2.3 Демографічні перспективи України

Впродовж трансформаційного періоду міграційні процеси зазнали суттєвих змін. Внаслідок розпаду Радянського Союзу, поглиблення економічної кризи, зниження рівня життя населення значно знизився рівень міграційної мобільності (стаціонарної міграції). Після значного зростання міграційного приросту до найбільшого за повоєнні часи рівня (+5,5‰), відбувся надзвичайно різкий спад, а в останні роки сальдо зовнішніх міграцій є невеликим за розміром і від’ємним. Міграційні втрати за 10 років становлять 595,7 тис. осіб, а міських поселень – 690,0 тис. (сільське населення за рахунок міграцій збільшилось на 94,3 тис. осіб). Оскільки серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних у дітородному та економічному відношенні вікових груп населення, опосередковані втрати перевищують прямі.

Основна маса вибулих з України не має наміру повертатися. Еміграція за межі України характеризується масштабним “відпливом мізків”.

На тлі зменшення інтенсивності стаціонарних міграцій значного поширення набули зовнішня трудова міграція, рух біженців, транзит нелегальних мігрантів.

Крім структурної невідповідності попиту і пропозиції на ринку праці України, іншими чинниками втрати трудового та освітньо-кваліфікаційного потенціалу внаслідок еміграції є значно вищий рівень оплати праці та доходів населення, кращі можливості самореалізації та високий рівень життя у країнах призначення. За оцінками Міжнародної організації з міграції, у 56 % випадків основною причиною міграції є покращення умов життя та перспектива отримання вищої заробітної плати . Під час вибіркового дослі-дження потенційної міграції експертами Європейсь кого фонду професійного навчання, проведеного у 2008 році, 13,9 % опитаних (середній вік – 29 років) основною причиною міграції назвали влаштування на краще оплачувану роботу [14]. Середня заробітна плата українського мігранта за кордоном становить 820 дол. США, що майже втричі вище за середню заробітну плату в Україні – 281 дол. США .

Ще однією перешкодою реалізації освітньо-ква ліфікаційного потенціалу населення України є небажання роботодавців працевлаштовувати осіб, які перейшли віковий бар’єр 45 років, та випускників освітніх закладів без досвіду роботи. У 12 % випадків причиною еміграції є неможливість знайти роботу в Україні.

Низький рівень оплати праці, особливо в еквіваленті іншої валюти за курсом НБУ, значне безробіття перетворюють трудові міграції на основний засіб забезпечення прийнятного рівня життя значної частини населення країни. Трудові міграційні поїздки з України до країн СНД, Західної і Центральної Європи стали масштабним явищем: їх обсяги за найбільш вірогідними оцінками становлять близько 2 млн. осіб у середньорічному обчисленні, при цьому за сприяння офіційних посередників за кордоном працевлаштовано лише трохи більше 40 тис. осіб.

Більшість громадян, що наважилися на трудову міграцію, при в’їзді до країн-реципієнтів приховує свої справжні наміри і, по суті, перебуває у цих країнах на нелегальному становищі. Результатом цього стає соціальна незахищеність громадян України за кордоном, їх залежність від роботодавців і посередників. Висококваліфіковані українські спеціалісти часто працюють за кордоном не за спеціальністю, займаються некваліфікованими роботами, що призводить до зниження їх кваліфікаційного рівня.

Тривалість перебування наших громадян на роботі за кордоном становить зазвичай від двох тижнів до кількох років, в середньому близько шести місяців. Таким чином пропозиція робочої сили громадян України за межами нашої держави становить 5% загального її обсягу.

Основною тенденцією внутрішньодержавного обміну населенням є переміщення осіб до столиці. Київ є єдиним регіоном України, де спостерігається стабільно додатне, зростаюче сальдо міграцій; на нього припадає біля двох третин загального обсягу міграційних втрат регіонів-реципієнтів.

Упродовж 2012 року чисельність населення області за рахунок міграції зменшився на 1874 особи , що з розрахунку на 1000 наявного населення склало 1,7 особи.Кількість прибулих в область на постійне проживання з інших регіонів упродовж 2012 року становила 5449 осіб ( на 5,7% менше , ніж у 2011 році) На кількість вибулих 7606 осіб (На 7,4% більше ).В потоці міжрегіональної міграції найбільше міграційне скорочення сформувалося з населенням м. Києва: виїхало на 414 осіб більше , ніж прибуло, з Одеької області – на 256 осіб, Запорізької– на 254 ооби.З Закарпатської області прибуло на 25 осіб більше, ніж вибуло.З Луганької та Львівької – на 23 ооби.

Обсяг міждержавної міграції у 2012 році становив 755 осіб.З країнами СНД область мала позитивне сальдо (352 особи) , найбільше його значення зафіковано з Російською Федерацією (202 особи) та Молдовою (43 ооби).Міграційний рух населення з іншими країнами віту мав характер еміграції: на 81 прибулого припадало 150 вибулих.Найбільше міграційне скорочення було зареєстровано з Німеччиною (43 особи) та США (35 осіб).

Перспективи міграційних процесів. Міграційні процеси піддаються регулюванню значно ліпше, ніж складові природного руху. За умови збереження існуючих тенденцій соціально-економічного розвитку України сальдо міграцій населення стабілізується на рівні, близькому до сучасного. В разі стійкого підвищення рівня та якості життя населення обсяг вибуття з України поступово зменшуватиметься внаслідок пом’якшення дії факторів, що стимулюють від’їзд, та завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції без зміни місця проживання. Разом з тим Україна стане привабливою для мігрантів з афро-азійських держав. Сальдо міграцій населення може стати додатним вже через кілька років, далі воно постійно зростатиме і досягне до 2015 року 50 тис. осіб на рік.

Таблиця 2.3 Міграційний рух населення у січні 2013 року

На 10000 осіб наявного населення

У межах України
	Прибулі		Відбулі			Міграційний приріст
Україна		90,5		90,5	х							14,3
Автономна Республіка Крим		100,0		91,7	8,3							43,4
області
Вінницька		118,6		118,7	–0,1							3,5
Волинська		109,1		101,6	7,5							3,0
Дніпропетровська		85,2		86,5	–1,3							7,3
Донецька		63,8		69,3	–5,5							9,3
Житомирська		122,1		116,5	5,6							5,5
Закарпатська		39,5		44,1	–4,6							–0,2
Запорізька		71,4		79,9	–8,5							15,1
Івано–Франківська		72,9		65,7	7,2							8,9
Київська		162,4		111,1	51,3							9,7
Кіровоградська		105,3		115,4	–10,1							3,2
Луганська		82,2		92,0	–9,8							25,5
Львівська		87,7		92,1	–4,4							1,8
Миколаївська		82,0		89,0	–7,0							4,6
Одеська		69,9		71,2	–1,3							24,3
Полтавська		111,0		106,6	4,4							6,7
Рівненська		88,3		92,5	–4,2							1,4
Сумська		97,8		108,2	–10,4							0,8
Тернопільська		74,1		76,5	–2,4							0,7
Харківська		82,8		85,8	–3,0							62,9
Херсонська		73,4		85,3	–11,9							–
Хмельницька		125,0		123,6	1,4							1,6
Черкаська		121,8		121,8	-							7,5
Чернівецька		82,3		80,7	1,6							12,6
Чернігівська		111,6		109,8	1,8							4,8
м.Київ		89,9		94,8	–4,9							27,0
Севастополь (міськрада)		95,8		50,0	45,8							23,0

 

Демографічне старіння зафіксовано в Україні у середині ХХ століття і є невід’ємною частиною її демографічного розвитку.Сучасними особливостями старіння населення є: формування старіння майже виключно через зниження народжуваності, а не за рахунок підвищення тривалості життя в старших вікових групах; різка нерівномірність старіння за типами поселень (за даними перепису 2001 р. частка осіб у віці 60 років і старше в міських поселеннях становила 19,1, а у сільській місцевості – 26,1%) та за статтю (на 100 жінок віком 60 років і старше припадає 56 чоловіків, в тому числі в міських поселеннях – 59, а в сільських – 54).

Соціально-економічні наслідки старіння населення. Зростання частки осіб пенсійного віку призводить до збільшення споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості таких ресурсів поширюється бідність та поглиблюється соціальна нерівність за віком. Бідність населення похилого віку обумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов’язки працездатних контингентів.

Підвищення частки літнього населення формує специфічні потреби у товарах і послугах, житлі, медичному та соціальному обслуговуванні.

Різниця в тривалості життя за статтю призводить до поширення жіночої самотності в похилому віці.

Зміни у співвідношенні поколінь впливають на міжпоколінні відносини у сім’ї та суспільстві, зокрема загострюють антагонізм між молоддю та стариками, платниками податків і пенсіонерами.

Перспективи старіння населення в Україні. Досягнення успіхів у зниженні смертності і продовженні тривалості життя буде супроводжуватись прискоренням процесу старіння населення. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб старше 60 років сягне 21,7% загальної чисельності населення (серед жінок – 26,0, чоловіків – 16,8%), при цьому на 1000 осіб працездатного віку припадатиме 438 осіб пенсійного віку.

Прогнози населення в Україні здійснюють основні провідні наукові установи країни: Державний НДІ інформатизації та моделювання економіки Національного аґентства з питань інформатизації при Президенті України; Національний інститут стратегічних досліджень; Міждержавний статистичний комітет; Інститут економіки НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил.

За даними послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році. Демографічна ситуація: сучасні проблеми та перспективи» перспективи населення будуть наступними: