- •Держава, ознаки і функції
- •2. Типологія політичних еліт і політичного лідерства
- •3.Теоретичеі моделі переходу до демократії. Основні етапи переходу до демократії
- •4. Принципи виборчого права, процедури виборчої кампанії
- •5.Легітимність політичної влади і типи легітимності
- •7. Політична думка стародавнього сходу
- •9.Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму
- •10. Форми державного правління
- •11. Макіавелі про політику, державу і владу
- •11. Іммануїл кант: мораль, право, політика
- •12. Основні типи виборчих систем сучасності
- •13. Німецька класична філософія про політику, державу і право
- •15. Українська політична думка козацької доби. Конституція Пилипа Орлика
- •16.Партійні системи сучасності .Сутність та класифікація.
- •17.М. Грушевський – творець засад української незалежної держави
- •18. Влада як соціальний феномен
- •19.Соціально-політичні утопії,їх виникнення та еволюція
- •20. Політичне лідерство
- •21. Концепції етнічності
- •23. Особливості формування політичної еліти…
- •24. Форми державного устрою
- •28.Верховна рада україни
- •29 Микола Костомаров (мені дуже лінь це читати)
- •30. Консерватизм та неоконсерватизм як політичні доктрини.
- •31. Лібералізм та неолібералізм
- •32. Фашизм і неофашизм
- •33. Марксизм,комунізм
- •34. Політична ідеологія м. Вебера
- •35. Історичні форми та емпіричні моделі демократії
- •36. Моделі етнонаціональної політики
- •39. Політичні партії, сутність, класифікація
16.Партійні системи сучасності .Сутність та класифікація.
Партійна система – це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення. У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем: 1) однопартійна; 2) з партією-гегемоном; 3) з домінуючою партією; 4) двопартійна; 5) поміркованого плюралізму; 6) поляризованого плюралізму; 7) атомізована. Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент. В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм). багатопартійна система й «система двох з половиною партій». Багатопартійною є система, в якій більш як дві партії мають змогу впливати на функціонування державних інститутів, її різновидами Дж. Сарторі вважає системи поміркованого й поляризованого плюралізму, а також атомізовану партійну систему. Для системи поміркованого плюралізму характерні представництво в парламенті лише декількох партій, відсутність позасистемної парламентської опозиції, тобто таких партій, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій, залежно від розподілу між нимн місць у парламенті. Систему поляризованого плюралізму характеризують присутність позасистемних партій, гостре ідеологічне розмежування між партіями, формування уряду партіями центру, наявність двополярної – зліва і справа – деструктивної опозиції. Стабільність та ефективність функціонування цієї системи залежать від міцності центристських коаліцій. Загалом вона є менш стабільною, ніж система поміркованого плюралізм. Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох, у тому числі й позасистемних, політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. У такій партійній системі уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Така система характерна для перехідних суспільств, зокрема для колишніх радянських республік та більшості країн Східної Європи. Вона неефективна й найменш стабільна серед інших і з часом еволюціонує, як правило, до системи поляризованого плюралізму. Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні як більш-менш стійка коаліція двох чи більше партій, які зберігають союзницькі відносини не тільки за участі в уряді, але й в опозиції. Така багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може бути партійна система Франції (в окремі періоди), в якій домінують два партійних блоки – демократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціалістів і комуністів – у лівій. У деяких країнах основними є дві партії, а поряд з ними існує третя, яка. примикаючи до однієї з основних, забезпечує їй парламентську більшість і право формування уряду. Така партійна система дістала назву трипартійної, або «системи двох з половиною партій». Однопартійна система у прямому розумінні цього слова – це така система, в якій неможливе навіть номінальне існування інших партій. Правляча партія, яка є єдиною, по суті, зливається з державними структурами, підпорядковує їх собі. Такою партією була, наприклад. Комуністична партія Радянського Союзу. Ще одним різновидом фактично однопартійної системи є система з домінуючою партією, в якій за наявності декількох незалежних одна від одної партій при владі постійно або майже постійно перебуває одна з них. Для системи з домінуючою партією, крім відносно довготривалого переважання однієї партії над іншими, характерні також відсутність урядових коаліцій та існування малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть участі у формуванні уряду. Оскільки в такій системі домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди.
