1. Економіка - наукова дисципліна, яка вивчає закони та закономірності господарської діяльності й еволюцію економічних систем.

2. 2.. Головна проблема економічної діяльності – використання обмежених ресурсів для створення матеріальних благ і послуг з метою задоволення безмежних потреб людини.

3. Матеріальне виробництво – основа життя людського суспільства.

4. Виробництво – це процес створення життєвих благ, необхідних для існування і розвитку людського суспільства.

5. Якщо проаналізувати зміст поняття “економіка” то він тісно пов'язаний з процесом взаємодії людини з природою. Ця взаємодія відбувається не відокремлено, а спільно з іншими людьми, внаслідок чого виробництво набуває суспільного характеру.

6. Тому подальше вивчення економіки передбачає з'ясування сутності та структури суспільного виробництва, його двох основних складових (продуктивних сил і виробничих відносин).

7. Ця взаємодія людини з природою означає три основних чинника суспільного виробництва.

8. Робоча сила

9. Предмети праці

10. Засоби праці.

11. РОБОЧА СИЛА — це сукупність фізичних та розумових здібностей людини, її здатність до праці . Робоча сила має весь час діяти – це головна умова виробництва. Цей процес дістав назви її споживання. Споживання робочої сили – є сама праця. Це “ЖИВА ПРАЦЯ “. ПРАЦЯ – це свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою, змінюючи водночас власну сутність

12. ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ - речовини природи, на які людина діє у процесі праці, піддаючи їх обробці. (риба, дерево, руда)

13. ЗАСОБИ ПРАЦІ – річ, або сукупність речей, якими людина діє на предмет праці. (машини, устаткування, робочі будівлі, канали, дороги, земля).

14. ЗАСОБИ ПРАЦІ включають інструменти, машини, обладнання, виробничі будівлі, транспортні засоби, резервуари тощо. Це УРЕЧЕВЛЕНА ПРАЦЯ.

15. Предмети і засоби праці - це засоби виробництва, вони є матеріально-речовим чинником виробництва.

16. ПРОДУКТИВНІ СИЛИ - це єдність людей, що володіють виробничим досвідом, і засобів виробництва (предметів праці і засобів праці), які ці люди приводять у рух ПРОДУКТИВНІ СИЛИ – єдність особистісних і матеріально-речових факторів виробництва, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності праці.

17. РОЗВИТОК ПРОДУКТИВНИХ СИЛ свідчить про те, як суспільство оволоділо природою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно перебуває. Для чого використовуються КІЛЬКІСНІ і ЯКІСНІ параметри.

18. КІЛЬКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (досягнуті масштаби виробництва, обсяг засобів виробництва, кількісний склад робочої сили)

19. ЯКІСНІ параметри ПРОДУКТИВНИХ СИЛ (прогресивність техніки і технології, якість створюваних благ, кваліфікація кадрів, продуктивність праці.

20. Вступаючи у відносини з природою у процесі господарської діяльності, люди водночас взаємодіють між собою. При цьому виникають ВИРОБНИЧІ ВІДНОСИНИ, сутність яких комплексно розкриває категорія економічна власність .

21. Визначальними в системі виробничих відносин є відносини власності. Як основа виробничих відносин власність характеризує суспільний спосіб поєднання працівників з засобами виробництва і відповідності відносин між людьми з приводу привласнення матеріально-речових елементів і результатів виробництва. Вона визначає, в чиїх інтересах ведеться виробництво, його цільову спрямованість, умови розпорядження чинниками виробництва і їх використання. Економічна власність – виробничі відносини між людьми у процесі виробництва та привласнення різноманітних об'єктів (засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання та ін.) в усіх сферах суспільного відтворення.

22. Власність має дві характеристики кількісну і якісну.

23. Кількісний аспект власності – різноманітні об'єкти: заводи, засоби праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії тощо.

24. Найважливішим об'єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (рабовласника, капіталіста), формується відповідний суспільний спосіб виробництва.

25. Якісний аспект власності – відносини між людьми, підприємствами, державою, державою та іншими суб'єктами власності з приводу привласнення засобів виробництва, створеного продукту, цінних паперів тощо в усіх сферах суспільного відтворення – тобто у безпосередньому виробництві, обміні розподілі і споживанні.

26. Теоретичним вираженням відносин власності є сукупність таких економічних категорій як вартість, ціна, гроші, капітал, заробітна плата, прибуток, податок.

27. СИСТЕМА ВИРОБНИЧИХ (економічних) ВІДНОСИН КОЖНОГО СУСПІЛЬСТВА — це сукупність економічних зв'язків між людьми, що визначається специфікою відносин власності, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духов­них благ.

28. Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини — соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психологічні тощо.

29. Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів або фаз: а) власне виробництво; б) розподіл) в) обмін; г) споживання.

30. Виробництво – це спосіб поєднання виробничих ресурсів, їх використання, взаємодія різних галузей, підприємств, видів діяльності на основі суспільного поділу праці.

31. Обмін – відносини між людьми, в ході яких товари переміщуються від виробників до споживачів.

32. Розподіл - процес формування доходів усіх суб'єктів економіки в залежності від їх внеску в процес створення продукту.

33. Споживання – використання доходів, реалізація корисності створених товарів і послуг.

34. Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Воно буває двох видів виробниче і

особисте споживання .

31. Виробниче (використання засобів виробництва і робочої вили працівника для виготовлення суспільно необхідного продукту)

32. Особисте споживання (відбувається відтворення робочої сили). Воно виступає логічною, кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому весь процес суспільного виробництва має споживчий характер.

33. СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА:

1. основне виробництво,

2. виробнича інфраструктура,

3. соціальна інфраструктура .

34. Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Воно включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, а також виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

35. ВИРОБНИЧА ІНФРАСТРУКТУРА – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціальні галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультативних тощо).

36. Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні ї розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. Вона включає такі галузі: охорона здоров'я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, побутове обслуговування, культура і мистецтво.

37. Наука: прикладна наука, яка є безпосередньою продуктивною силою відноситься до виробничої сфери.

38. Що стосується торгівлі, транспорту і зв'язку, то вони належать як до матеріального виробництва (там, де є процес виробництва), так і до нематеріального виробництва (там, де вони пов'язані з обслуговуванням людей.)

39. Охорона навколишнього середовища належить до матеріального виробництва, бо здійснюється шляхом вдосконалення виробництва. Разом з тим, вона стосується і соціальної сфери, тому що пов'язана із створенням сприятливих умов для життя людини.

40. Економічна діяльність передбачає наявність певних економічних ресурсів або факторів виробництва: особистого і речового.

41. ОСОБИСТИЙ фактор суспільного виробництва – трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва, всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат (матеріальний продукт або послуга).

42. РЕЧОВИЙ фактор виробництва – ПРЕДМЕТИ І ЗАСОБИ ПРАЦІ. Це речові елементи виробництва, за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага. ПРЕДМЕТИ ПРАЦІ: предмети, дані природою, сировина (створені людьми предмети праці), вторинні ресурси, штучно створені матеріали (тканини, полімерні, керамічні матеріали); ЗАСОБИ ПРАЦІ(знаряддя праці (машини, верстати, автомати);”безмашинна» техніка /хімічний та електричний процеси/; “судинна” система виробництва /трубопроводи, цистерни/; виробничі будови, споруди, шляхи/.

43. Засоби виробництва і люди, які використовують їх, є продуктивні сили.

44. У продуктивних силах завжди існують взаємодія, певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.

45. З технічного боку, характер поєднання факторів ви­робництва ви­ражається через технічну будову виробництва ( скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника. З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів ви­робництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.

46. З економічного боку, характер поєднання факторів ви­робництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. Це характерно для індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах. У капіталістичному суспільстві поєднання факторів ви­робництва відбувається шляхом купівлі-продажу робочої сили. Робітник як власник робочої сили продає її, а капіталіст купує. При цьому основу заробітної плати робітника становить вартість робочої сили, тобто вартість матеріальних і духовних благ, необхідних для самого працівника й утримання його сім'ї. Це було характерним переважмо для домонополістич­ного капіталізму.

За сучасних умов у розвинутих країнах поєднання факторів виробництва здійснюється шляхом добро­вільного найму працівника. При цьому заробітна плата дедалі більшою мірою пов'язується не лише з вартістю робочої сили, а й з кількістю та якістю праці. Тривалий час у вітчизняній економічній літературі панувала догма, що за соціалізму відбувається пряме поєднання робочої сили і засобів виробництва. Доводилося це, виходячи з панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці ж одержавлення власності зумовило різні форми поєднання робочої сили, причому переважали насильницькі методи. Це проявилося в низькому рівні оплати, що спричинили втрату зацікавленості безпосередніх робітників у її результатах.

47. У працях західних науковців ( Ж.Б.Сей, П.А.Самуельсон, К.Р.Макконел, С.Л.Брю та ін.) класифікуються такі три фактори виробництва: земля, капітал і праця.

48. В підручнику “Економікс” (К.Р.Макконел, С.Л.Брю) виділені наступні фактори:

А) матеріальні ресурси – земля, або сировинні матеріали і капітал;

Б) людські ресурси – праця і здатність до підприємництва.