6. Періодизація світової історії.

Історія стародавнього світу (розпочинає свій відлік чотири мільйони років тому і завершується зникненням Західної Римської імперії у п’ятому столітті. За іншими визначеннями, історія Стародавнього світу охоплює проміжок між доісторичним періодом і початком середньовіччя у Європі.)

Історія середніх віків (Середньовіччя поділяють на три періоди: раннє середньовіччя (кінець V ст. — середина XI ст.); феодальну роздрібненість (XI—XII ст.) та централізацію держав під королівською владою (XIII—XV ст.). Вперше термін “середньовіччя” з’явився в Італії (XIV—XVI ст.)

Нова історія (починається у XV-XVI століттях.)

Новітня історія (починається з 1918 року і триває до сьогодення. Радянські історики виділяли цей період, оскільки вважалося, що після Великої Жовтневої соціалістичної революції розпочався новий етап в історії людства, названий побудовою комунізму.)

7.Поняття „осьового часу”.

Осьовий час - термін, що лежить в основі всього культурологічного світогляду німецького філософа Карла Ясперса. Він позначив осьовим часом той період в історії людства, коли міфологічні погляди людей поступилися місцем раціонального, філософського мислення, яке і стало подальшої основою розвитку сучасної людини.

Дослідження Ясперса говорять про те, що всі навчання, що виникали в період осьового часу, відрізняє висока ступінь раціоналізму і прагненням людини переосмислити все основи свого попереднього існування, змінити звичаї і традиції. Ті ж цивілізації, які виявилися не здатні переосмислити свій світогляд в світлі епохи осьового часу просто припинили своє існування (наприклад, ассиро-вавилонська цивілізація).

Ясперс вважає, що осьовий час - це період між 800 і 200 роками до нашої ери. Дані останніх досліджень також підтверджують, що період 800-200 рр.. до н.е. мав особливе значення у розвитку світової системи. За вказаний період стався різкий стрибок у розвитку світової урбанізації, виріс рівень грамотності населення. Протягом епохи осьового часу світова система трансформувалася в якісно нове для себе стан.

У ключових осередках світової культури в цей проміжок часу розвиваються абсолютно несхожі на все, що було раніше, релігійно-етичні вчення, в основу яких були закладені принципово інші цінності.

Цінності ці були глибокими і універсальними, що дозволило цим вченням, хоча і в дещо зміненому вигляді, дожити до наших днів (конфуціанство, буддизм, даосизм).

Осьовий час переломний момент в сприйнятті людиною самого себе, це час , коли людина вперше починає сприймати свою сутність і аналізувати власне мислення. Спроба самопізнання лежить в основі всіх кардинальних змін того часу. Саме в ході спроб усвідомити своє існування, визначити ключові моральні поняття: добра і зла, сенсу життя і смерті, і зародилася нова культурна епоха.

Таким чином, поняття осьового часу увазі певний відрізок у розвитку світової культури, в ході якого принципово змінюються тенденції розвитку та культурні цінності людства, що приводить до початку нової епохи в розвитку світової системи. Так, Ясперс вважає, що сучасні культури попереду чекає новий виток осьового часу, підсумком якого стане єдина культура в планетарному масштабі.