34. Політична ідеологія м. Вебера

Макс Вебер (1864—1920)– німецький соціолог, економіст, політичний філософ і історик, праці якого значно вплинули на формування фундаментальних основ теорії та методології соціальних наук, в тому числі політології.. Політику М. Вебер розглядав як участь у здійсненні влади або прагнення впливати на її розподіл усередині держави і між державами. Держава, за М. Вебером, є спільністю людей, яка в межах певної території користується монополією на законне фізичне насильство.

Аналізуючи таке суспільне явище, як "державна бюрократія", Вебер дійшов висновку, що бюрократія — це раціональна форма колективної діяльності людей, а капіталізм — це "концентрований вираз раціональності". Якщо в державі функціонує розвинений бюрократичний механізм, зазначав він, то такий механізм має вигляд машини у порівнянні з немеханічними видами виробництва.. Саме в цьому дослідник убачав переваги бюрократичної системи державної організації і її можливість у відповідний спосіб планувати й визначати функціональну ефективність діяльності людей у суспільстві. Визнаючи бюрократію найбільш ефективною і навіть незамінною формою організації сучасного державного управління, Вебер бачив у ній і загрозу особистій свободі громадян.

За Вебером, політика – це прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, які вона в себе включає.

Велику увагу М. Вебер приділяв проблемам влади. Намагаючись типологізувати це суспільно-політичне явище, Вебер дійшов висновку, що в історії розвитку суспільства існувало три типи влади: традиційна, харизматична та раціональна. Традиційна влада характеризується вірою підлеглих у те, що влада в суспільстві є законною, оскільки вона існувала завжди. Цьому типу влади властиві традиційні норми, на які постійно посилається правитель, організовуючи свою діяльність. Другий тип — харизматичний тип влади . Цей тип влади базується на вірі в те, що правитель має якісь надзвичайні, навіть "магічні" здібності. Народні маси вірять у те, що харизматичний правитель покликаний виконувати якусь особливу суспільну місію, що потребує цілковитої відданості підлеглих. Такий тип влади випливає з особистих якостей правителя, а не базується на праві.

Третій тип – раціональний тип влади. Підставою підкорення є віра в обов’язковість виконання легальних настанов, тобто законів та очікування отримати користь або хоча б уникнути покарання у випадку дотримання встановлених державою правил. Така легітимація влади властива сучасним західним суспільствам, які характеризуються визнанням пануючої ролі формально-правового початку.

35. Історичні форми та емпіричні моделі демократії

Першими історичними формами демократії були первіснообщинна та військова.

Характерні риси первіснообщинної демократій: 1. Основою соціальної організації були родова община і плем'я. 2. Вищим органом самоуправління були збори.3. Рівність прав на засоби і результати праці та управління. 4. Відсутність прошарку людей, заняттям яких була б виключно управлінська справа 5. Єдність особистих і суспільних інтересів.

Соціально-політична організація військової демократії відрізняється від первісної зміною структури і функцій інститутів самоуправління при збереженні їх форми: право голосу, право участі у народних зборах лишається тільки за чоловіками; складається практика попереднього обговорення справ, які будуть розглядатись на народних зборах.

Першою класичною формою демократичної держави була Афінська республіка. Характерні риси античної демократії: 1. Поліс не був державою в сучасному розумінні цього слова.2. Тотальність влади 3. Влада належить тільки вільним громадянам. 4. Жеребкування при виборах.

Основа правової системи епохи Середньовіччя — це ідея нерівності станових прав і привілеїв. Ідея ж рівності визнавалась тільки в межах замкнутих соціальних спільностей. Саме в цей період з'являються станово-представницькі збори — прообрази майбутніх парламентів.

Демократія Нового часу. Основоположне значення мала ідея природжених, невідчужуваних прав кожної людини життя, волю і приватну власність. Предпосилками для політичних змін - демократизації - з'явилися процеси становлення суверенності політичних систем і конституційності їх устрою. На противагу державі виникає громадянське суспільство, яка затверджує ненасильницьку договірну самоорганізацію відповідно до норм та свобод людини.

Єдиної емпіричної моделі демократії не існує через різноманітність сучасних держав. Моделі демократії можна поділити на три групи:

• колективістські (соціалістична, пролетарська, ідентитарна та ін.) Колективістські моделі демократії мають ряд загальних рис: - визнання народу єдиним, неподільним цілим;- відсутність протиріч всередині народу як цілого; -тотальність влади; -ігнорування системи загальнолюдських цінностей в ім'я класових.

• плюралістичні: розглядають політичний процес як взаємодію груп і групових інтересів, вважають, що групи з різними інтересами в політичній боротьбі нейтралізують одна одну.

До них відносять консенсусну теорію демократії А. Лейпхарта, теорію "поліархії" Р. Даля, елітарну теорію демократії та ряд інших.

Консенсусна модель демократії А. Лейпхарта.

Основою для функціонування консенсусної (співсоціумної) демократії є наявність великої коаліції, в якій працюють лідери всіх сегментів багатоукладного суспільства. А. Лейпхарт пропонує принципи, на яких має грунтуватись консенсусна модель. Це — широка урядова коаліція, двопалатний парламент, багатопартійність, пропорційна виборча система, федералізм і централізація влади, право вето для меншин та інші.

Теорія "поліархії" Р.Даля.

Різниця між демократією і поліархією, на його думку, полягає в такому:

Демократія — це мета, а не щось уже досягнуте. Поліархія — це демократія в дії. Поліархію він розглядає як процес наближення до демократії. Для того, щоб досягти поліархії, всі громадяни повинні: а) формулювати свої уподобання; б) висловлювати свої побажання співгромадянам і урядовцям; в) змушувати урядовців розглядати свої вимоги і таким чином контролювати процес прийняття політичних рішень.

Елітарна теорія демократії. Прихильники даної теорії вважають, що демократію потрібно захищати від народу, оскільки тільки висококваліфіковані політики-професіонали можуть використовувати складні демократичні механізми реалізації владних відносин у суспільстві.

• партиципаторні. Партиципаторна теорія виходить з того, що людина - істота раціональна, яка розуміє, що являє собою суспільне благо, а тому здатна свідомо приймати розумні рішення. Суспільству слід створити всі умови для активної політичної соціалізації кожного індивіда.