59. Витратні методи ціноутворення.

До основних витратних методів ціноутворення належать:

- метод "середні витрати плюс прибуток";

- розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку;

- метод мінімальних витрат;

- метод ціноутворення із підвищенням ціни шляхом надбавки до неї;

- метод цільового ціноутворення.

Розрахунок ціни за методом "середні витрати плюс прибуток".

Найпростіший спосіб ціноутворення полягає у нарахуванні певної націнки на собівартість товару. Для встановлення оптимальної ціни необхідно враховувати особливості поточного попиту і конкуренції.

Розрахунок ціни на підставі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Це ще один метод ціноутворення на основі витрат. Фірма прагне встановити ціну, яка забезпечить їй бажаний обсяг прибутку.

Метод мінімальних витрат передбачає встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат, пов'язаних із виробництвом конкретної продукції.

Наступний метод — метод надбавки до ціни. Ціна розраховується шляхом множення ціни закупівлі, зберігання сировини і матеріалів на визначений коефіцієнт доданої вартості. Вказаний підвищуючий коефіцієнт визначається шляхом ділення загальної суми прибутку від продажу на собівартість.

Ще один метод - цільового ціноутворення. На його підставі розраховується собівартість на одиницю продукції з урахуванням обсягу продажу, який забезпечує отримання наміченого прибутку.

60. Ринкові методи ціноутворення.

До маркетингових методів належать такі методи:

- визначення ціни з орієнтацією на попит;

- визначення ціни на підставі аналізу мінімальних прибутків і збитків;

- визначення ціни на підставі максимального піку прибутків і збитків;

- визначення ціни з орієнтацією на конкурентів;

- визначення ціни з урахуванням поточних цін;

- визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни;

- встановлення ціни шляхом слідування за цінами офіційних лідерів на ринку;

- формування ціни на основі вже прийнятих наданому ринку;

- метод визначення престижних цін;

- суперницький метод відношення цін;

- встановлення ціни на основі відчутної цінності товару.

61 .Етапи розрахунку експортної ціни товару.

При розрахунку експортної ціни підприємство має пройти низку етапів:

1. Визначення та аналіз цільового ринку (сегмента світового ринку).

2. Аналіз елементів маркетингового комплексу (товар, просування, канали розподілення).

3. Вибір цінової політики.

4. Визначення цілей ціноутворення.

5. Формулювання цінової стратегії.

6. Вибір методу розрахунку ціни.

7. Розрахунок експортної ціни.

8. Реалізація цінової стратегії.

Залежно від того, який фактор є визначальним, виділяютьдва такі дві групи основних методів ціноутворення:

— витратні (на основі калькуляції витрат);

— ринкові(на основі врахування дії ринкових факторів).

62. Реалізація цінової стратегії підприємства на зовнішньому ринку.

Останнім елементом у схемі послідовності ціноутворення в міжнародному маркетингу є реалізація цінової стратегії, яка базується на використанні окремо та в комбінації таких інструментів: — встановлення стандартних або змінних цін; — використання єдиних або гнучких цін; — застосування округлених та неокруглених цін; — використання залежності "ціна — якість"; — застосування адаптивних інструментів. Стандартні ціни встановлюються на тривалий термін і спеціально підтримуються незмінними. Змінні ціни спеціально адаптують до змін у витратах або попиті споживачів. Єдині ціни — однакові ціни для усіх споживачів, які б хотіли придбати продукт чи послугу за аналогічних умов (ціна може змінюватися тільки за об'єктивних обставин — розмір партії, надані гарантії, сервісне обслуговування тощо). Гнучкі ціни — різні ціни для різних споживачів залежно від їхньої здатності виторговувати ціну, уміння торгуватися. Округлені — це ціни, при встановленні яких використовується якомога більша кількість нулів (50, 200, 1000). Неокруглені ціни встановлюються нижче круглих сум (49, 199, 999). Взаємозв'язок ціни та якості — це концепція, згідно з якою споживачі впевнені, що високі ціни забезпечують високу якість, а низькі ціни — низьку якість товару чи послуги. Кожний зарубіжний ринок має свої характеристики залежності "ціна — якість". Водночас міжнародна практика сформувала типові цінові субстратегії щодо показників "ціна — якість".

Застосування адаптивних інструментів передбачає зміни в прейскурантах, компенсації, додаткові надбавки, знижки тощо. Так, у міжнародній торгівлі значно поширена практика надання знижок з ціни, що впливає на кінцевий її рівень в контракті. Найбільш поширеними є загальна (проста) знижка в розмірі 20—40 % від прейскурантної ціни на машини, обладнання; знижка за оборот (бонусна), яка надається постійним покупцям; знижка за кількість або серійність (прогресивна); дилерська знижка; спеціальна знижка, яка надається привілейованим покупцям; експортна; сезонна; прихована, яка формується, наприклад, як оплата фрахту тощо.