5.3. Фін. План та порядок його склад.

За ринкової економіки для вирішення виробничих і комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньо фірмового документа – бізнес-плану. Бізнес-план має: 1)Давати конкретні уявлення про те як функціонуватиме п-во і яке місце воно займатиме на ринку. 2) Містити всі виробничі характеристики майбутнього п-ва, детально описувати схему його функціонування. 3) Обов’язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання. 5)Показати перспективи розвитку п-ва інвесторам та кредиторам. Фін. план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною і стратегічною фін. діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові: прогноз обсягів реалізації., баланс грошових надходжень та витрат, таблиця доходів та витрат, прогнозований баланс активів та пасивів п-ва, розрахунок точки беззбитковості. Складання фін. плану відбувається в 3 етапи: І етап - аналіз очікуваного виконання фін.плану поточного року. ІІ етап – Розгляд та вивчення виробничих, маркетингових показників на підставі яких розраховуються планові фін. показники. ІІІ етап – розробка проекту фін. плану. Мета складання фін. плану полягає у взаємоузгодж. доходів та витрат. Поточний фін. план складається на рік з розбивкою по кварталах (через можливість браку чи надлишку).Розробка починається з розрахунку показників дохідної, а потім витратної частин.

6.1. Кругооборот коштів п-в ті необхідність залучення кредитів. Кредит – форма позичкового капіталу(в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредити і тим, хто його отримує. Для розвитку кредитних відносин необхідні умови: 1)Учасникам кредитної угоди (кредитор, позичальник) мають бути юридично самостійними суб’єктами, які матеріально гарантують виконання зобов’язань. 2)Інтереси суб’єктів кредитної угоди повинні збігатися. Об’єктивні і суб’єктивні фактори кредиту: об’єктивні – характер виробничого потенціалу, сезонність вир-ва, галузева залежність п-ва; суб’єктивні – рівень орг-ції вир-ва, рівень організації збуту і постачання. Розрізняють 2 види кругообігу коштів п-ва: відносно рівномірний– нафтова, вугільна, металургійна (характерна відсутність тривалого періоду між надходженням і витрачанням коштів) і переважно нерівномірний–легка, харчова, лісова та с/г пром-сть (виникає невідповідність між витратами коштів і надходженням коштів від реалізації продукції). Суб’єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні п-ва. Об’єкти кредиту-грошові чи ТМЦ, витрати або виконана робота ті налані послуги, щодо яких надається кредитний договір. Основними об’єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є: 1)Виробничі запаси (сировина, основні і допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент). 2) Незавершене вир-во та напівфабрикати власного вир-ва. 3)Витрати майб. періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів). 4)Готова продукція і товари. 5)Платіжні та розрахункові операції з постачальниками і покупцями. Об’єктами довгострокового та середньострокового кредитування \ витрати, що приводять до збільшення витрат осн. засобів. Ко.б.=ОК-ОКн-ОКнр+КЗ, де Коб -необхідний розмір кредитів, що залучаються в оборотні кошти, ОК - потреба в оборотних коштах, ОКн - власні оборотні кошти на початок періоду, ОКпр – поповнення оборот. коштів за рахунок прибутку п-ва, КЗ - зменшення кредиторської заборгованості.

6.2. Класифікація кредитів, що надаються п-вам проводиться за такими ознаками: за кредиторами, за формами та видами, за метою використання, за терміном надання, за забезпеченням, за порядком надання. Кредиторами можуть бути: 1) Банки та спеціалізовані фін. –кредитні інститути (банківський, лізинговий кредит). 2) П-ва (комерційний кредит). 3) Держава (державний кредит). 4) Міжнародні фін.-кредитні установи (відкриття кредитних ліній). Види кредиту: банківський, комерційний, державний, лізинговий. Форми кредиту: грошова, товарна. Банківський кредит – економічні відносини між кредитором та постачальником з приводу надання коштів банком п-ву на умовах терміновості, платності, повернення та матеріального забезпечення. Комерційний кредит – економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими п-вами. Державний кредит – економічні кредитні відносини між державою та суб’єктами господарювання. Лізинговий кредит – стосунки між суб’єктами господарювання, які виникають за орендування майна. Залежно від мети фінансування є кредити, що спрямовані на фінансування оборотних коштів і основних засобів. П-во має можливість отримувати кредити на придбання ТМЦ, обладнання та інших активів.За терміном надання є короткострокові (отримуються у разі фін. труднощів, які виникають з витратами п-ва та оборот. Термін кредиту не перевищує 1 року), середньострокові (надаються від 1 до 3 років на поточні витрати, оплату обладнання ті фінансуваннякапіт. вкладень ) і довгострокові кредити (можуть надаватись понад 3 років для формування основних фондів). В укр. кредити за терміном надання можна поділити на 2 групи – короткострокові та довгострокові (понад 1 рік). Залежно від забезпечення кредити є: 1)забезпечені, 2)балансові.. Забезпечені кредити - гарантуються певними видами активів: це нерухомістю, цінними паперами, ТМЦ та дебіторською заборгованістю. Кредити, які надаються банком п-вам під заставу державних цінних паперів – ломбардні. Банкові кредити отримують фінансово стійкі п-ва на короткий термін (від 1 до 10 днів). Порядок надання кредиту передбачає такі види позик: прямі, консорціальні, позики участі. Консорціальні позики надаються, коли п-ву позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об’єднуються в, кожен з них надає частину загального кредиту. Позики участі – це коли банки передають частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти без відома п-ва позичальника.

7.1.Аналіз виробн.-госп.д-сті п-ва, що перебуває у кризі. Важл. елементом санаційного аудиту є аналіз виробн-госп д-сті п-ва. У ході аналізу виробн-госп. д-сті аудитор проводить таку роб:1)заг. виробн. структура п-ва– дослідж.головні показники структурн.підрозд.(обсяг вир-ва,чис.працівн., осн.фонди); визнач.к-сть та місце знах. окремих структурн.підрозд. ; проводиться експертиза доцільності виділення;2)Оцінює рівень існуючої технології вир-ва–наявність сучасн.передових технологій;використ. власних розробок;використ. автоматиз.сис-м управління. ;3)Проводить аналіз виробн. витрат– вивчає ефективність планування собіварт. та проводиться факторний аналіз відхилень факту від плану.; 4)Аналізує рух ОФ та амортизац.відрахувань– балансова варт. окремих майнових активів ніколи не =їх реальній ринковій ціні. Аудитор зверт.увагу на осн.фонди, що їх придбано, реаліз., ліквідов.,або здано в оренду протягом останніх періодів.;5)Оцінює показники праці–аудитор досліджує динаміку чисельн. працівн. та рівень з/п, обсяги прихованого безроб., плинність кваліф.робітн. та інженерно-техн. кадрів.