36.Основні етапи проведення трансплантації ембріонів. Вимоги до корів-донорів і реципієнтів ембріонів, стимуляція суперовуляції.

Основні етапи проведення трансплантації ембріонів з метою одержання якнайбільше нащадків під однієї тварини такі: підбір донорів статевих клітин; суперовуляція; виймання і оцінка ембріонів; культивування та зберігання ембріонів; пересадка ембріонів реципієнтам .

З погляду селекціонера відбір донорів — це цілеспрямований вибір корів, які характеризуються високими показниками молочної продуктивності. Але для біотехнолога такі особини повинні позитивно реагувати па гормональну обробку й давати біологічно повноцінні ембріони. Необхідно також виходити з розрахунку одержання від кожної корови не менше 5 телят на рік, що забезпечить інтенсивність селекції на рівні 15—20%. При підборі донорів враховують не лише власну продуктивність, а й оцінку за походженням, віддаленими родичами. Основні вимоги до корів-донорів наведено в таблиці 1.

Додатково враховують стан статевих органів і вибраковують корів з порушеними статевими циклами, кістою яєчників. Враховують також реакцію на декілька гормональних обробок.

Найважливішим критерієм при доборі є висока племінна цінність тварини. Оцінний критерій для корів молочних порід — 7—12 тис. кг молока в рік жирністю 3,6—4,3%.

Оцінка корів-донорів за власної продуктивністю охоплює 2 лактації, що підвищує ступень її надійності. Крім того, враховують результати оцінки за продуктивністю батька і матері донора.

Добір донорів-матерів майбутніх биків проводять ще більш ретельно. Крім рівня молочної продуктивності і жирномолочності, використовують ряд додаткових ознак: властивості молоковіддачі, форму вимені і сосків, спадкоємну схильність до маститу, вміст білка в молоці, показники відтворної функції за кілька отелень, міцність кістяка і копит.

Тварини, визнані донорами, повинні бути здоровими, мати середню або заводську вгодованість і непорушений обмін речовин, нормальний статевий цикл. Ретельними клінік-гінекологічними дослідженнями у них виключають патологічні процеси в репродуктивних органах (ендометрит і ін.), а також структурні зміни на основі перенесених хвороб. Ідеальний вік корів для включення в групу донорів — 4—5 років. По досягненні 8-літнього віку суперовуляторна відповідь на обробку гонадотропинами починає знижуватися.

На суперовуляцію корів-донорів звичайно ставлять не раніше 60 днів після отелення. Ембріони від них одержують 2—3 рази, з перервою в 45 днів, після чого повертають у стадо для природного відтворення. Максимально можливе число суперовуляций — 8.

Протягом усього терміну використання корів в якості донорів організують їх повноцінну годівлю при помірній дачі силосу і концентрованих кормів, щодня надають активний моціон.

Щодо вибору тварин, яким трансплантують ембріони, одержані від донорів, як реципієнтів використовують гінекологічне здорових корів після двох-трьох нормальних статевих циклів. При цьому їх племінні й породні якості вирішального значення не мають. Але у реципієнтів низької вгодованості, які не були запліднені у перше осіменіння, ембріони можуть погано приживлятися. Більшість спеціалістів вважають, що кращими реципієнтами є повновікові телиці з високими племінними кондиціями. Це пояснюють тим, що великогрупове утримання телиць значно простіше порівняно з індивідуальним утриманням корів, і у телиць на відміну від корів багатократна синхронізація статевого циклу за допомогою простагландинів не викликає труднощів. У середньому для одного донора відбирають 5-6 реципієнтів, тому що при вилученні отримують 6—7 ембріонів.. Як правило, це телиці 16-18-місячного віку живою масою 360—380 кг. За три тижні до пересадження ембріонів реципієнтів переводять на поліпшену годівлю з вільним доступом до сіна. До початку гормональної обробки в донорів і реципієнтів визначають наявність і тривалість статевих циклів.

Стимуляція суперовуляції. Самки ссавців народжуються з великим (кілька десятків і навіть сотень тисяч) числом статевих клітин. Більшість з них поступово гинуть у результаті атрезії фолікулів. Однак практично всі фолікули, що ростуть, реагують на гонадотропну стимуляцію, яка створює умови для їх дозрівання. Обробка самок гонадотропинами у фолікулярній фазі статевого циклу або в лютеїнової фазі циклу в сполученні з індукуванням регресії жовтого тіла простагландином Ф₂ (ПГФ₂) або його аналогами викликає численну овуляцію або так звану суперовуляцію.