5. Особливості сприймання.

Як і відчуття, сприймання виникає лише при безпосередній дії на аналізатори. Перехід від відчуття до сприймання означає більш повне і складне відображення предметів. Якщо відчуття відображає лише окремі ознаки, властивості, то сприймання – предмет в цілому у взаємозв’язку його ознак і властивостей. І відчуття, і сприймання – джерело наших знань про дійсність.

Властивості сприймання: 1) активний саморегульований характер (для виникнення образу сприймання необхідна участь організму, рухи рецепторних апаратів). Проводився експеримент. Досліджувані були в окулярах, які перевертали зображення догори ногами. В підгрупі, якій дозволялося активно пересуватися, обстежувати кімнату, згодом досліджувані починали сприймати дійсність адекватно. В групі, діяльність якої обмежувалась, відновлення сприймання наставало пізніше, ніж в першій; 2) історичність: обумовленість конкретними умовами і минулим досвідом – аперцепція. Здатність до сприймання формується у дитини під впливом засвоєння сенсорних еталонів, прийнятих у суспільстві (шкала музичних звуків, система геометричних форм і кольорів). При сприйманні предметів людина виділяє ті частини, які відповідають сенсорним еталонам (художник у кольорі морської води бачить більше відтінків, оскільки система його еталонів повніша); 3) предметність – це віднесення всіх відомостей про навколишнє до об’єктивного світу. Виявляється предметність у структурності, цілісності.

Цілісність: образ виникає як результат послідовного обстеження предмета, коли він виник, то всі сприйняті ознаки постають одночасно в єдності. Людина сприймає цілісну структуру предмета, хоча інформація може надходити лише про його частину. Наприклад: у вікно ми бачимо дерева, будинки, вулицю, хоча на сітківку потрапляє інформація про певні їх частини. У телевізорі говорить диктор, а не його голова.

Константність – відносна постійність образу сприйнятого при змінах умов сприймання. Так при віддаленні від будинку його зображення на сітківці зменшується, але розмір будинку сприймаємо як постійний. Ця особливість формується. Проводилось дослідження серед племен, які проживають у лісі. Виявилося, що віддалені предмети вони сприймають як маленькі. Відсутність у них константності розміру пояснюється браком досвіду сприймання певних об’єктів здаля і зблизька.

Осмисленість – людина відображає значення предметів, усвідомлює їх функції. Називаючи предмет, людина відносить його до певного класу, групи. Образ сприймання – не набір подразників, а пошук пояснення сприйнятих даних. Особливо виявляється при сприйманні подвійних і невизначених зображень (конфігурацію хмар сприймають як літаючу тарілку, кущ у темряві – як постать). Ця ознака свідчить про нерозривність між сприйманням і мисленням.

Об’єм сприймання – він визначається тим, скільки предметів людина може сприйняти одномоментно. Число об’єму дорівнює 4-8 одиниць.

6. Види сприймання.

Види сприймання: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове).

Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характеристики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуром ® формується образ).

Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприйманню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір – два ока, забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух (розташування подразника, його віддаленість і напрямок); бімануальний дотик (сприймання форми і величини); диринічний нюх (сприймання напряму розташування джерела запаху).

Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забезпечується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмічна зміна процесів збудження і гальмування.

Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оцінюваний проміжок часу.

В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється. В сприйманні руху основну роль відіграють зоровий і кінестетичний аналізатори. Оцінюється зображення на сітківці у співвідношенні з рухом ока (Див. таблицю).

№ Зображення на сітківці Рухи ока Сприймання об’єкту як рухомого

1. + – +

2. – + +

3. + + +

4. – – –

Умовні позначення: «+» – рухливість, «-» – нерухомість.

10