Основою світового господарства є поглиблення міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці — інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

Формуючись на основі технічного і технологічного поділу праці, під дією не тільки економічних, а й політичних сил, міжнародний поділ праці відображає рівень інтернаціоналізації продуктивних сил суспільства, ступінь розвитку продуктивної сили праці, її функціональної розгалуженості та дієздатності.

Безпосереднім наслідком міжнародного поділу праці є розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, інтернаціоналізація в рамках світогосподарських зв'язків усього циклу відтворювального процесу — виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Розвиток міжнародного поділу праці спрямовується на забезпечення зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

Форми міжнародного поділу праці: загальна, часткова, одинична.

Відповідно до загальної форми праці в міжнародному поділі праці країни експортери поділяють на індустріальні, сировинні та аграрні.

Згідно із частковою формою у міжнародній торгівлі розвивається міжгалузевий обмін готовими виробами.

Одинична форма означає спеціалізацію країни на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару. В її межах виділяють подетальну, поопераційну (або технологічну), типорозмірну.

Типорозмірна спеціалізація передбачає спеціалізацію деяких країн на виробництві певних готових товарів окремого типу. Наприклад, США спеціалізується на випуску потужних гусеничних тракторів – а Німеччина – колісний тракторів малої потужності.

Неухильне поглиблення і всебічний розвиток міжнародного поділу праці розглядається економічною теорією як вияв загального економічного закону розвитку продуктивних сил суспільства.

Спочатку у сфері світового ринку переважав загальний поділ праці. Це зумовлювало розвиток переважно міжгалузевих зв'язків — міжнародний обмін сировинними ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва.

Далі ця форма світогосподарських зв'язків була доповнена обміном готовими виробами промисловості. Інтенсивний розвиток часткового і одиничного поділу праці та істотне зростання на їх основі рівня інтернаціоналізації виробництва почало здійснюватись на пізніших етапах машинного виробництва.

У кінцевому підсумку загальний смисл нових процесів у міжнародному поділі праці,

• пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих матеріалів, що зумовило розвиток процесу деіндустріалізації промислово розвинених країн — скорочення в їхніх структурах виробництв базових галузей, запровадження енерго- і матеріалозберігаючих технологій призвело до тенденції зниження попиту на сировинні ресурси . в розвинених країнах

• інтенсивний розвиток міжнародного ринку науково-технічних знань—веде до торгівлі ліцензіями, науковою інформацією, «ноу-хау», науково-технічними консультаціями, програмами-моделями, науковими та іншими видами інтелектуального обміну.

• важливим структурним елементом стала інтернаціоналізація сфери послуг. Продаж послуг все тісніше переплітається з виробництвом і збутом товарів, експортом капіталу, інтелектуальним обміном. Провідна роль у процесі інтернаціоналізації сфери послуг належить транснаціональним корпораціям.

Науково-технічне співробітництво. Світові господарські зв'язки набувають в основному двох форм міжнародного технологічного обміну: некомерційних (публікації науково-технічних результатів, проведення наукових конференцій і виставок, обмін спеціалістами, особисті контакти) та комерційних (купівля-продаж ліцензій, які є угодами між продавцем (ліцензором) і покупцем (ліцензіатом)).

У світовій практиці існує кілька способів оплати ліцензій, але найпоширенішими є паушальний і роялті.

Паушальний платіж (нім. повністю, сумарним) оплата ліцензії покупцем повністю 1 одноразово.

Перевагою такого способу для продавця є одержання всієї суми одразу; без комерційного та інших видів ризику, що можуть виникнути під час дії угоди. Подібні платежі застосовуються за передачі «ноу-хну відносно нескладних технологій. Паушальний плагіж використовується інколи за поставок нового устаткування, продажу ліцензій на нову технологію як гарпн тія від збитків.

Роялті (англ.— привілеї) —авторські відрахування платежі, одержані власником у вигляді винагороди (компенсації) за право використання ліцензії. Вони запроваджуються у формі певного відсотка від суми продажу або від ціни одиниці продукції. Ставки диференціюються залежно від змісту, терміну дії ліцензії, обсягу виробленої ліцензованої продукції. ріінчц ставок різний і коливається в межах від 2 до 10%.

Основними формами угод при обміні технологією є: 1. Ліцензійна торгівля. 2. Угоди про «но-хау». .3. Угоди про торгівлю, яка здійснюється при наданні техніко-технологічних знань, необхідних для придбання» монтажу й використання машин, устаткування, приладів, а. також матеріалів і напівфабрикаті», отриманих шляхом закупівлі, оренди, лізингу та інших способів. 4. Угоди про співробітництво в процесі техніко-технологічного утримання машин, устаткування, приладів, матеріалів і напівфабрикатів.5. Угоди про надання інжинірингових послуг. Такі послуги надають спеціальні інженерно-консультаційні фірми. .6. Угоди про передання технології в межах виробничої та науково технічної кооперації в процесі об’єднання економічних і насамперед науково-технічних потенціалів двох або більше суб'єктів.

Основними носіями часткового і одиничного поділу праці стали транснаціональні корпорації. .

1. У міжнародній конкурентній боротьбі між гігантськими монополістичними об'єднаннями в останні 10—15 і спостерігається дія двох суперечливих тенденцій: посилення конкурентної боротьби, з одного боку, і переплетіння інтересів багатьох ТНК, зростання кооперації між ними, особливо, при проведенні науково-дослідних робіт —з іншого. .

Розвиток міжнародних виробничих зв'язків. Головною тенденцією розвитку сучасного світового господарства є інтернаціоналізація виробництва.

Основним її чинником став перехід розвинутих країн у 60- 80-ті роки XX ст. на нову високотехнологічну базу з переважанням інформаційних технологій.

Інтернаціоналізація виробництва — об'єктивний історичний процес налагодження міжнаціональних формувань і стійких виробничих зв'язків між різними країнами, зумовлений розвитком міжнародного поділу праці, виробничою і науково-технічною спеціалізацією і кооперацією, внаслідок чого виробничий процес в окремо взятій країні стає частиною процесу, що відбувається в інтернаціональному або світово­му масштабах.

Економічна інтеграція Інтернаціоналізація виробництва зумовлює необхідність утворення відповідних організаційних форм, які дають змогу долати перепони, породжувані державними кордонами.

Міжнародна економічна інтеграція — процес зрощення, об'єднання економік різних країн на основі розвитку та поглиблення стійких взаємозв'язків у виробництві і розподілі праці, взаємодії відтворювальних структур на різних рівнях на­ціональних господарств.

Основними формами економічної інтеграції є: преференційні (лат. ргеіегепііз — перевага) торговельні угоди, зона вільної торгівлі, митний союз, загальний ринок, економічний та валютний союзи і політичний союз.

У різних регіонах світу сформувалося кілька десятків інтеграційних об'єднань: Європейське економічне співтовариство, яке налічує понад 20 держав Європи, в розвинутих країнах — НАФТА (Північна Америка), в країнах, що розвиваються, — МЕРКОСУР в Латинській Америці, в країнах з перехідною економікою — СНД на території колишнього СРСР, АТЕС — Азіатсько-Тихо-океанський регіон, ОПЕК,

.Світове господарство набуває нової якості: перетворюється на логічно цілісну і структурно завершену систему.

Складовими цієї системи є :

• усуспільнення виробництва і праці на світогосподарському рівні;

• інтернаціоналізація грошових відносин, кругообігу капіталу в усіх його формах і на всіх стадіях розвитку;

• переплетіння транснаціонального капіталу різних країн;

• формування стійких взаємозв'язків між державою та трансна­ціональним капіталом;

• зростання ролі міжнаціональних та транснаціональних еконо­мічних і політичних інституціональних структур.

Економічні процеси поступо­во вивільняються з сфери безпосереднього державного впливу, їхнє регулювання свідомо надається міжнародним (світовим) та регіональ­ним інституціональним утворенням. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк,

ВИВІЗ КАПІТАЛУ Суть і причини. На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI — XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XX ст. — вивезення капіталу.

Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення: дешева робоча сила, сировина тощо.

Вивіз капіталу з однієї країни в іншу відіграє важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя .

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та. наддержавні органи. З середині 90-х; років обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив масштаби міжнародної торгівлі. Ці процеси отримали назву «другої економіки»

Головна мета експорту капіталу полягає у прагненні його власника отримати більш високий доход. , а також отримання інших вигод (політичних, військових тощо).

Водночас вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й країні, куди він спрямовується. Іноземні інвестиції сприяють, з одного боку, розширенню виробництва та збільшенню кількості робочих місць, з іншого — зростанню продуктивності та технологічному оновленню підприємств. Особливо це стосується країн з перехідною економікою (в тому числі України), які не мають достатніх власних фінансових ресурсів і тому докладають всіляких зусиль для залучення іноземних інвестицій.

Вивезення капіталу — процес вивезення за кордон транснаціональними корпораціями, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольне високих прибутків, а також отримання інших вигод.

Вивезення капіталу долає протекціоністські бар'єри, які перешкоджають вивезенню товарів, процесу інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах:

Підприємницького і позичкового капіталу та міжнародної науково-технічна допомоги

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні, фінансові та інші підприємства й організації за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їхніх акцій.

Підприємницькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє його конт­рольним пакетом акцій, та портфельні інвестиції, коли придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко - (строком до одного року) і довгострокових (на період до 20 років) кредитів уряду або підприємцям інших країн, вкладення грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордон.

Позичковий {кредитний) капітал — грошовий капітал, наданий у позику його власником іншій особі у формі кредиту з метою одержання прибутку.

Кредитний капітал у сфері зовнішньоекономічних зв'язків є міжнародним кредитом, який надається позичальником на умовах повернення у визначений термін зі сплатою відсотків. Плата за його використання — відсоток від вартості кредитного капіталу, який ї в ціною кредитного капіталу.

Міжнародна науково-технічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій тощо для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, розробки економічних, фінансових і технічних програм, стажування і навчання за кордоном тощо.

У процесі руху міжнародного капіталу спостерігається дія таких основних закономірностей:

Прискорене зростання іноземних капіталовкладень.

Постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними

Посилення процесів монополізації в експорт капіталу

Посилення інтернаціоналізації власності.