87. У структурі великих циклів виділяють дві ланки розвитку — низхідну і висхідну хвилі.

88. Низхідна хвиля великого циклу триває приблизно 20-25, а іноді й більше років — період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попереднім розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва.

89. Висхідна хвиля триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

90. Період «великого піднесення» пов'язаний з масовим поширенням нових технологій і відповідно до цього зародженням та розвитком нових провідних галузей економіки. Це відкриває додаткові можливості для одержання прибутку, сприяє розширенню інвестиційного процесу. Виробництво потребує залучення додаткової робочої сили, зростає заробітна плата. Водночас у міру просування економіки до верхньої точки великого циклу в господарстві починають нагромаджуватися протидіючі тенденції зростання витрат, пов'язаних з інноваційним процесом, посилюється тенденція норми прибутку до зниження. Зростає напруження на ринку позичкового капіталу, підвищуються відсоткові ставки. Наростають й інші суперечності, які вже не можна вирішити завдяки технологічному оновленню виробництва. Вони прориваються назовні у формі глибокої кризи, яка знаменує початок нової фази великого циклу.

91. Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються.

92. Причини економічної кризи в україні.

Причини соціально-економічної кризи в Україні можна поділити на три основні групи:

1. успадковані від колишнього СРСР;

2. породжені діями “реформаторі” з часу проголошення незалежності країни;

3. породженні процесом трансформації існуючої економічної системи.

До першої належать майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності; глибокі диспропорції в економіці, насамперед між групою “А” і групою “Б”; антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами; зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств; відчуження трудящих від засобів виробництва, від самого процесу праці (тобто відсутність дійових стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві; значна мілітаризація економіки; надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет; політика пограбування села; слабке використання ринкових важелів в управлінні економікою; величезне фізичне та моральне зношування основних фондів у промисловості.

До другої групи належать такі причини: значний розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, в т.ч. раціональних, і насамперед з Росією; непродумане впровадження у практику теорії вільної ринкової економіки; доларизація української економіки (вільний обіг американського долара та інших іноземних валют на території країни), що принесло величезну наживу мафіозним структурам; відсутність надійної фінансово-банківської системи та значні помилки у її формуванні, нераціональні засоби регулювання НБУ діяльності комерційних банків і грошової та фінансово-кредитної політики; антинародний характер приватизація та роздержавлення економіки, наслідком якого стало масове розкрадання державної власності і збагачення мафіозно-номенклатурної еліти; проводження політики пограбування села; майже цілковита відсутність структурної перебудови економіки; значні витрати на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державне регулювання економіки.