17. Однак усі ці причини значною мірою пов'язані з порушенням реалі­зації сукупного суспільного продукту в масштабах країни. По багатьох видах продукції Україна втратила ринки збуту. Для цього потрібні певні нові структурні зрушення у пропорціях відтворення.

18. СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ У ПРОПОРЦІЯХ СУСПІЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ. НЕОБХІДНІСТЬ СТРУКТУРНИХ ЗРУШЕНЬ. Однією з головних причин структурних зрушень у пропорціях суспільного відтворення є науково-технічний прогрес як процес розвитку науки і удосконалення техніки, що забезпечує підвищення продуктивності праці.

19. Для реалізації цільової функції виробництва — зростання добробуту населення потрібна структурна перебудова економіки. У свою чергу це зумовлює необхідність більш високих темпів приросту про­дукції обробної промисловості порівняно з добувною, прискорення виробництва товарів народного споживання, послуг. Проте найскладніше полягає в тому, щоб досягти збалансованості економічно­го і соціального розвитку країни, ліквідувати диспропорцію між пла­тоспроможним попитом населення і матеріально-речовим забезпеченням ринку.

20. ЕКОНОМІЧНА РІВНОВАГА У І ЦИКЛІЧНІСТЬ Ринкова економіка розвивається циклічно. Економічне зростання змінюється спадом виробництва, розквіт — кризою і депресією. Циклічні коливання мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Циклічність - загальну закономірність економічного розвитку.

21. Циклічність — це специфічна форма ринкової економіки.

22. Економічний цикл – це рух виробництва від початку попереднього до початку наступного спаду або кризи.

23. Основною фазою циклу є криза, інші три фази - депресія, пожвавлення і піднесення.

24. Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й сферу обміну, розподілу і споживання, тому їх це називають циклами відтворення.

25. Матеріальною основою циклічності виробництва є масове фізичне оновлення основного капіталу і насамперед засобів праці.

26. З кінця 40-х років особливо з часу розгортання НТР, додатково матеріальною основою циклічності стає масове оновлення товарів тривалого користування.

27. Криза є інструментом формування нової, вищої (порівняно з попереднім розвитком) системи структурних зв'язків, однією з умов самовдосконалення господарського механізму.

28. У теорії економічного циклу важливе місце займає проблема економічної рівноваги. Будь-який розвиток, у тому числі економічний, завжди виступає як органічна єдність перервного і безперервного. Відповідно до цього і економічна рівновага є невід'ємним атрибутом циклічності, тим, без чого циклічний розвиток, як і розвиток взагалі, неможливий.

29. За своїм змістом поняття «економічна рівновага» відображає такий стан економіки, за якого досягаються стійке врівноваження взаємодіючих структур, що протистоять одна одній, їхнє взаємне збалансування

30. Автоматичним механізмом самоналагодження економічних зв'язків є механізм досконалої (не обтяженої монополізмом) конкуренції. В цьому розумінні економічна рівновага розглядається як конкурентно-ринкова економічна рівновага.

31. Умовами її формування є такі:

    1. функціонування на ринку економічно самостійних суб'єктів;

    2. можливість еластичного використання чинників виробництва і вільне ціноутворення;

    3. відсутність монополії та адміністративного втручання держави в систему підприємницької діяльності;

    4. наявність розвиненої ринкової інфраструктури.

32. Стан економічної рівноваги не є статичним.

33. Отже, економічний розвиток може бути поданий як циклічний рух від рівноваги, що склалася, до її порушення і далі до формування нової рівноваги на більш високому рівні — рівноваги більш високого порядку.

34. У теорії циклічності рівновага розглядається як вихідний стан економічної динаміки. У тих випадках, коли структурні порушення відтворювальних зв'язків досягають критичної величини, стан рівноваги відновлюється стрибкоподібно — через економічні кризи. Вони виконують функцію інструментарію подолання диспропорцій, що виникли, і відновлення порушеної рівноваги.

35. Порушена рівновага процесу відтворення може відновлюватися і еволюційно — без яскраво виражених кризових спадів.

36. Рівноваги можна досягти і за допомогою активного застосування засобів антициклічної політики.

37. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років).

38. СЕРЕДНІ І КОРОТКІ ЦИКЛИ. У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що мають найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. Середні цикли називають базисними.

39. Економічні цикли середньої тривалості, як правило, містять чотири фази: кризи, депресії (застій у розвитку суспільного виробництва), пожвавлення і піднесення.

40. Визначальними у цих фазах є криза і піднесення.

41. За своїм змістом середні цикли — це економічні цикли процесу відтворення.

42. Їх розвиток характеризують такі показники динаміки: валового внутрішнього продукту; промислового виробництва; зайнятості; завантаженості виробничих потужностей; реальних доходів населення.

43. Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності).

44. Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних основного капіталу - засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини — знарядь праці.

45. У зв'язку з цим галузі, що виробляють засоби виробництва, виконують у механізмі циклічності системоутворюючу (базисну) функцію.

46. Найбільш складною і суперечливою фазою економічного циклу є криза.

47. Економічна криза несе на собі як руйнівну, так і конструктивну функцію.

48. Руйнівна функція кризи — скорочення виробництва, масові банкрутства, безробіття, зниження життєвого рівня, наступ на соціальні завоювання трудящих і демократію, неминучу політичну напруженість. Це, однак, не дає підстав стверджувати, начебто кожна криза — новий ступінь, що наближує економічну систему до неминучого краху.

49. Конструктивна функція кризи: циклічні коливання ділової активності є однією з умов економічного зростання, а сама криза — дуже активною інтегральною частиною творчого процесу. Прискорюючи відмирання застарілих економічних систем, вона є водночас найважливішою ланкою, яка розчищає шлях для нового витка розвитку — прискорення технічного і технологічного оновлення виробництва, структурної перебудови економіки, підвищення ділової активності.

50. Ґрунтуючись на цьому, слід ураховувати наявність певних меж антициклічного регулювання економіки, брати до уваги, що таке регулювання має оптимальні межі. Виходячи з цього, деякі вчені-економісти вважають, що штучне переривання кризи є не завжди виправданим.

51. На зміст циклічності дуже відчутний вплив має інтернаціоналізація відтворювальної структури, так само як і масштабне застосування в системі управління економікою новітніх засобів інформатики.

52. На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою коротких циклів є масове оновлення товарів тривалого користування, процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин.

53. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших — відбуваються за їхньої відсутності.

54. ПРИЧИНИ ЦИКЛІЧНОСТІ В РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ.Головною причиною економічних криз є суперечність між суспільним характером виробництва і формами капіталістичної власності (приватної і колективної). Похідними причинами криз є недовживання найманих працівників, диспропорційність розвитку економіки, загострення суперечностей між виробництвом і споживанням, виробництвом і розподілом.

55. Антициклічні заходи економічної політики держави. Антициклічне регулювання – комплекс форм та засобів централізованого впливу держави, спрямованих на послаблення циклічних коливань, глибини економічної кризи.

56. Вагомий вплив на форми вияву економічних криз справляє політика держави по прискоренню амортизації/тобто поступового перенесення вартості засобів праці у міру їх зносу на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення (заміщення, відновлення) засобів праці. що є складовим елементом антициклічного регулювання економіки. Завдяки прискореній амортизації відбувається швидке оновлення основного капіталу і скорочується тривалість економічного циклу.

57. Головне завдання держави під час кризи - сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення. А відтак не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру.

58. Об'єктами такого регулювання є насамперед обсяг платоспроможного попиту та сукупних інвестицій, а його основними інструментами – грошово-кредитна політика і бюджетне регулювання. Грошово-кредитне регулювання здійснюється переважно через підвищення або зниження норми відсотка, збільшення чи зменшення грошової маси в обігу, бюджетне регулювання – через збільшення або зменшення державних витрат, а також зміну ставок оподаткування.

59. ДОВГІ ХВИЛІ В ЕКОНОМІЦІ. Довгочасні циклічні коливання в економіці вчені-економісти виявили понад сто років тому — ще в другій половині минулого століття. Однією з перших спроб наукового осмислення їх став опублікований у 1878 р. відомим англійським економістом У. С. Джевонсом статистичний аналіз, у якому аргументувалася наявність поряд з середньо- і короткостроковими циклами довгочасних коливань ділової активності. Про існування довгочасних циклів писали у своїх працях й інші економісти, які займалися теоретичними проблемами економічної динаміки, зокрема наш співвітчизник, вчений зі світовим ім'ям М. І. Туган-Барановський.

60. Водночас створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов'язують з ім'ям російського вченого М. Д. Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років XX ст. ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми.

61. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла до світової економічної літератури як видатне відкриття XX ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

62. У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й. Шумпетер, С. Кузнець, К. Кларк, П. Самуельсон. Це, проте, анітрохи не применшує науковий внесок М. Кондратьєва. Визнанням цього є назва довгих хвиль в економіці «циклами Кондратьєва», яка стала загальноприйнятою.

63. Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва, оновлення інфраструктури. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно. У кінцевому підсумку загальнотехнічні революції стають серцевиною революції у продуктивних силах, знаменують піднесення їх на якісно новий ступінь розвитку. Одночасно відбуваються якісні зміни в розвитку людини як головної продуктивної сили, зростанні ефективності продуктивності її праці.

Це дає підставу говорити про закономірності циклічного оновлення технологічних структур продуктивних сил суспільства, що періодично повторюється в міру кількісного накопичення відповідних удосконалень через певні проміжки часу. При цьому важливо враховувати і те, що циклічний розвиток продуктивних сил в кінцевому підсумку здійснюється під впливом економічних чинників.

За теорією довгих хвиль Кондратьєва науково-технічний прогрес розвивається хвилеподібно з циклами 50—60 років. Впродовж останніх століть в історії технологічно-інноваційної еволюції було 5 хвиль, в результаті яких утворилося 5 технологічних укладів (рис. 56).

Перший уклад (1780-1830рр.) спирався на нові технології у текстильній промисловості.

Другий (1830-1890 рр.) пов'язаний з розвитком залізничного транспорту та механізацією виробництва практично усіх видів продукції на базі парового двигуна.

Третій (1880-1930 рр.) засновувався на використанні у промисловості електроенергії, розвитку важкого машинобудування і електротехнічній промисловості на базі використання стального прокату, досліджень у галузі хімії.

Четвертий (1930-1990 рр.) передбачав подальший розвиток енергетики, яка ґрунтується в основному на використанні нафти та нафтопродуктів, газу, засобів зв'язку, нових синтетичних матеріалів.

Галузеві лідери четвертого укладу — масове виробництво автомобілів, тракторо- і літакобудування, виробництво зброї.

П'ятий, започаткований у середині 80-х років, спирається на досягнення у сфері мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, генної інженерії, нових видів енергії, освоєнні космічного простору, супутникової технології.