- •Поняття кримінології.
- •Предмет кримінології.
- •8. Кримінологічні методи. Їхня роль та значення у системі кримінологічних досліджень.
- •9. Вплив поглядів філософів-просвітителів на розвиток кримінологічної думки (ж.-ж.
- •10. Раціоналістично-гуманістичний світогляд і зародження основ кримінологічного
- •11. Кримінологічні вчення у працях представників німецької класичної школи і. Канта, г.У.Ф. Гегеля, л. Фейєрбаха та ін.
- •12. Антропологічний (біологічний) напрям у кримінології. Туринська школа. Праця ч.
- •13. Позитивний напрям науки про злочин. “Кримінологія” р. Гарофало. Її зміст та
- •14. Соціологічний напрям у кримінології.
- •15. Концепція “соціальної фізики” л.А. Кетле.
- •16. Розвиток теорії множинності факторів злочинності у працях і. Фойницького, г. Тарда, ф. Ліста та ін.
- •17. Теорія аномії е. Дюркгейма.
- •18. Сучасний період в історії кримінології і основні напрями її розвитку.
- •19. Неокласична школа кримінології.
- •20. Багатофакторний підхід.
- •21. Марксистська теорія злочинності.
- •22. Кримінально-соціологічні теорії злочинності: соціальна дезорганізація р. Мертона,
- •23. Соціально-психологічні теорії злочинності. Загальна характеристика.
- •24. Теорія навчання г.-ю. Айзенка.
- •25. Теорія диференціальної асоціації е. Сатерленда.
- •26. Теорія контролю а. Рейса та м. Гоулда.
- •27. Теорія соціального зв’язку е. Хірша.
- •28. Теорія інтеракції – теорія стигматизації р. Куінна.
- •29. Поняття злочинності, її характерні особливості.
- •30. Ознаки злочинності.
- •31. Кримінологічна характеристика злочинності.
- •32. Кількісні показники злочинності.
- •33. Якісні показники злочинності.
- •35. Види латентної злочинності.
- •36. Причини латентності злочинності.
- •37. Методи дослідження латентної злочинності.
- •38. Стан та тенденції злочинності в Україні на сучасному етапі.
- •39. Поняття особи злочинця.
- •40. Структура особи злочинця.
- •41. Особливості ґенези особи злочинця.
- •42. Психічні аномалії і їх значення при вчиненні конкретного злочину.
- •43. Характеристика особи сучасних злочинців.
- •44. Класифікація злочинців.
- •45. Співвідношення соціального та біологічного в особі злочинця.
- •46. Основні напрями і методи використання в практичній діяльності кримінологічної
- •53. Класифікація жертв злочинів.
- •54. Індивідуальна та масова віктимність.
- •55. Віктимологічна профілактика злочинів.
- •56. Поняття причин та умов (детермінант) злочинності.
- •57. Види детермінації.
- •58. Класифікація причин та умов злочинності.
- •59. Концепції причин злочинності.
- •60. Співвідношення причин злочинності та причин конкретних злочинів.
- •61. Поняття та значення попередження злочинності.
- •62. Суб'єкти попередження вчинення злочинів.
- •63. Класифікація заходів попередження злочинності та основні вимоги, що ставляться до них.
- •64. Поняття та значення прогнозування злочинності.
- •65. Види прогнозування злочинності.
- •66. Основні напрями прогнозування злочинності.
- •67. Планування боротьби зі злочинністю.
- •68. Загально-соціальні і спеціальні програми з попередження злочинності. Їх зміст і
- •69. Поняття “злочинність неповнолітніх”, її особливості та місце в системі злочинності.
- •70. Кількісні та якісні показники злочинності неповнолітніх.
- •71. Кримінологічна характеристика неповнолітніх осіб, що вчиняють злочини.
- •72. Причини та умови злочинності неповнолітніх в Україні. Заросинський ю. , Заросинський о., Причини і умови злочинності неповнолітніх потребують теоретичного і практичного розроблення.
- •73. Основні напрямки попередження вчинення злочинів неповнолітніми.
- •74. Поняття “насильницька злочинність” її особливості та місце в системі злочинності.
- •79. Основні напрямки попередження вчинення насильницьких злочинів.
- •80. Поняття економічної злочинності.
- •81. Кримінологічна характеристика злочинів в сфері економіки.
- •82. Кримінологічна характеристика осіб, що вчиняють злочини в сфері економіки.
- •83. Причини та умови економічних злочинів.
- •84. Попередження злочинів у сфері економіки.
- •85. Поняття організованої злочинності та її ознаки.
- •86. Ознаки організованої злочинності.
- •87. Злочинні об’єднання та їх види.
- •88. Причини та умови, що детермінують появу та зміну організованої злочинності.
- •89. Правова характеристика особи учасника злочинного об'єднання.
- •90. Корупційна злочинність.
- •91. Заходи попередження організованої злочинності.
- •92. Кримінологічна характеристика та види злочинів, що вчиняються з необережності.
- •93. Кількісні та якісні показники злочинів, що вчиняються з необережності.
- •94. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють злочини з необережності.
- •95. Причини та умови вчинення злочинів з необережності.
- •96. Попередження вчинення злочинів з необережності.
11. Кримінологічні вчення у працях представників німецької класичної школи і. Канта, г.У.Ф. Гегеля, л. Фейєрбаха та ін.
І. Кант
(Він досить грунтовно досліджував співвідношення добра і зла в природі людини. На думку Канта, зло можна припустити як суб'єктивно необхідне в кожному, навіть в самій кращій людині. На думку Канта схильність людини до злого виникає: По-перше, зі слабкості людського серця і крихкості людської природи; По-друге, з нахили до змішання неморальним мотивів з моральними; По-третє, "схильність до прийняття лихих звичаїв людської природи і людського серця" . Оцінюючи природу людини як злу, Кант робить дещо не відповідний вихідної посилці висновок про заснування моральної і правової відповідальності: "Якщо людина в моральному сенсі буває або повинен бути добрим чи злим, то він сам себе повинен робити або зробити таким. І те й інше повинне бути результатом його вільного зволення; інакше це не могло б бути поставлене йому в провину ". Принцип правового примусу: коли певний прояв свободи саме виявляється перешкодою до свободи, тоді спрямоване проти такого застосування примус як те, що перешкодить перешкоди для свободи, буває правим. На думку великого гуманіста, примус має збільшувати свободу - тільки в цьому випадку воно виправдано і сприяє розвитку суспільства. На жаль, далеко не завжди людство прислухається до порад мудрих людей. Вельми цікаві ідеї Канта про покарання. Їм розроблена концепція караючого імперативу: "Покарання по суду ... ніколи не може бути для самого злочинця або для громадянського суспільства взагалі тільки засобом сприяння якомусь іншому благу: покарання лише тому має накладати на злочинця, що він скоїв злочин, адже з людиною ніколи не можна звертатися лише як із засобом досягнення мети іншої особи ... Він повинен бути визнаний таким, що підлягає покаранню до того, як виникне думка про те, що з цього покарання можна отримати користь для нього самого або для його співгромадян. Караючий імператив є категоричний імператив, і горе тому, хто в вивертів вчення про щастя спробує знайти щось таке, що з міркувань обіцяної законом вигоди позбавило б його від кари або хоча б від якоїсь частини її згідно з девізом фарисеїв: "Нехай краще помре один, ніж загине весь народ" ; адже якщо зникне справедливість, життя людей на землі вже не буде мати ніякої цінності ".1 З цієї концепції Канта витікали думки Ф. М. Достоєвського про початкової порочності світу загального щастя, побудованого на сльозинці дитини. "Справедливість перестає бути такою, якщо вона продає себе за якусь ціну".
Кант спробував виробити принцип покарання: "Який, однак, спосіб і який ступінь покарання, які суспільна справедливість робить для себе принципом і мірилом? Єдиний принцип - це принцип рівності (у положенні стрілки на терезах справедливості), згідно з яким суд схиляється на користь однієї сторони не більше, ніж на користь іншої ".4 Основою багатьох світових релігій є ідея про те, що зло, привнесене в світ людиною, обов'язково повернеться до нього (іноді явно, іноді у прихованій формі). Фома Аквінський на цій основі розробив принцип відплати, в силу якого зло оплачується злом, а добро - добром. ' Цей принцип отримав розвиток у працях Канта: "Те зло, яке ти завдаєш у народі, не заслужив його, ти завдаєш і самому собі. Ображаєш ти іншого - значить ти ображаєш себе; крадеш у нього - значить сам обкрадаєш самого себе; б'єш його - значить сам себе б'єш; вбиваєш його - значить вбиваєш самого себе. Лише право відплати, якщо тільки розуміти його як здійснюване в рамках правосуддя (а не у твоєму приватному судженні), може точно визначити якість і міру покарання.)
Г.У.Ф. Гегеля
(Німецький філософ Георг Гегель (1770-1831) спробував розробити більш послідовну теорію злочину й покарання. П р ироду злочинності Г. Гегель вбачав у особливій сутності правових законів: "Існують закони двоїсті за сутністю роду: закони природи та закони права. Закони природи абсолютні й мають силу самі в собі... У природі найбільша істина полягає в тому, що закон існує. У законах права розпорядження має силу не тому, що воно існує, тож кожна людина вимагає, щоб воно відповідало його власному критерієві".
Абсолют, за Г. Гегелем, є Бог. Людство прагне вловити абсолютне право та відбити його в законах. Однак не завжди це відображення є адекватним. Кожна людина може мати власне уявлення про спр аведливість, може конструювати своє власне право норми поведінки, котрі вона вважає справедливими. Ці норми не завжди збігаються з усталеними в суспільстві правовими законами. І людина нерідко воліє орієнтуватися саме на власні норми, а не на державні закони. Ця ідея Г. Гегеля має дуже глибокий зміст: чим справедли-віїлі закони, чим більша кількість громадян визнає їх такими, тим менше є бажаючих їх порушувати, тим нижчий рівень злочинності. На жаль, не часто законодавець прагне втілити гегелівську позицію в життя - звідси й зростання ріїзня злочинності.
Аналізуючи феномен злочинності, Г. Гегель висловив низку цікавих думок про способи впливу на неї. Величезне значення він надавав розумності державного ладу. Дійсною Г. Гегель визнає лише державу, в якій гармонійно переплітаються інтереси суспільства й окремої особистості.
Г. Гегель досить скептично оцінював практику поліцейської державності. Завдання поліції він убачав не в посиленому контролі за приватним життям. "Ціль поліцейського нагляду й опіки представити особі наявну можливість для досягнення індивідуальних цілей. Поліція повинна піклуватися про вуличне освітлення, будівництво мостів, установлення твердих цін на товари повсякденного вжитку, а також про здоров'я людей".
Досить цікаві думки Г. Гегель висловлював про боротьбу з корупцією: "В Афінах існував закон, що пропонував кожному громадянинові звітувати, на які засоби він живе; тепер же думають, що це нікого не стосується".
Ідеї Г. Гегеля справили величезний уплив на сучасників, поволі його теорія готувала серйозні зміни в практиці впливу на злочинність - її основний вектор був спрямований у майбутнє. У той же час концепції загальної та приватної превенцій, розроблені представниками класичного напрямку карного права, виявилися більш привабливими для європейського законодавця, та саме вони стали на тривалий період орієнтирами кримінально-правової практики.)
Л. Фейєрбах
(Пауль Фейєрбах (1775-1833) - автор популярного в свій час підручника з кримінального права. П. Фейєрбах був одним із перших, хто почав відокремлювати з кримінального права в самостійні галузі пізнання філософію наказового права, кримінальну психологію, кримінальну політику, що може іа вважати початком відокремлення кримінології в самостійну науку.
Він розробив кримінально-правову теоріїо психічного примусу, чи психічного залякування, як мети покарання. Покарання П. Фейєрбах поділяв на дві групи: покарання погрожувальні та покарання заподіювані. Мета першого - запобігання злочинові за допомогою страху, мета інших - демонстрація дієвості закону. Тож спочатку відзначаємо лише ідеї загального запобігання,хоча
згодом, у трактаті про раціональну в'язницю Бентам досить чітко як уплив на злочинність визначив приватну превенцію перевиховання та виправлення злочинців у місцях позбавлення волі. В історію кримінології П. Фейєрбах увійшов і як автор двох оригінальних видань: "Дивні кримінальні судові справи" та "Опис дивних злочинів, виконаних по судових справах". У цих книгах учений приділив значну увагу аналізу причин злочинів і дослідженню особистості злочинця.)