10. Раціоналістично-гуманістичний світогляд і зародження основ кримінологічного

вчення Ч. Беккаріа, І. Бентама, Дж. Говарда.

Під класичною школою кримінології слід розуміти си­стему ідей про злочини та боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував Ч. Беккаріа.

Ч. Беккаріа

(Вважав, що злочинність можна ліквідувати шляхом створення гарних, якісних законів і просвітництва, виховання людей. Він вимагав встановлення рівності всіх перед законом і судом, щоб покарання відповідали суспільній небезпечності вчиненого злочину, щоб принцип «немає злочину, немає покарання без вказівки на це в законі» став непорушним у діяльності органів юстиції. Якщо держава бажає добра своїм громадянам, то її закони повинні ґрунтуватись на законах природи, а її дії мають відповідати інтересам суспільства. Виступав за звільнення кримінального права від релігійної моралі, яка має бути відокремлена від чесноти людської, так знаної політичної (Людська і державна справедливість – не тотожні, і не тотожні божественна мораль та природна чеснота). Обстоював за гармонію суспільних та особистих інтересів громадян. Категорично заперечував проти застосування страти, особливо проти катувань для встановлення співучасників злочину. Противник помсти. В міру розвитку культури і просвітництва суворість покарання послаблюватиметься.)

Дж. Говард

(Британець Джон Говард (1726-1790) дуже багато часу при­святив вивченню становища ув'язнених у в'язницях різних країн світу. У 1777 р. він видав основну працю свого життя "Стан в'язниць в Англії й Уельсі".

Джоїгу Говарду вдалося домогтися окремого утримання не тільки чоловіків і жінок, але й ізолювати неповнолітніх злочинців від до­рослих та навіть розділити злочинців залежно від виду вчиненого злочиїгу. Його ідеї вплинули на світову практику тюремного ув'яз­неш і я. Дж. Говард особисто сприяв поширенню гуманного та раціо-іііілі.ііоіо поводження з ув'язненими в різних державах.

Праці Дж. Говарда вплинули на гуманізацію системи по­карання в усьому світі. Через кілька десятків років його ідеї перейняті в Американський континент, де було заведено роз­глядати в'язницю як своєрідний примусовий монастир. Подібно до ченців, злочинців утримували в одиночних камерах, які по­винні були сприяти їхнім міркуванням про сенс життя. У1821 р. перевірили ефективність повної ізоляції як методу зміни по­водження з ув'язненими, помістивши 80 чоловік у камери одиночного утримання. Через рік п'ять ув'язнених померли, один збожеволів, а кількість осіб з подавленою психікою була настільки великою, що губернатор помилував 26 осіб і наказав перевести інших на режим спільного утримання. Цікаво, що, за відгуками начальника в'язниці, не було жодного випадку виправлення.)

І. Бентам

(Англійський учений Бентам (1748-1832) розробив свою теорію покарання, що вплинула на розвиток науки про зло-

чинність. Цей досвід він виклав у роботі "Паноптикум" - трак­таті про раціональне облаштування в'язниць на засадах одиноч­ного утримання та центрального нагляду з наявністю необхід­них майстерень, шкіл, лікарень задля виправлення та пере­виховання ув'язнених. Бентам сконструював ідеальну модель злочинця та процесу прийняття ним рішення перед вчинен­ням злочинного діяння. Той оцінює позитивні та негативні на­слідки порушення закону й залежно від того, що злочин при­несе більше - позитивного чи негативного, вирішує, вчинити його або не вчинити.

Бентам вивів низку принципів призначення покарання зло­чинцям:

потрібно, щоб зло покарання перевершувало вигоду зло­чину;

• чим менша неминучість покарання, тим більшою повинна бути строгість його;

• чим тяжчий злочин, тим більше можна зважити на по­карання жорстоке для подальшої надії запобігти злочинові;

однакові покарання за однакові злочини не повинні бути, що накладаються на всіх злочинців без вилучення. Слід взяти до уваги обставини, що мають уплив на чутливість.)