Гюїсманс к.-ж. Навпаки

1. Порубіжжя ХІХ – ХХ століть – це період різких змін у житті людей Західної цивілізації. Це час надзвичайного прискорення науково-технічного прогресу, який докорінно змінив життя людей: засоби транспорту і зв’язку скоротили відстані між різними регіонами, що сприяло посиленню культурного взаємовпливу; електрифікація змінила традиційні уявлення про день і ніч; а фотографія і звукозапис виявилися здатними відтворювати життя більш точно, ніж це може робити мистецтво. Останнє було, мабуть, найсуттєвішою зміною в культурному житті людства, адже реалістичне мистецтво ХІХ століття, яке досягло небувалих успіхів у наслідуванні природи, раптом виявилося зайвим, тож виникла потреба пошуку нових шляхів розвитку.

2. На початку 80-х років у Європі назрів справжній бунт проти позитивістських доктрин з їх прив*язаністю до потойбічного, детермінізмом і несприйняттям понять «ідеал», «душа», «мрія». Антипозитивістська реакція мала дві форми символізм і декаданс, які перебували в складних стосунках протягування і відштовхування. Декаданс – це основне культурологічне поняття епохи, загальний стан культури, що базується на переживанні кризи цивілізації.Це не школа чи напрямок, а загальне світовідчуття. Декаданс втілює собою повторне (постромантичне) відкриття душі. Декадансна душа – це прекрасна душа романтизму, яка вважає себе божественною посудиною істини та добра, вона безмірно захоплена собою і щиро зневажає світ, бо той не відповідає її високим запитам.

3. Роман «Навпаки» продовжує натуралістичні традиції (увага до життя тіла): соціальний струмінь присутній у послабленому вигляді, у центрі цікавість до захворювань, коли особистість не має шансу на самостійні дії, тема виродження роду. Так на стіні фамільного маєтку головного героя Дез Есента представлено минуле роду-портрети диких сильних чоловіків,- яке поєднується з сучасністю, портретом «молодого чоловіка з перевитим перлами волоссям, трохи нагромадженого скулами і хитрим поглядом.» Загальний діагноз: домінування лімфи у крові нащадків внаслідок інцестів та спадкових хвороб. Дез Есент, аристократ , останній з роду – блідий, анемічний, з неживими руками і постійною нежиттю як наслідок сімейного сифілісу. Надзвичайно чутливий, він має розстроєні нерви, не може вживати майже ніякої їжі. Врешті решт саме через погане здоров*я Дез Есент буде змушений відмовитися від ідеального естетського способу життя і повернутися до ницої буденності, чим підпише вирок власній душі.

4.

• Хвороба естетизується: хвороба – це знак обраності, особливого ідеалізму і навіть обраності. На відміну від натуралістичного фаталізму у Гюїсманса хвороба не керує персонажем, а бажана ним як спосіб зречення «ненависної епохи огидних морд», спосіб виокремлення індивідуальності. Це шлях до вироблення мистецтва нового типу – декадансної чуттєвості, тобто, можливість принципово нового підходу до старого світу. Так Дез Есент проводить класифікацію всіх культурних складників – література, музика, живопис-найкращими визнаючи поетів латинського декадансу і середньовіччя. Він відмовляється від центральних постатей, пишучи про периферійних авторів.

• Звернення до потворного, вбивчого є усвідомленими актами протистояння посередності масової буржуазної культури, її прагматизму і споживацтву. Так, Дез Есент виводить нові рослини - хворі, збочені, неприродні; тварини – інкрустує черепаху коштовними каменями; кольори – проводить чорну месу. Він виправляє помилки бога (природи), надаючи речам довершеності, створює ідеальний світ, у такий спосіб вивищуючись над усім.

• Дез Есент закоханий у світ, створений за своїми смаками – у свої безкінечні відображення,, які помирають і вбивають його самого