економічної системи загалом.

Залежно від функціонального призначення інфраструктури здійснюють ЇЇ класифікацію та вирізняють окремі види як складові цілісного інфраструктурного комплексу. Найпоширенішим є поділ на виробничу, соціально-побутову та ринкову інфраструктури. Закономірності й особливості функціонування цих складових вивчають відповідні економічні дисципліни.

1.2.Екон категорії,що склад основу ітр та їх хар-ка

Основними категоріями такої дисципліни, як «Інфраструктура товарного ринку» є: потреба; попит; товари та послуги; пропозиція; ціна; обмін; розподіл.

Кінцевою метою виробництва є задоволення різноманітних, потреб людини як особистості, так і споживача (виробника). Виробництво, яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради виробництва, є марною тратою обмежених ресурсів землі, довкілля, економічних благ і робочої сили.

Сутність економічних потреб людини знаходить вираз у її бажанні мати те, що забезпечує та поліпшує її життєдіяльність,

Потреба (з погляду політекономії) — природний потяг людини до певних умов життя, відсутність яких викликає у неї відчуття дискомфорту і породжує прагнення змінити такий стан речей.

Потреби (за маркетингом) — це специфічний стан людини (групи людей чи суспільства в цілому), який постає через те, що, по-перше, людина є біологічною істотою, по-друге, вона є частиною суспільної системи і, по-третє, вона завжди взаємодіє з навколишнім середовищем, тобто суспільством та природою. Потреби — це суб'єктивне відчуття недостатнього задоволення, завжди пов'язане з намаганням людини позбутися цього відчуття чи принаймні зменшити його. Це намагання стає рушійною силою поведінки індивідуума на ринку.

Попит — це суспільна або особиста платоспроможна потреба в матеріальних благах або послугах, за яку покупці можуть і мають намір заплатити певну суму грошей. Попит характеризується за обсягом та еластичністю. Обсяг попиту має вираз у ринковій місткості.

Еластичність попиту — ступінь зміни в кількості запитаних товарів та послуг у відповідь на зміну їхньої ринкової ціни.

Пропозиція — сукупність товарів і послуг на ринку з певними цінами, що їх готові виробити та продати виробники.

Ринкові відносини функціонують стабільно лише тоді, коли ринок збалансований, коли підтримується відповідність між попитом і пропозицією.

Ринкова рівновага — стан ринку за рівності попиту та пропозиції. Ринкова рівновага встановлюється в результаті взаємодії рішень домогосподарств щодо придбання продукту-послуги та рішень виробника стосовно його продажу, та має вираз у рівноважній ціні та кількості продукту-послуги, що реально продається на ринку.

Діалектична залежність попиту і пропозиції полягає в тому, що пропозиція формує попит через асортимент виготовлених товарів, запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи при цьому на виробництво.

Продукт (продукт праці) — матеріальний або нематеріальний результат трудової діяльності, індивідуального або суспільного виробництва.

Товар (з погляду політекономії) — продукт праці, виготовлений з метою обміну або продажу. Товар — це матеріальне благо або послуга.

За законодавством України, товар — продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а також цінні папери), призначений для реалізації.

Для товаровиробників вигода від товару полягає в отриманні доходів та прибутку, а для споживачів — це сукупність властивостей, здатна задовольнити їхні потреби, розв'язати певні конкретні проблеми.

Послуга — особлива споживна вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу або суспільства в цілому.

Товари — матеріальні, послуги — неосяжні, а враження від них запам'ятовуються. Компанії, які зробили ставку на створення вражень, дійшли висновку, що споживачі насправді платять не тільки за просто товари та послуги, вони платять за те, що пов'язано з їх отриманням, тобто за ті враження, які вони отримують, купуючи та користуючись цими товарами чи послугами.

Купуючи товар, споживачі платять за нього певну суму грошей, яка є його ціною.

Ціна, за політекономією, — це грошовий вираз вартості, кількість грошей або інших товарів і послуг, що сплачують та отримують за одиницю товару або послуги.

Одночасно ціна відображає споживчі властивості товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, характер та силу конкуренції, державного контролю та загальноекономічної кон'юнктури в країні та світі, психологію економічної поведінки ринкових суб'єктів та інші суб'єктивні моменти (моду, смаки, традиції).

Ціна (за маркетингом) — це гроші або якась інша компенсація, що її пропонують за передачу права власності чи користування товарами та послугами.

Обмін з позицій маркетингу — це акт отримання від певного суб'єкта того чи іншого блага з пропозицією натомість чогось іншого.

З'єднальною ланкою між виробником і споживачем є розподіл — одна із стадій суспільного відтворення. Категорія «розподіл», стосовно сукупності товарів, запропонованих ринку, означає визначення частки в ній кожного споживача як окремого індивідуума, так і суб'єкта господарювання.

Розподіл — економічний процес, що пов'язує виробництво зі споживачем і встановлює частки виробленого продукту щодо його подальшого використання.

Розподіл об'єктивно творить різні форми й системи доходів, його мета — стимулювання розвитку виробництва і зростання доходів.