41

План

Вступ

Розділ 1. Захист підсудного під час судового слідства

1.1.Захисна промова по закінченню судового слідства

1.2.Порядок подачі апеляційної скарги до апеляційного суду

Розділ 2.Складання захисником письмових пояснень на подану іншим учасником розгляду справи апеляційну скаргу та на апеляційне подання прокурора

2.1.Участь захисника в розгляді справи апеляційним судом

2.2. Поняття та завдання касаційного провадження

Висновки

Список використаної літератури

В С Т У П

Забезпечення громадян кваліфікованою юридичною допомогою в наші дні вважається важливим конституційним положенням. Йому як норми Конституції України так і чимало інших законодавчих розпоряджень, у першу чергу тих, котрі покликані гарантувати право підозрюваного, обвинувачуваного і підсудного на захист по кримінальних справах.

Увага законодавця до того, щоб громадянам давалася кваліфікована юридична допомога, викликана насамперед широким визнанням порівняно простого вихідного положення: реалізація прав і свододи людини і громадянина можлива повною мірою, коли вони відстоюються зі знанням справи, кваліфіковано.

Таку реалізацію може здійснювати далеко не всякий. Для неї потрібно не тільки уміння читати законодавство, але й уміння розуміти його, а також навички по швидкому відшуканню того акта, що потрібний для вирішення виниклого питання, досвід ведення справ у правоохоронних органах і багато чого іншого. Іншими словами, щоб забезпечити ефективну допомогу, потрібний фахівець. Саме це має на увазі згадане конституційне положення. «Кожному гарантується право на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. У випадках, передбачених законом, юридична допомога надається безкоштовно».

По своєму змісті юридична допомога охоплює широке коло дій: допомога в пошуку потрібного нормативного акта, роз'яснення його змісту, сприяння в складанні чи поданні клопотань, іншого документа, підборі аргументів, визначенні органа, що найбільше ефективно може розв'язати виниклу проблему, здійсненні представництва в суді чи іншому органі, веденні захисту по кримінальній справі чи відстоюванні законних інтересів громадянина, притягнтуого до адміністративної відповідальності, і т.д.

Як показує багаторічний досвід, такого роду діяльність здатне найбільше результативно здійснювати специально створюване заснування — адвокатура.

В свої роботі я розгляну питання присвячені участі захисника в кримінальному процесі.

Відповідно до ст. 240 КПК України захисник повідомляється про попередній розгляд справи, але явка його необов'язкова. Однак адвокат повинен мати за правило обов'язкову участь у попередньому розгляді справи. Адже на цій стадії розв'язується низка кардинальних питань, пов'язаних із подальшою перспективою справи. Участь на цій стадії дає захисникові змогу . оцінити рівень підготовки судді, окремі обставини та деталі, що дають підставу зробити висновки щодо позиції обвинувачення.

Крім того, якщо підзахисний перебуває під вартою, у захисника є можливість подати додаткові аргументи та пояснення щодо можливості зміни, скасування або обрання іншого запобіжного заходу.

Під час попереднього розгляду справи можуть бути вирішені і скарги на дії особи, яка проводила дізнання, а також на дії слідчого і прокурора (статті 110, 234, 236 КПК).

До участі у попередньому слуханні справи захисник повинен ретельно підготуватись, подати відповідні скарги та клопотання та підтримати їх своїми поясненнями у судовому засіданні.

Призначивши справу до розгляду, суддя вирішує питання, зазначені у ст.. 253 КПК.

Захисник повинен пам'ятати, що статтею 299 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники процесу, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються.

Вирішуючи питання про обсяг доказів, суд може допитати підсудного. Отже, захисник повинен узгодити з ним свою позицію щодо дослідження того чи іншого доказу. Одним з головних тут є питання, чи визнає себе підзахисний винуватим у інкримінованому йому злочині.

Якщо захисник наполягає на дослідженні певних доказів, суд не вправі відмовити у дослідженні, якщо ці докази є належними і допустимими (ст.. 253 КПК України).

На стадії попереднього слухання справи за наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду досліджуватимуться лише деякі докази або вони не будуть досліджуватись взагалі, суддя має право викликати в суд лише тих осіб або витребувати лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від учасників судового розгляду.

Тут чимало залежить від захисника. Адже відсутність захисника в ситуації, коли потрібно чітко бачити правову перспективу справи, визначитися, які докази варто досліджувати, а які ні, може мати для підсудного тяжкі наслідки. Тому бажано, щоб у кожній кримінальній справі в попередньому розгляді суддею брав участь захисник.

Однак, за будь-якої умови потрібне найсерйозніше ставлення захисника до вивчення матеріалів справи з тим, щоб він був готовий до визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню (ст.. 299 КПК) і міг аргументовано висловити свою думку з цього приводу.

3.2. Захист підсудного під час судового слідства

У судовому засіданні захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів, має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів. У разі необхідності побачення з підзахисним наодинці захисник може заявити клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні.

Позиція підзахисного, який визнає свою вину, не виключає для захисника права доводити невинуватість підсудного, якщо наявні у справі докази, суперечливість останніх і наявність сумнівів щодо їх достовірності дають для цього підстави. За наявності колізій між позицією захисника і підсудного останній в будь-який момент може відмовитись від захисника.

На початковій стадії слухання справи принциповим моментом є вирішення питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Якщо для цього потрібен допит підсудного, то воно вирішується після його допиту. Особливу увагу цьому питанню приділяє й захисник. Бажано, щоб у нього було заздалегідь підготовлено письмове клопотання про те, які саме докази і в якому обсязі потрібно досліджувати.

Нове процесуальне законодавство внесло істотні зміни в порядок дослідження обставин справи. Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Це важливе положення, що забезпечує процесуальну економію, має значні «підводні рифи», адже, погоджуючись на це, підсудний втрачає можливість оспорювати ці фактичні обставини та розмір цивільного позову в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 301^і КПК України, якщо суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом підсудного, то після допиту суд виконує вимоги щодо питань завершення судового слідства і переходить до судових дебатів.

Отже, захисник повинен попередньо узгодити всі питання, що стосуються судового слідства, з підсудним, бо неточність або необачність на цьому етапі може призвести до небажаних наслідків для його клієнта.

Сумлінна робота захисника може й не дати тих плодів, на які він і його клієнт розраховують. Та й сама по собі «добротна» робота адвоката у справі - це теж вагомий результат: для справи, долі підзахисного, законності, суспільства. Буває й так, що через брак досвіду, сторонні впливи, політичні міркування суд виявиться не на висоті. Тому адвокат, здійснюючи юридичний захист, зобов'язаний забезпечити підґрунтя для подальшого можливого оскарження справи, якщо вважатиме вирок незаконним і несправедливим.

У книзі авторитетного російського адвоката дореволюційних часів П. Сергенча «Искусство речи на суде», що й до сьогодні не втратила своєї актуальності, зауважується, що «судова промова є додатком до судового слідства, а не навпаки». Тому все, що можливо зробити у процесі, має бути V зроблено до судових дебатів. Отже, іще П. Сергенч нагадував, що успіх оратора у судовому процесі залежить не стільки від його промови, скільки від уміння «вести» судове слідство, тобто з'ясовувати перед судом обставини справи, що підтверджують і доводять справедливість того чи іншого рішення.

До початку судового слідства кожний свідок є фігурою сумнівною. Він може підтвердити те, що сказав слідчому, посилити свої показання або відмовитись від них, може бути впійманий на брехні або змушений підтвердити факти, які намагався приховати. Захисник повинен уміти скористатися ситуацією, яку може йому надати свідок обвинувачення.

І обвинувачення, і захист повинні володіти як мистецтвом красномовства, так і вмінням вести судове слідство. І треба пам'ятати, що друге важливіше за перше. Захисник вивчає докази, але перевірити їх достовірність може тільки шляхом зіставлення з іншими. Водночас він групує докази, відзначаючи слабкість одних, переконливість інших, сумнівність третіх, поділяє їх на обвинувальні та виправдувальні, одержані законно і неправомір­ним шляхом, безспірні і неочевидні і т. ін.

Слід приділяти належну увагу методиці допиту. Хоча в законі не значиться вказівок відносно постановки і формулювання за­питань підсудному, потерпілому і свідкам експерту, однак практика виробила ряд обов'язкових правил в цій частині [55; с.71].

Перш завсе - при постановці запитань необхідно проявити максимум стрименності і коректності, бути стриманим і тактич­ним відносно тієї особи якій задаються запитання, не залежно від того, які відповіді дають на запитання. Недопустимо проявляти не задоволення, одержаними відповідями, які б вони не були, або проявляти нервозність. Не слід дорікати відповідаючому або погрожувати відповідальністю [20; с.178].

Недопустимо проявляти образливі випади відносно відповідаючої особи. Максимум коректності слід проявляти при допиті потерпілого, а ще більше при допиті неповнолітнього. Разом з тим, вимоги проявляти максимум коректності при допиті, не виключають необхідності вести допити настирливо, свідомо добивати певних відомостей, які захисник вважає важливими по даній справі.

Запитання слід задавати в такій формі, щоб суть їх була явною для тієї особи, кому треба давати відповідь. Недопустимо їде до постановления запитання самому висловлювати свої міркування. Слід запитання формулювати так, щоб у відповідаючого не появлялось думки, що необхідно відповідати так або інакше, як зроблено натяк в запитанні. Запитання повинно бути сформульовано так, щоб відповідаю­чий дав відповіде на них тільки на підставі відомих йому фактів і висловивши суто свої міркування, осмисливши сам все, що йому стало відомим.

Не слід, скажемо, формулювати запитання так: "От, свідок, вам мабуть повинно бути зрозумілим значення тієї фрази, яку ви, нібито чули із уст підсудного. Так? - Він в дійсності говорив, що К. дав йому 100 грн. чи ви зробити такий висновок із інших слів підсудного. Така постановка запитання не сприятиме об'єктивності, во­на може збити свідка з вірного шляху. Тому то необхідно сформулюва­ти запитання чітко і ясно: "Уточніть, будь ласка, що саме сказав при вас (або вам) підсудний тоді то".

Тому то ясність і чіткість постановки запитань повинно бути обов’язковим правилом при допиті. На ясне і чітке запитання, як правило, слідує ясна відповідь.

При допиті слід враховувати індивідуальність особли­вості тієї особи, що буде давати відповіді - її освіту, загальний розвиток і в зв’язку з цим формулювати запитання так, щоб вони було зрозумілими тому, хто відповідатиме.

Обов'язково дотримуватись послідовності в постановці запитань, логічності і взаємозв'язаності. Недопустимо переходити від однієї теми до другої, не вияснивши все повністю по першій .Пере ходити до другої теми запитань (більш конкретно до запитань по обставинах іншого епізоду) можливо після того, коли будуть вичерпані всі за­питання по першій темі, причому запитання повинні бути взаємозв'я­зані і послідовні. Слід дотримуватись такого порядку, щоб в першу чешу були поставлені загальні запитання а потім конкретні і так переходити до з’ясування деталей і подробиць, а не навпаки. Виясняти обставини в їх хронологічній послідовності, зразу відносно однієї особи, однієї події чи певного епізоду а пізніше відносно інших.

Правда, слід мати на увазі, що ці рекомендації не ка­тегоричні для всіх справ і випадків. Можливі такі ситуації, і це в практиці буває, що доцільно впершу чергу вияснити окремі, інколи, навіть незначні деталі, а потім переходити до дослідовного вияснення обставин в логічній і хронологічній послідовності. Практичний досвід і уважне вивчення матеріалів справи допоможуть захиснику виробити лінію постановки запитань.

До числа обов'язкових правил належать і вироблені практикою заборони певних прийомів.

Так, запитання не повинно формулюватись так, щоб в ньому був натяк на бажану відповідь. Це так звані навідні запитання. Правда, слід (розмежовувати) відрізняти навідні запитання від запитань, нагадуючих, які учасник процесу вправі поставити, підсудньому, свідкові, потерпілому, щоб допомогти цій особі добросовісно відновити картину події, всі обставини справи, згадати окремі дета­лі які забуто або признано незначними відповідаючим.

Наприклад, свідок пам’ятає, що обставини, про яких ве­деться розмова, були восени, але не пам’ятає коли саме. Закономірним буде запитати його, чи не пам’ятає він коли саме було це чи після якихось свят, за скільки днів до або через скільки після. Можливо, що в цей період у свідка була якась значна подія, то запитання й відносно цих подій теж зможуть конкретизувати дані ним покази.

Такі запитання допустимі і при допитах свідків, потерпілих, підсуд­ніх, коли вони добросовісно випустили з уваги окремі деталі.

Доцільно використовувати спосіб постановки так званих конкретних запитань.

Наприклад, свідок надто точно відтворює зміст давно підписаного ним документу, називає ряд цифр, які значаться в цьому документі .Своїми показами дивує про здібність запам'ятовування до де талей, не дивлячись що пройшов значний час. Однак шляхом постановки запитання відносно інших документів, підписаних ним в цей же період часу, виясняється, що свідок не пам’ятає нічого про них. Цим же самим категорично суд переконується, що покази названого свідка не є добросовісними, що вони дані під певним впливом з наміром полегшити обстановку для кого-небудь.

Слід звернути увагу і на поведінку учасників процес. Інколи спостерігається, коли той чи інший учасник процесу поставив запитання, і не діждавшись відповіді, задає нове запитання, а то переходить до іншого епізоду, чи іншої теми. Така методика свід­чить про те, що запитання постановлено не для вияснення суті, а про сто для форми, що б показати себе перед публікою.

Захисник, задавши запитання повинен уважно вислухати відповідь, дати можливість, щоб питання і відповіді були зазначені в протоколі судового засідання і своїм тактом (відношенням до постановлених запитань і відповідей на них) доказати значимість і важливість запитання. Не слід виявити своїх почуттів в той чи інший бік. Ні мімікою, ні жестом, ні реплікою не повинно бути показано задоволення, не задоволення або здивування від одержаної на запитання відповіді. Бувають випадки, що під час постановки запитання або при відповіді на запитання увага інших учасників процесу або суддів відвернута іншою обставиною. Замітивши це захисник зупинитись, почекати до того часу, коли увага всіх буде привернута на допит і тільки тоді, не висловлюючи незадоволення цим, продовжувати допит.

Недопустимо захисникові проявляти різкого або прискіпливого відношен­ня до підзахисного під час допиту.

Захисник не може добиватись від підзахисного яких-небудь відповідей, які підкріплюють заздалегідь вироблену лінію захисту. І з розмови, яку захисник мав з підзахисним в процесі підготовки до справи, він в основному знає, які відповіді може дати підзахисній на те чи інше запитання. Однак, коли відповідь для захисника не сподівана і впливає на його позицію, то захисник невправі в судовому засіданні настоювати на інші відповіді, висловлювати здивованість з цього приводу, міняти інтонацію, виражати гнів, нагадувати підзахисному розмову в слідуючому ізоляторі, дорікати йому і т.п.

Стриманість і коректність повинна проявлятись захисника і в так ситуації.

Виняткову тактовність і стриманість захисник зобов’язаний проявляти, допитуючи інших підсудніх в груповому процесі. Якщо між, підсудніми вотзожнеча, на захисника - це не повинно пеізедаватись і (S^ нок-а-т не повинен показувати зі своєї сторони недоброго відношення до інших підсудних.

Послідовно і впевнено, виключно по діловому захисник по­винен виясняти обставини, які оправдують його підзахисного або пом’якшують його вину, ні в якому разі робити з себе обвинувача для інших підсудних, навіть і в тих випадках, якщо хто-небудь із них, як вважає захисник навмисно обновляє його підзахисного або намагається штучно перекласти на нього частку своєї вини.

Спеціальної уваги заслуговують запитання при допиті експертів в судовому засіданні. Як правило в судовому засіданні приймає участь той експерт який давав висновок на попередньому слідстві. Тому то сторона обвинувачення часто обмежується трефаретним запитанням : “Чи підтверджує експерт свій висновок, зроблений на попередньому слідстві". Як правило на таке запитання дають пози­тивну відповідь, то б то, що підтверджує.

Якщо така відповідь суперечить міркуванням захисник, виходячи із фактичних обставин справи при ретельній їх оцінці, а разом з тим протирічить й позиції занятій захисником, то останній повинен посновкою запитань експертові добитись зміни висновку його, або диби­тись хоча б інших відповідей, сприятливих підзахисному і відпові­даючих об'єктивній дійсності.

Для того, щоб уважно вияснити обставини які характеризуються висновком експертів, захисник повинен глибоко вникнути в суть висновку, формулировку запитань слідчим.

Доцільно задати запитання експертові на підставі яких даних він дійшов такого висновку.Якщо захист має докази, що протирічать цим даним (наприклад застаріла інструкція і т.п.),то відповіді на його запитання зможуть спростувати невірний висновок експерта.

Експертам слід задавати запитання для з’ясування тих обставин, які виправдовують підзахисного, звільняють його від відпові­дальності або пом’якшують її. Запитання експертам слід всесторонньо обдувати в спокійній, діловій обстановці, вони повинні бути чітко і грамотно сформульовані і бути послідовними.

Суд зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі, зокрема й висновок експерта. Проте виклик експерта в суд не є обов'язковим. Це питання вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Навіть якщо експертиза проводилася на стадії досудового слідства, суд забезпечує участь експерта тільки в необхідних випадках. Якщо ж він визнає можливим розглянути справу за відсутності експерта, то його висновок оголошується у суді й досліджується у судовому засіданні.

Очевидно, що потреби у виклику експерта в суд може й не бути, якщо висновок на стадії досудового слідства не викликає сумніву у захисту і не оспорюється підсудним.

Проте якщо експерт не вирішив усіх поставлених перед ним питань або ухилився від одержання пояснень підсудного (такі випадки бувають), або його висновок недостатньо прозорий і зрозумілий та викликає сумніви, — захист повинен порушувати питання про виклик експерта до суду. 9

Звичайно, суд може викликати експерта «про всяк випадок». Захисник же такого дозволити собі не може. Адже, якщо експерт підтвердить свій висновок, який вказує на вину підсудного, та ще й доповнить його, то це тільки підсилить позицію обвинувачення. У вироку це звучатиме приблизно так: «Вина підсудного підтверджується також висновком експерта, даним на слідстві і в суді».

Непросто в суді зробити і те, що дуже рідко вдається взагалі; змусити експерта визнати допущену ним помилку.

При викликові в суд експерта захисник повинен використати всі свої права, які надає йому КГТК. Зокрема, перевірити компетентність експерта, його практичний досвід, стаж експертної роботи. Необхідно підготувати запитання, які подаватимуться суду для включення їх в ухвалу. Суд розглядає поставлені сторонами запитання, усуває ті з них, які не стосуються справи або компетенції експерта, а також формулює нові, після чого експерт розпочинає складати висновок.

На практиці ж суди нерідко відступають від цих вимог — не виносять ухвал, не оголошують і не обговорюють поставлених учасниками запитань. Буває й так, що суди дозволяють прокурору самому передавати експертові пе­релік необхідних запитань.

У своїй ухвалі суд повинен вказати також те, з яких підстав відхилені ті чи ті запитання окремих учасників. Іноді виносяться питання без попереднього їх одержання від захисник і підсудних, чим ущемляються права и інтереси останніх.

Звичайно, захисник ставить на розв'язання експертів тільки ті запитання, які можуть мати певне захисне значення. Щоб розібратись у висновку експерта, зрозуміти хід проведення досліджень, значну роботу має провести й сам захисник. Адже некритичне сприйняття роботи експерта несе серйозну небезпеку для підзахисного.

Експерт повинен дати висновок, а не «відповіді на запитання». Серйозним порушенням процесуального закону є випадки, коли експерт взагалі не складає жодного документу, а тільки дає усні відповіді на запитання.

Якщо захисник не згоден з висновками експерта і якщо для цього є достатні підстави, він подає відповідне мотивоване клопотання, в якому вказує на помилковість, необґрунтованість або неправильність і неповноту експертного дослідження.

Експертиза в суді — це не продовження роботи, проведеної під час досудового слідства, а самостійна процесуальна діяльність. Допит експерта у суді — один із способів перевірки й оцінки якості експертного висновку. Такий допит проводять у випадках, коли висновки експерта потребують доповнення або роз'яснення, викликають обґрунтовані сумніви. Ґрунтовна робота з висновком експерта дає можливість для відповідної оцінки та аналізу цього доказу в захисній промові [19; с. 100].