9.Ознаки держави.

Держава – це політико-терит-на орг-ція громадянс сусп-ва, яка виражає інтереси всіх його соц груп, має апарат упр-ня і примусу для приведення в життя своєї волі.

Держава — єдина політична організація, яка:

1) охоплює усе населення країни в просторових межах. Територія — матеріальна основа існування держави, вона створює простір, у межах якого держава простирає свою владу на населення, що мешкає тут. Територіальна ознака породжує громадянство — юридичний зв'язок особи з даною державою, який виражається у взаємних правах і обов'язках. Громадянин держави набуває: а) обов'язок підкорятися державно-владним велінням; б) право на заступництво і захист держави;

2) має спеціальний апарат управління — систему державних органів, що складаються з особливого розряду осіб, професіоналів з управління;

3) має у своєму розпорядженні апарат легального примусу: збройні сили, установи і заклади примусового характеру (армія, поліція, тюремні і виправно-трудові установи);

4) в особі компетентних органів видає загальнообов'язкові юридичні норми, забезпечує їх реалізацію, тобто держава організує громадське життя на правових засадах, виступаючи, таким чином, як арбітр, що узгоджує індивідуальні, групові і суспільні інтереси. Вона забезпечує і захищає права своїх громадян, а також інших людей, що перебувають на її території;

5) має єдину грошову систему;

6) має офіційну систему оподаткування і фінансового контролю;

7) має суверенітет;

8) має формальні реквізити — офіційні символи: прапор, герб, гімн.

10.Суверенітет держави та його види.

Сувереніте́т — виключне право здійснювати верховну владу у певній державі незалежно від будь-кого.

Проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов’язкові для всіх членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов’язки громадян, посадових осіб, державних, партійних, громадських організацій і органів.

Розділяють три види суверенітету:

повний,

формальний

і частково обмежений суверенітет.

Формальний суверенітет юридично і політично проголошений, а фактично, в силу поширення на нього впливу інших держав, які диктують свою волю, не здійснюється.

Частково обмежений суверенітет може бути добровільним і примусовим. Змушене обмеження може мати місце щодо переможених у війні держав з боку держави-переможниці. Добровільне обмеження суверенітету може допускатися самою державою за взаємною згодою з іншими державами заради досягнення певних цілей.

Поряд із суверенітетом держави існує суверенітет народу і нації. Перший означає верховенство народу у вирішенні корінних питань організації свого життя. Другий визначає повновладдя нації, її можливість і придатність визначати характер свого життя, здійснювати своє право на самовизначення аж до відокремлення і утворення самостійної держави.

Джерелом і носієм суверенних прав — сувереном — може бути абсолютний монарх чи диктатор, а в демократичних країнах — народ. У тоталітарних державах суверенітет права здійснює керівна партія. Васалітет, протекторат чи вхід однієї держави у тісні об'єднання з іншими призводять до обмеження Суверенітету чи його повної втрати.