2.Структура конфлікту

У структурі конфлікту можна виділити такі основні поняття: учасники конфлікту, умови перебігу конфлікту, образи конфліктної ситуації, можливі дії учасників конфлікту, наслідки конфліктних дій. Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації, держави й т.д. З точки зору соціальної психології, що досліджує особистісні, між особистісні та між групові конфлікти, найтиповішими сторонами конфлікту є окремі аспекти (риси) особистості, самі особистості та соціальні групи. За такої класифікації учасників можливі конфлікти типу: риса особистості – риса особистості, особистість – особистість, особистість – група, група – група. В соціально-психологічному плані учасники конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо.

Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін.

Вплив учасників конфлікту та умов його перебігу ніколи не здійснюється безпосередньо. Опосередковуючою ланкою є образи конфліктної ситуації, які утворюються в кожного учасника конфлікту. Ці внутрішні картини ситуації включають уявлення учасників про самих себе (свої мотиви, цілі, цінності тощо), уявлення про протилежну сторону конфлікту та уявлення про ситуацію, в якій склалися і вирішуються конфліктні стосунки. Саме суб’єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають “взаємодіями” (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражається не стільки словами, скільки діями.

Наслідки конфліктних дій уплетені в контекст конфлікту. Вони включені в конфлікт на ідеальному рівні: учасники конфлікту мають певний образ можливих результатів і відповідно до цього вибирають свою поведінку. Але й самі реальні наслідки конфліктних дій є складовим елементом процесу конфліктної взаємодії. Усвідомлення цих результатів, корекція своїх уявлень про конфліктну ситуацію – важливий бік конфліктної взаємодії.

3.Об'єктивні складові конфлікту

Конфлікт як багатомірне явище має свою структуру. Однак саме поняття “структура” трактується по-різному. Так, при аналізі об'єктів матеріального і соціального життя часто під структурою мається на увазі сукупність елементів, що складають об'єкт. Наприклад, у соціальній структурі суспільства звичайно виділяють різні класи та інші соціальні шари. Іноді структура розглядається як устрій, порядок розташування елементів.

Щодо конфлікту такі підходи неприйнятні, тому що разом з тим, що він є системою, конфлікт є і процесом. Тому структура конфлікту є сукупністю стійких зв'язків конфлікту, які забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозалежна цілісна система і процес.    Крім поняття “конфлікт” часто використовується і “конфліктна ситуація” — окреме поняття щодо конфлікту. Конфліктна ситуація є фрагментом конфлікту, цільним епізодом його розвитку, своєрідним “фотографічним знімком” конфлікту на певний момент часу. Тому структура конфлікту може розглядатися і як структураконфліктної ситуації.    Кожна конфліктна ситуація має об'єктивний зміст і суб'єктивне значення. Розглянемо їх більш докладно. Почнемо з об'єктивного змісту конфліктної ситуації.    1. Учасники конфлікту. У будь-якому соціальному конфлікті, чи то міжособистісний чи міждержавний конфлікт, основними дійовими особами є люди. Вони можуть виступати в конфлікті як приватні особи (наприклад, у сімейному конфлікті), як офіційні особи (конфлікт за вертикаллю) чи як юридичні особи (представники установ чи організацій). Крім того, вони можуть утворювати різні угруповання і соціальні групи аж до таких утворень, як держави.    Міра участі в конфлікті може бути різною: від безпосередньої протидії до опосередкованого впливу на хід конфлікту. З огляду на це виділяють: основних учасників конфлікту, групи підтримки, інших учасників.    Основні учасники конфлікту. їх часто називають сторонами чи протиборчими силами. Це ті суб'єкти конфлікту, що безпосередньо активно діють (наступають чи захищаються) один проти одного. Деякі автори вводять таке поняття, як “опонент”, що в перекладі з латинської означає “що заперечує”, “супротивник у суперечці”.    Протиборчі сторони — ключова ланка будь-якого конфлікту. Коли одна зі сторін виходить із конфлікту, то він припиняється. Якщо в міжособистісному конфлікті один з учасників заміняється новим, то і конфлікт змінюється, починається новий конфлікт. Це відбувається тому, що інтереси і цілі сторін у міжособистісному конфлікті індивідуалізовані.    У міжгруповому чи міждержавному конфлікті відхід чи поява нового учасника не впливає на конфлікт. У такому конфлікті незамінність відноситься не до особистості, а до групи чи держави.    Часто в конфлікті можна виділити сторону, яка першою почала конфліктні дії. її називають ініціатором конфлікту, У літературі можна зустріти такий термін, як “винуватець”. Очевидно, дане поняття менш удале, тому що апріорі несе певне негативне значеннєве навантаження. Якщо одна зі сторін ініціює конфлікт, то це ще не означає, що вона не права. Наприклад, якщо новатор, не зумівши безконфліктно досягти впровадження інновації, йде на протиборство, то оцінка його дій буде позитивною.    Однак у тривалих затяжних міжгрупових конфліктах складно визначити ініціатора. Багато таких конфліктів мають свою історію, що нараховує десятиліття, тому складно буває виявити той крок, який привів до боротьби.    Часто виділяють таку характеристику опонента, як його ранг.    Ранг опонента — це рівень можливостей опонента з реалізації своїх цілей у конфлікті, “сила”, що виражається в складності і впливовості його структури і зв'язків, його фізичні, соціальні, матеріальні й інтелектуальні можливості, знання, навички й уміння, його соціальний досвід конфліктної взаємодії. Це широта його соціальних зв'язків, масштаби суспільної і групової підтримки.    Ранги опонентів відрізняються також наявністю і розміром їх деструктивних “потенціалів”. У міжособистісних конфліктах — це фізична сила, зброя, у війнах — це збройні сили, характер озброєння і т. п.    Групи підтримки. Практично завжди в будь-якому конфлікті за опонентами стоять сили, що можуть бути представлені окремими індивідами, групами і т. д. Вони чи активними діями, чи тільки своєю присутністю, мовчазною підтримкою можуть докорінно впливати на розвиток конфлікту, його результат. Навіть якщо врахувати, що окремі інциденти під час конфлікту можуть відбуватися без свідків, результат конфлікту багато в чому визначається їх існуванням.    Групи підтримки можуть бути представлені друзями, суб'єктами, пов'язаними з опонентами якимись обов'язками, колегами по роботі. У групу підтримки можуть входити керівники чи підлеглі опонентів. У міжгрупових і міждержавних конфліктах — це держави, різні міждержавні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації.    Інші учасники. У дану групу входять суб'єкти, які впливають на хід і результати конфлікту. Це підбурювачі й організатори.    Підбурювач — це особа, організація чи держава, яка підштовхує іншого учасника до конфлікту. Сам підбурювач може потім у цьому конфлікті і не брати участі. Його завдання — спровокувати, розв'язати конфлікт. Організатор — особа чи група, яка планує конфлікт і його розвиток, що передбачає різні шляхи забезпечення й охорони учасників, та ін.    Іноді до учасників конфлікту включають медіаторів (посередників, суддів і т. д.). На наш погляд, це не цілком правомірно. Третя сторона в конфлікті (медіатор) вирішує завдання припинення конфлікту. Учасники ж тією чи іншою мірою беруть участь у конфлікті, сприяють його розвитку, підтримують і розвивають боротьбу. Медіатор діє ненасильницькими методами і не входить до учасників конфлікту.    2. Предмет конфлікту. Як уже відзначено вище, ядром будь-якого конфлікту є протиріччя. У ньому відбивається зіткнення інтересів і цілей сторін. Боротьба, що ведеться в конфлікті, відображає прагнення сторін розв'язати це протиріччя, як правило, на свою користь. Під час конфлікту боротьба може загасати і загострюватися. Таким же чином загасає і загострюється протиріччя. Однак проблема конфлікту залишається незмінною доти, поки протиріччя не розв'яжеться.    У більшості випадків суть протиріччя в конфлікті прихована, не лежить на поверхні. Учасники конфлікту оперують таким поняттям, як предмет конфлікту. У ньому відбивається повсякденне сприйняття основного протиріччя конфлікту.    Таким чином, предмет конфлікту — це об'єктивно існуюча чи уявлювана проблема, що служить основою конфлікту. Це те протиріччя, через яке і заради розв'язання якого сторони вступають у протиборство.    3. Об'єкт конфлікту. Ще одним неодмінним атрибутом конфлікту є його об'єкт. Відразу виділити його в кожному випадку не завжди вдається. Легше визначаються проблема чи предмет конфлікту. Об'єкт лежить глибше, він ніби покритий шкарлупою і є ядром проблеми, центральною ланкою конфліктної ситуації. Тому іноді його розглядають як причину, привід до конфлікту. Об'єктом конфлікту може бути матеріальна (ресурс), соціальна (влада) чи духовна (ідея, норма, принцип) цінність, до володіння чи користування якою прагнуть обоє опонентів.    Щоб стати об'єктом конфлікту, елемент матеріальної, соціальної чи духовної сфери повинний знаходитися на перетині особистих, групових, суспільних чи державних інтересів суб'єктів, які прагнуть до контролю над ним. Тому деякі автори вважають, що об'єкт конфлікту повинний бути неподільним. “Неподільність об'єкта є однією з необхідних (хоча і недостатніх) умов існування конфліктних ситуацій”. Однак об'єкт конфлікту може бути як подільним, так і неподільним. Умовою для конфлікту є домагання хоча б однієї зі сторін на неподільність об'єкта, бажання вважати його неподільним, цілком володіти ним. Таке розуміння відкриває більш широкий спектр варіантів розв'язання конфлікту, тобто для конструктивного розв'язання конфлікту необхідно змінювати не тільки його об'єктивні складові, але і суб'єктивні.    Чи обов'язкова наявність об'єкта в конфлікті? Існує думка, що конфлікт може і не мати об'єкта. Поряд з “об'єктними” виділяють “безоб'єктні” конфлікти, які не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чимось. Як приклад наводиться наступний конфлікт. Ситуація з двома сусідами в стандартному блоковому будинку з поганою звукоізоляцією: один сидить за робочим столом і пише наукову монографію, а інший грає на скрипці. Перший, якому скрипка заважає зосередитися, стукає в стіну. Починається конфлікт. Автори вказують, що причина конфлікту тут не в тому, що обоє прагнуть одноосібно контролювати яку-небудь цінність, а просто в перешкодах, які знижують ефективність діяльності одного з опонентів.    Однак аналіз даної ситуації показує, що й у цьому конфлікті є об'єкт. Цією цінністю, до володіння якою прагнуть обоє опонентів, є тиша. Перший опонент (скрипаль) вважає, що володіння нею дозволяє йому робити з нею те, що йому хочеться, у тому числі і порушувати. Другий опонент (учений) вважає, що це його право, щоб була тиша, і вона залишалася недоторканою. Через те, що їхні прагнення зосереджені на одному об'єкті, і виникає конфлікт.    Важливо уміти виділити об'єкт конфлікту, щоб конструктивно його розв'язати. Втрата об'єкта конфлікту, помилкове виділення хибного об'єкта істотно ускладнюють процес вирішення проблеми.    4. Мікро- і макросередовище. При аналізі конфлікту необхідно виділяти такий елемент, як умови, у яких знаходяться і діють учасники конфлікту, тобто мікро- та макросередовище, в якому виник конфлікт. Такий підхід дозволяє розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а як соціальну ситуацію. Взагалі у вітчизняній науці соціальне середовище як комплекс умов розуміється досить широко. У нього включаються не тільки найближче оточення особистості, але і соціальні групи, представником яких є даний індивід. Врахування цього оточення на рівні мікросередовища і макросередовища дозволяє зрозуміти змістовну сторону цілей, мотивів сторін, а також їхню залежність від цього середовища.