21.Методи та інструменти регулювання зовнішньої торгівлі.

Тарифні методи регулювання C розвитком світової економіки і міжнародних економічних зв'язків розвивалися і ускладнювалися інструменти зовнішньоекономічної політики держав, перетворившись на цей момент в комплексну систему механізмів реалізації державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності В рамках зовнішньоторговельної політики як складової зовнішньоекономічної політики виділяють дві групи інструментів: митно-тарифна система та комплекс заходів нетарифного регулювання. Митний тариф - це звід ставок митних мит, що застосовуються до товарів, що переміщуються через кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Мита являють собою непрямі податки, що стягуються державою в протекціоністських або фіскальних цілях з товарів у момент перетинання ними кордонів. Існує кілька класифікацій мит. Перш за все, по об'єкту оподаткування виділяють: Імпортні - мита, що накладаються на імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку країни. Є переважною формою мит, застосовуваної для захисту національних виробників від іноземної конкуренції [1, с. 28]; Експортні - податок, що стягується з експортних товарів при випуску їх за межі митної території держави. Даний вид мита вводиться найчастіше або з метою збільшення валового доходу, або для створення дефіциту цього товару на світових ринках, підвищуючи тим самим світові ціни на даний товар. У розвинених країнах експортні мита практично не застосовуються; Конституція США, наприклад, навіть забороняє їх використання. не тарифні методи регулювання Ступінь впливу держави на зовнішню торгівлю в останні роки зросла в чому завдяки нетарифні обмеження. Ці обмеження через свого прихованого характеру дають можливість урядам діяти майже безконтрольно. Тому СОТ виступає проти кількісних обмежень у торгівлі та за заміну їх тарифами. Нетарифні методи регулювання є найбільш ефективним елементом здійснення зовнішньоторговельної політики в силу наступних причин: Серед нетарифних методів регулювання торгівлі виділяють кількісні, приховані і фінансові методи. Кількісні обмеження є основним нетарифним методом торгової політики і включають квотування, ліцензування і «добровільне» обмеження експорту. Найбільш поширеною формою нетарифних обмежень є квотування - обмеження кількості або вартості обсягу продукції, дозволеної до ввезення в країну (імпортна квота) або вивезення з неї (експортна квота) за певний період. Держава здійснює квотування шляхом видачі ліцензій на імпорт або експорт обмеженого обсягу продукції і в той же час забороняє неліцензовану торгівлю. Ліцензування може бути самостійним інструментом державного регулювання; в цьому випадку ліцензія видаються у формі разової, генеральної, глобальної або автоматичною.

22.Міжнародна інвестиційна діяльність:сутність,форми інвестицій

Міжнародна інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій суб'єктів по вкладенню інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій. Вона перерозподіляє у просторі і часі ресурси між окремими суб'єктами й об'єктами різних країн. Зрозуміло, що головним суб'єктом інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення коштів є інвестор. Його іноземна діяльність зумовлена розвитком господарських зв'язків між країнами світу, і залежить вона як від об'єктивних економічних законів, так і від політико-економічної мети діяльності національних держав у світовому політичному та господарському просторі.

Здійснюється міжнародна інвестиційна діяльність у двох напрямках: вивезення капіталу та залучення іноземних інвестицій.Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками:

1)За об'єктами вкладень розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи: як матеріальні, так і нематеріальні (інноваційні інвестиції). Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значну частку посідають вкладення у цінні папери.

2)За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів інвестором в об'єкти інвестування. Під непрямими інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).

3)За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції. Під короткостроковими інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.

4)За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.

5)За регіональною ознакою розрізняють внутрішньодержавні та закордонні інвестиції. Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни. Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.