58. Троїцький собор у Новомосковську.

Троїцький собор - абсолютно унікальна пам'ятка, без якої не обходиться жодна хрестоматія з історії вітчизняної архітектури. Це єдиний в українському деревянном зодчестві приклад хрещатого, дев'ятикамерного, дев'ятиглавого храму. Він був побудований народним майстром Яковом Погребняком, який, за переказами, для більшої наочності проектного задуму представив замовникам сплетену з лози модель майбутнього храму (зберігалася до 1812 р., а потім розсипалася). На мідній дошці 1883 р., знайденій під час реставраційних робіт під підлогою, - гравіровка: "Основался впервые 1775-го года". До 1880 р. через вітхість собору виникла потреба у заміні його на новий. 1888 року споруду було перекладено, як свідчать документи, «за старим зразком» за проектом арх. Харманського. Насправді ж собор при цьому було суттєво змінено.

59. Укр. К-ра в роки застою та перебудови. Тренерський талант В. Лобановського.

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму.

Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З’явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія історії України.

Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного,І. Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко.

У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві – «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К.Муратової, І. Миколайчука, Л. Бикова стали гордістю українського кінематографи.

Позитивні зміни відбулися в розвитку театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені Івана Франка в Києві, імені Т. /Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори.

В образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар.

Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпровській, Харківській областях.

Реформа загальноосвітньої школи 1984р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні.

На початку 1970-х рр. після цькування О. Гончарова за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розмаху в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендая та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників.

Процеси, що відбувалися в 1970-1980-ті рр. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ на права республіки.

Вирішальне значення у період перебудови мала політика гласності, а також пом'якшення або частковий перегляд деяких постулатів офіційної ідеології. Був оголошений плюралізм думок, що призвело до того, що масовий читач отримав доступ до літератури, яка роками перебувала в «спецхранах». «Залізна завіса», яка відділяла країну від зовнішнього світу, зник, як і ідеологічні фільтри, які контролювали інформацію ззовні. Масова західна культура потоком ринула в СРСР, освоюючи новий ринок. Розширювався культурний обмін. У сфері освіти також з'явилося багато нововведень: з'являлися нові види навчальних закладів (ліцеї, коледжі), громадянам надавалася можливість отримати другу вищу освіту на платній основі. З іншого боку, різко скоротилося державне фінансування освіти, науки, установ культури, частково - театрів, музичних колективів, бібліотек. Фактично позбулися державної підтримки література, образотворче мистецтво, кіно. Діяв так званий «залишковий принцип» фінансування, коли діяла програма «Збереження та розвитку культури і мистецтва». У ній головну увагу приділялося порятунку найважливіших об'єктів національної культури. Десятиліття дії «залишкового принципу» призвели до глибокої кризи культури, ускладненого стрімким розвитком ринкових відносин в 90-і роки.

У науково-технічному плані Росія продовжує відставати від провідних світових держав. Криза фундаментальної і прикладної науки 1990-х рр.. обумовлений двома причинами. По-перше, різким скороченням державного фінансування науки. По-друге, відсутність державного управління і контролю науки призвело до важкої розтраті наукового потенціалу: «витік мізків» за кордон та в комерційні структури. Молодим російським вченим було цілком реальною проявити себе і знайти роботу за кордоном, де перед ними відкривалися широкі перспективи зростання.

Вале́рій Васи́льович Лобано́вський (* 6 січня 1939, Київ — † 13 травня 2002, Запоріжжя) — радянський та український футболіст і тренер. Багаторічний наставник «Динамо» (Київ), на чолі якого двічі вигравав Кубок володарів кубків. Тричі був наставником збірної СРСР, з якою став віце-чемпіоном Європи 1988. Тренер збірної України у 2000—2001 роках. Майстер спорту СРСР. Нагороджений радянськими орденами «Знак Пошани» і Трудового Червоного Прапора. Заслужений тренер СРСР та України. Герой України.