ДИНАМІКА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ .

Серед основних статей українського експорту на першому місці знаходиться продаж продукції металургійної промисловості (майже 40 % усього експорту). Частка експорту хімічної та нафтохіміч­ної промисловості дорівнює 8,8 %, машинобудування — 5,6, АПК — близько 5 відсотків.

У структурі імпорту основне місце займає ввезення в Україну енергоносіїв — нафти та газу. Останнім часом у зв'язку з реконст­рукцією промислових підприємств зростає імпорт продукції маши­нобудування.

Зростають обсяги послуг (транспортних, трубопровідних тощо), що надаються інозем­ним партнерам.

Міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили означає процес формування її інтернаціональної вартості, а також певну сукупність відносин економічної власності між різними суб'єктами з приводу привласнення створеного нею необхідного та додаткового продукту.

Як і будь-яка форма міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має позитивні та негативні наслідки.

До позитивних для країни-експортера робочої сили належать: зменшення безробіття; набуття емігрантами нових знань і досвіду; поліпшення їх (та членів їхніх сімей) умов життя; отримання країною експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже поліпшення її платіжного балансу (до того ж, повертаючись після еміграції, наймані працівники привозять із собою цінності і заощадження на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків для країни-експортера робочої сили відносять насамперед відтік кадрів високого рівня освіти та кваліфікації.

Система валютних відносин

Розвиток валютних відносин зумовлюється об'єктивними передумовами — удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення та суспільно-політичного життя народів.

Функціональні структури валютних відносин втілюються в історично конкретних валютних системах.

Основними валютними системами є національна та світова та регіональна. Світова та регіональна валютні системи є формами міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система є органічною складовою систе­ми грошових відносин окремих держав, регулюється національним законодавством кожної країни, яке встановлює механізм взаємодії грошових одиниць різних країн, спосіб їхньої взаєм­ної конвертованості, встановлення та регулювання валютних курсів, формування і використання золото-валютного запасу, міжнародних кредитних ресурсів тощо.

Регіональна валютна система. Третьою основною формою валютної системи є міжнародна (або регіональна). Найбільшого розвитку вона набула в ЄС. Введення євро стало важливим чинником глибокої інтеграції всіх сторін суспільного життя країн — учасниць Європейської валютної системи.

Світова валютна система виникла наприкінці ХІХ ст. Її характерними елементами були: стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн; чіткий механізм визначення валютних курсів; валютний ринок, узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі .

Світова валютна система пройшла в своєму розвитку окремі етапи розвитку світової валютної системи

Під час Першої світової війни всі країни припинили розмін кредитно-паперових грошей на золото. Це означало крах світової валютної системи. Золото не виковувало функцій засобу обігу та засобу платежу.

На якісно новому рівні (на основі золотодевізного стандарту, тобто обміну валют основних країн на золото) світова валютна система почала функціонувати на початку 20-х років XX ст. Обіг незначної кількості золотих монет мав місце лише у США, а Франція та Англія відновили золотозлитковий стандарт (центральні банки обмінювали банк-Міжнародні валютні відносининоти тільки на золоті злитки масою 12,5 кг).

Але вже у 1931 р. Англія, у 1933 р. — США і у 1936 р. — Франція відмінили золотий стандарт. Це було кінцем твердих співвідношень валют (паритетів).

Бреттон-Вудська валютна система. Нові положення щодо формування і функціонування валютної системи були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944 р. Основні елементи цієї системи:

1. функціонування золотодоларового стандарту, за якого Міністерство фінансів США гарантувало іноземним центральним банкам або урядам обмін доларів на золото (тобто наявність зовнішньої конвертованості лише у доларах);

2. фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки (^±) від золотих або доларових паритетів;

3. прирівнювання долара до золота на основі фіксованої ринкової ціни на золото (офіційна ціна однієї унції золота становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0,8 г золота) і водночас заборона вільних (приватних) купівлі-продажу золота;

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років внаслідок посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальності офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова — 112), зростання дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США становили лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара (ним було запруджено міжнародний платіжний обіг), вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмінили обмін доларів на золото, для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

Ямайська валютна система. У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголосили про перехід до якісної нової світової валютної системи, в основу якої покладено такі основні принципи: