38

ВСТУП

Актуальність розробки науково обґрунтованої концепції національної політики демографічного розвитку, відповідних заходів і механізмів її реалізації зумовлена необхідністю пом’якшення наслідків демографічної кризи, усунення загроз національній безпеці України у соціально-економічній сфері.

Програмою дій Міжнародної конференції з питань народонаселення і розвитку (Каїр, 1994) підкреслено необхідність створення внутрішніх державних інституціональних механізмів і сприятливого середовища у суспільстві для забезпечення дії факторів, що впливають на подолання демографічної кризи, при прийнятті рішень всіх відповідних урядових установ, що реалізують економічну, екологічну і соціальну політику та програми.

Демографічна ситуація - це прояв особливостей відтворення населення поосновних його процесах в конкретному часі і місці (регіоні, країні). У сучасній Україні демографічна ситуація відрізняється великою гостротою і напруженістю. Вона визначається структурою населення і характером його руху, видами, типами і режимом відтворення, рівнем народжуваності і смертності, кількістю шлюбів та розлучень. У основі всіх цих процесів лежить соціально-економічне положення в країні.

Нерівномірність в розвитку суспільства, природно-екологічні і соціально-політичні потрясіння, війни, репресії, якими багата українська історія XX ст., і супутні їм різкі погіршення рівня життя відчутно позначаються на режимі відтворення населення, ведуть до падіння народжуваності, зростання смертності. До подібних наслідків приводять і умови політичної і економічної нестабільності, які викликані останніми роками хиткою системою управління, з важко керованим процессом встановлення цивілізованих норм правової держави і ринкових відносин.

Проте, щоб рівень виробництва забезпечував потреби економіки і населення, необхідна висока продуктивність праці, а цим вітчизняна промисловість не відзначається. Зниження питомої ваги промисловості в структурі зайнятості населення повинне супроводжуватися зростанням економічної ефективності промислового виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці і виробництва, чого насправді в промисловості не відбувається. Ці вимоги в рівній мірі відносяться ідобудівництва, ідо інших галузей економіки.

Сучасна демографічна ситуація характеризується збереженням тенденції скорочення чисельності населення України, його економічно активної частини і питомої ваги зайнятості населення.

Прогноз характеру відтворення населення, здійснений Інститутом демографії і соціальних досліджень національної академії наук сумісно з Держкомітетом України , показує, що чисельність її населення найближчими роками і далі скорочуватиметься унаслідок зниження протягом останніх 15 років рівня народжуваності і зростання смертності і може скоротитися до 35 млн. осіб в 2050 році.

Демографічна спрямованість має стати одним з головних пріоритетів дій українського керівництва.

Подолання демографічної кризи і досягнення сталого демографічного розвитку, нормалізація відтворення населення є тривалим і складним процесом. При цьому зміст реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалу.

Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності. Проте заходи, щодо управління процесами відтворення населення, не дають швидких результатів. Демографічна поведінка людей вельми консервативна, змінити її досить важко. Як правило, результати демографічної політики виявляються через багато років і навіть десятиліття. Тому стимулювання тих або інших процесів відтворення повинне відповідати довгостроковим інтересам розвитку економіки.

Серед напрямів соціальної політики відзначимо: зміцнення правового захисту дитинства; підтримка сім'ї як природного середовища життєзабезпечення дітей; забезпечення материнства і охорони здоров'я дітей; поліпшення харчування дітей; забезпечення виховання, освіти і розвитку дітей; підтримку дітей, що знаходяться в особливо важких умовах. Велика увага у вказаному повинна надаватись створенню умов для поліпшення матеріального положення сімей з дітьми, розвитку системи соціального обслуговування сім'ї, збільшенню видів послуг, що надаються сім'ї, зниженню материнської і дитячої смертності, посиленню профілактики захворювань.

Становлення і розвиток суверенної української держави відкриває нову сторінку в її демографічній історії, але водночас вимагає підвищеної відповідальності за демографічне сучасне і майбутнє народу України, відтворення здорових поколінь, що вимагає посиленої уваги на державному рівні до проблем демографічного розвитку та формування ефективної національної демографічної політики.

Концепцію демографічного розвитку України розроблено відповідно до завдань Послання Президента України до Верховної ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році”, на виконання рекомендацій парламентських слухань „Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки”, схвалених Постановою Верховної Ради України від 05.06.2003 №940-IV, та доручення Кабінету Міністрів України від 29.11.2003 №69514.

Демографічна ситуація потребує постійного контролю держави. За даними Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України зменшення українського населення в результаті смертності продовжується катастрофічними темпами (якщо сьогодні чисельність населення України складає 46,7 млн. осіб, то за 10 років вона зменшиться на 17 млн.). За думкою міністра Кабінету міністрів України Анатолія Толстоухова, зменшення населення України – одна із головних загроз для країни, разом з політичними конфліктами, які розколюють Україну. Питання поліпшення умов для покращення демографічної ситуації в країні– одне зосновних завдань державної влади.

Метою є аналіз та оцінка демографічної ситуації в Україні.

Завданням роботи є аналіз та перспективи розвиток демографічної ситуації в Україні.

Обєктом дослідження є формування демографічної ситуації.

Методи дослідження включають системний аналіз.

Інформаційною базою є законодавча база, інтернет ресурси та статистика.

1. Теоретично-методологічні засади стосовно демографічних процесі в Україні

1. Теоретичні поняття та сутність демографії

Демографія - це вивчення кількісних характеристик населення. Людей можна групувати по статі, віку, расі, релігії, утворенню, роду занять, доходу й іншим ознакам.

Народжуваність — процес відновлення суспільства за рахунок появи нового життя. Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (розподіл абсолютного числа немовлят до загальної кількості населення).

Смертність — визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення.

Демографічна криза — це глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню. Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; обумовлений ними високий рівень смертності призводив до скорочення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного обезлюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — це різке прискорення кількісного зростання світового населення. Почався він у 1950-х pp. Коли зниження смертності значно випереджає зниження народжуваності, то це приводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об'єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства. Перевищення числа народжень над числом смертей досягає великих розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення земної кулі значною мірою визначаються темпами його збільшення в країнах, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70% населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворюється на світовий. За демографічного вибуху середньорічний приріст населення перевищує 1,8—2,0% .

Демографічний вибух — явище тимчасове; з розвитком демографічного переходу порушена узгодженість типів народжуваності та смертності відновлюється, проміжний тип відтворення населення поступається місцем основному, і демографічний вибух припиняється. Але темпи демографічного переходу залежать від загального соціально-економічного розвитку, і коли він, як у більшості слаборозвинених країн, відбувається повільно, довго зберігається і проміжний тип відтворення населення. У багатьох країнах, що розвиваються, проводиться демографічна політика, спрямована на подолання перехідного характеру відтворення населення. Процес демографічної стабілізації повсюдно завершиться наближенням до стану, характерного для постійного (стаціонарного) населення. У різних регіонах світу це відбудеться в різні строки, але в більшості країн, що розвиваються, — не раніше середини XXI ст.

Демографія – це наука, що займається вивченням відтворення населення і чинників, що впливають на цей процес. Одним з таких чинників є зайнятість, що має зворотній зв’язок з демографічними процесами, що відбуваються в суспільстві. Так розглядаючи вплив народжуваності і смертності на зайнятість населення можна виявити, що чим вища народжуваність тим вища буде зайнятість наступних поколінь і тим вища матеріальна забезпеченість населення в даний час, оскільки народження дітей безпосередньо пов’язане з матеріальним благополуччям нації, а отже і з рівнем зайнятості населення. Проведено аналітичні порівняння показників зайнятості і народжуваності за останні роки, оскільки народжуваність на Україні поступово почала підвищуватись.

Але цей процес має зворотній зв’язок, так чим нижча народжуваність тим скоріше старішає населення, збільшується чисельність непрацездатного населення, підвищується навантаження на працюючу частину мешканців країни. В результаті зростають податки і знижується рівень життя, що тягне за собою скорочення робочих місць, підвищення міграційних процесів. А оскільки старішає населення країни, то відповідно спостерігається збільшення показників смертності, наслідком підвищення показників міграції відбувається відтік працездатного і конкурентоспроможного населення.

Для України дане питання залишається одним з гостріших проблем сьогодення, не дивлячись на те, що за останні роки дещо підвищились показники народжуваності, і дещо уповільнилось скорочення чисельності населення дані показники все ще залишаються досить високими.

Демографічна наука — складова частина демографії. Вивчає процеси, які відбуваються в людському середовищі світу, регіону,країни: зміни в чисельності населення, національному складі; досліджує динаміку в суспільстві за статтю, віком, а також розлучення, народжуваність, смертність, відтворення населення, його природний рух, міграційні процеси тощо.

2. Населення як головна складова продуктивних сил України

Розвиток суспільного виробництва і підвищення його ефективності відбувається при постійному удосконаленні головної продуктивної сили суспільства – людини. Людський інтелект є необхідною і рушійною силою науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки, нових зразків техніки і технології.

В свою чергу науково-технічний прогрес вимагає підвищення рівня кваліфікації кадрів у всіх сферах людської діяльності. Отже, висока професійна підготовка кадрів в наш час перетворюється в обов’язкову умову успішної праці на підприємствах усіх галузей народного господарства. Для досягнення високого рівня розвитку виробництва важливе значення має наукова розробка проблем формування, розподілу і використання трудових ресурсів, у тому числі відтворення робочої сили. Трудові ресурси треба розглядати як частину населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 рогів і жінки – від 16 до 55 років.

Трудові ресурси, або наявне працездатне населення на території країни – це основна продуктивна сила суспільства. Як соціально-економічна категорія трудові ресурси є найактивнішою в економічному відношенні частиною населення, що забезпечує розширене відтворення суспільного продукту. В Україні та більшості розвинених країн трудові ресурси становлять 60-62% від загальної чисельності населення. Їх використання відбувається під впливом об’єктивних законів суспільного розвитку, властивих способу виробництва. В процесі розміщення продуктивних сил необхідно аналізувати чисельність населення і трудових ресурсів, їх динаміку, статево-вікову структуру як найважливіших показників демографічної характеристики народонаселення.

3. Процес розселення населення

Під розселенням розуміють процес розподілу населення на території. Характеризується воно відмінностями у густоті населення, сукупністю населених пунктів (міст, селищ, сіл) різної величини та співвідношенням чисельності міських та сільських жителів. Густоту населення визначають поділом кількості жителів країни чи адміністративної території на їх площу. Залежить вона переважно від природних умов, історичного розвитку, особливостей природного приросту населення, розміщення господарства. На середню густоту населення сильно впливає розміщення на території великого одного чи декількох міст. Тому на картах часто показують середню густоту не всього, а тільки сільського населення.

Первинною ланкою розселення є населені пункти, тобто місця зосередження людей з необхідними для життя будівлями та спорудами. Населені пункти бувають двох типів: міські і сільські. До міських належать міста і селища міського типу.

Містами в Україні називають населені пункти, які мають не менше 10 тис. жителів, причому більшість з яких становлять робітники й службовці. Міські поселення, що налічують не менше 2 тис. осіб, а понад половина зайнятих працює не в сільському чи лісовому господарстві, називаються селищами міського типу. Залежно від кількості жителів міста поділяють на малі (до 50 тисяч), середні (50-100 тисяч), великі (понад 100 тисяч жителів). Серед великих виділяється група міст-мільйонерів, тобто тих, чисельність населення яких перевищує 1 млн. осіб.

Сільський населений пункт характеризується тим, що переважна кількість жителів його зайнята у сільському господарстві. Іншими ознаками сіл є малоповерхова житлова забудова з присадибними ділянками, невелика чисельність населення. Серед них бувають великі сільські поселення (від 2 тисяч до 5 тисяч і більше), середні (від 1 до 2 тисяч) та малі (до 1 тисячі жителів).

З розвитком суспільства, особливо промисловості, зростає кількість міст і частка міського населення, поширюється міський спосіб життя. Цей процес називається урбанізацією. Рівень урбанізації в основному оцінюється за часткою міських жителів у загальній кількості населення.

Середня густота населення в Україні становила на початок 2000 року 82,4 осіб на 1 км кв, що більше, ніж; середня у світі, але менше, ніж у більшості європейських країн. Зумовлена вона переважно демографічними процесами. На території України населення розміщене нерівномірно. Найбільша середня його густота у східних (Донецька — 202, Луганська — 108 осіб на км кв) та західних областях (Львівська — 127, Чернівецька —116 осіб на км кв). Високу густоту мають Київська (з містом Києвом) та Дніпропетровська області. Причини, що зумовили її у цих регіонах різні. На Донбасі, у Дніпропетровській області висока середня густота населення пов'язана з великою кількістю міст, зокрема дуже великих, що утворилися у процесі швидкої індустріалізації цих регіонів. У західних областях висока густота пов'язана з високою середньою густотою сільського населення, що склалося історично. Найнижча середня густота населення в поліських (Чернігівська, Житомирська, Рівненська, Волинська) та степових (Херсонська, Кіровоградська) областях. У них низька і густота сільського населення. Зумовлена така ситуація природними умовами (заболоченістю на Поліссі, дефіцитом вологи у Степу), а також тим, що активне нове освоєння степових районів почалося тільки наприкінці XVIII ст. Позначилися і великі втрати населення в результаті депортацій та голодоморів (особливо в Лісостепу).

На початок 2004 року 68% населення в Україні проживало в містах. Тобто рівень урбанізації зріс удвічі. Збільшення міського населення супроводжувалося як зростанням його чисельності у вже існуючих містах, так і виникненням нових міст, перетворенням у міські сільських населених пунктів, включенням останніх до території швидко зростаючих міст. Зростання рівня урбанізації відбувається в основному за рахунок міграції жителів з сільської місцевості, а також вищого, ніж у селах, природного приросту. Останнє пов'язане з тим, що мігрує із сіл у міста населення переважно молодого й зокрема дітородного віку.

Рівень урбанізації має значні територіальні відмінності в нашій країні. Найвищий він у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях, де становить відповідно 90%, 86% та 83% всього населення області. На дві області Донбасу припадає близько 25% міських жителів країни (88 міст та 244 смт.). Високий міських жителів країни (88 міст та 244 смт.). Високий рівень концентрації промисловості й населення призвів до створення у цьому регіоні декількох агломерацій(скупчень міст навколо одного, основного, рідше двох): Донецько-Макіївської, Горлівсько-Єнакіївської та ін.

Характерними рисами сучасного процесу урбанізації є зосередження більшості міського населення у великих містах. Зараз їх 39, серед них — міста-мільйонери: Київ (2,6 млн. осіб), Харків (1,5 млн. осіб), Дніпропетровськ (1,1 млн. осіб), Донецьк і Одеса — понад 1 млн. осіб. Близькі до них за чисельністю жителів Запоріжжя (понад 900 тис. жителів), Львів (понад 800 тис. жителів), Кривий Ріг (понад 700 тис. жителів).

Ще однією рисою, що проявилася в урбанізаційних процесах у 90-х роках ,є скорочення темпів приросту міського населення, особливо у малих містах та селищах міського типу. Це свідчить і про зменшення відтоку населення з сільської місцевості. Однак кількість сільського населення в Україні продовжує невпинно зменшуватись, як і кількість сіл (зараз їх близько 29 тисяч). Це зумовлено складною демографічною ситуацією, що виникла в результаті спрямованої проти сільських жителів політики комуністичного керівництва, яка полягала у недооцінці праці селянина, загнаного в колгоспи, віднесенні багатьох сіл до так званих «неперспективних». На сьогодні тільки в західних областях країни збереглася значна кількість сільського населення, де частка його становить понад 50% (крім Львівської області). Класифікуються населені пункти й за функціями, які виконують у суспільстві. Зокрема, міста бувають адміністративними, промисловими, науковими, культурними центрами і т. ін. Частіше вони виконують декілька функцій, тобто є поліфункціональними. 

Аналізуючи конкретну демографічну ситуацію з точки зору народногосподарських проблем, які постають перед суспільством, у тому числі перед аграрною сферою, в певні періоди його розвитку, слід розрізняти два її аспекти: перший з них характеризує стан трудових ресурсів, тобто трудові ресурси – частину населення, другий –відтворення його, тобто демографічні процеси – природний і механічний рух населення. В українському селі склалась загрозлива демографічна ситуація. Якщо 20 років тому в Україні спостерігалась тенденція деякого зниження темпів скорочення чисельності сільського населення, а протягом 1992 p. вона дещо зросла 13,4 тис. чол.), то в подальші роки чисельність сільських жителів різко почала падати. Станом на 1 січня 2005 р. у сільській місцевості проживало 1628,8 тис. чол., що на 71,2 тис. чол. менше, ніж у попередньому році, де народилося 142,1 тис. дітей, а померло 167,6 тис. чол., що майже в десятеро перевищує аналогічні середньорічні показники у 1979-1991 pp. Якщо ця тенденція збережеться, то на селі щорічно помиратиме вдвічі більше людей, ніж народжуватиметься. Нині в країні залишилася тільки одна область – Закарпатська, де в сільській місцевості зберігся природний приріст населення. 

Чисельність населення і його динаміка (на певній території) залежить від інтенсивності демоутворюючих процесів, зокрема природного руху населення, тобто процесу відтворення.

Вплив природного руху на загальну чисельність населення виявляється передусім за допомогою визначення його результатів, тобто перевищення кількості народжень (мається на увазі життєвонароджених) над кількістю померлих. Результати природно приросту населення визначають тип його відтворення (просте розширення або звужене). Тому в свою чергу являє собою інтерес вивчення обґрунтованості кількості народжень і кількості смертей в тій чи іншій популяції певними демографічними та іншого роду факторами (соціально-економічними, перетрубаціями, етнічними тощо).  При аналізі народжуваності і смертності при порівнянні різних груп населення застосовують стандартні коефіцієнти, які обчислюють середню зважену за віковою групою. Поряд з цим визначають коефіцієнти дитячої смертності як відношення кількості померлих у віці до 1 року до загальної кількості народжених. Нижче наведемо коефіцієнти природного руху населення в Україні, обчислені з розрахунку на 1000 чол. населення, за роками: Доведено, що нині жінка за своє життя може народити в середньому 1/7 дитини, при цьому однодітність і бездітність збільшуються. Тому спеціалісти оцінюють рівень народжуваності як надто недостатній, оскільки він забезпечує заміщення населення лише на 79%.

2. Аналіз сучасної демографічної ситуації та оцінка перспектив її розвитку

2.1 Тенденції розвитку сім’ї в сучасних економічних умовах

Несприятлива демографічна ситуація в Україні, насамперед різке падіння народжуваності, пов’язана із загостренням проблем функціонування сімей як осередків відтворення населення, зниженням їх демографічного потенціалу.

Посилились деформації шлюбно-сімейних процесів,поширились відкладання шлюбів і народження дітей, безшлюбне материнство та соціальне сирітство (покинуті батьками діти), зменшилась кількість і частка зареєстрованих шлюбів, підвищився рівень розлучуваності та овдовіння. Навіть за умов підвищення шлюбності у 2007 році було зареєстровано у 1,3 рази менше шлюбів, ніж у 1990; 28,6% дітей, народжених жінками молодше 20 років, – позашлюбні; 17% сімей з дітьми є неповними (у міських поселеннях – 19,3%).

Дітородна ситуація характеризується масовим поширенням бездітності та однодітності: дві третини сімей з дітьми до 18 років мають лише одну дитину.

Середня величина сім’ї в Україні від 2012 року практично не змінюється і становить 3,2 особи (у містах – 3,1, в селах – 3,4).

Загострюються проблеми матеріального утримання і виховання дітей батьками, самотності, несприятливого морально-психологічного мікроклімату в сім’ях, особливо молодих, багатодітних та неповних.

Глобальні процеси індустріального розвитку та урбанізації, поступове звільнення сім’ї від виконання виробничої функції, відокремлення дорослих одружених дітей від батьків, зумовлене економічними, культурними, психологічними чинниками, спричинили формування тенденції до поширення простих сімей, які складаються з шлюбної пари і дітей. Однак поряд з цим зберігається практика спільного проживання дорослих дітей та одного із самотніх батьків подружжя, що пов’язано як із шлюбно-сімейними традиціями, так і з проблемами із житлом, низькими рівнями пенсійного забезпечення, розвитку інфраструктури та сервісу для літніх людей.

Практично перестали діяти такі економічні чинники багатодітності, як потреба в робочих руках для селянських господарств та матеріальне забезпечення в старості. Масове залучення жінок у суспільне виробництво, їх освітні, професійні та громадські інтереси стали конкурувати з дітородними орієнтаціями, що зумовило малодітність та бездітність. В результаті погіршення дітородної ситуації в українських сім’ях, яке стала відчутним в 1980-тих роках, значно посилилось впродовж останніх 10-15 років. Стрімке падіння рівня життя населення України і формування глибокого розриву між існуючими стандартами рівня життя і його реальним рівнем призвели до того, що реалізацію дітородних орієнтацій на дводітність 80% молодих подружжів пов’язують із необхідністю створення умов для забезпечення належного рівня доходів, близько двох третин – окремої квартири.

Попри певні орієнтації на європейські стандарти шлюбності, в Україні переважатимуть юридично зареєстровані шлюби. Поширення офіційно неоформлених шлюбно-сімейних відносин відбуватиметься переважно у формі випробувального періоду перед реєстрацією шлюбу та створенням сім’ї.

До 2015 року очікується стабілізація шлюбності на рівні 6-8‰ із деяким підвищенням у періоди компенсації, розлученості – на рівні 3,5-4,0‰. Внаслідок втрат чисельності шлюбних контингентів та поширення незареєстрованих шлюбів немає підстав сподіватись на відродження високих рівнів шлюбності у найближчий перспективі.

Загальна кількість сімей зменшиться з 13,5 млн. у 2001 р. до 12,4 млн. на початок 2015 року. Середня величина сім’ї становитиме 3,0-3,1 особи у середньому по Україні, у т. ч. в сільських поселеннях – 3,4-3,5 особи.

У міських поселеннях поширюватиметься однодітність, оскільки зростання вимог до стандартів життя не сприятиме реалізації бажаних орієнтацій на дводітну сім’ю. Наявність особистого господарства у сільських жителів стимулюватиме збільшення частки 2-3-х дітних сімей. Проте для відродження середньодітної сім’ї потрібен тривалий період, можливо, не одне покоління.

Таблиця 1.1 Статистика повних і неповніх сімей

	Повні сім’ї	Неповні сім’ї
Матеріальні труднощі	55%	65%
Труднощі по догляду за дитиною	29%	26%
Житлові проблеми	28%	19%