Розділ 2. Приватне право. Поняття та загальна характеристика

2.1 Поняття та ознаки приватного права

Сутність приватного права виражена в його принципах - незалежності та автономії особистості, визнання захисту приватної власності, свободи договору. Приватне право - це право, що захищає інтереси особи в його взаєминах з іншими особами. Воно регулює сфери, безпосереднє втручання у які регулюючої діяльності держави є обмеженим. Індивід самостійно вирішує, чи використовувати йому свої права чи утриматися від дозволених дій, укладати договір з іншими особами або вступити в інший спосіб.  Інша річ сфера дії публічного права.

Приватне право захищає інтереси приватної особи, як окремого суб'єкта. Кожен суб'єкт права має правовий статус, тобто сукупність прав, свобод, законних інтересів окремих осіб, які визнаються і гарантуються державою на законодавчому рівні. Слід розрізняти поняття «права людини» і «права громадянина». 

Права людини є вихідними, вони належать усім людям від народження незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якому живуть чи ні. 

Права громадянина включають в себе тільки ті права, які закріплюються за особою лише через його приналежність до держави (громадянство).  Свобода людини визначається, як узаконена можливість діяти у відповідності зі своєю волею, відсутність обмежень діяльності людини. 

Права людини невіддільні від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття індивіда. Права людини органічно вплетені в суспільні відносини, вони є нормальною формою взаємодії людей, упорядкування їх зв'язків, координації їх вчинків і діяльності, запобігання протиріч, протиборства, конфліктів. За своєю суттю вони нормативно формулюють ті умови і способи життєдіяльності людей, які необхідні для забезпечення нормального функціонування індивіда. Суспільства, держави. 

Основні документи про права людини: 

· Загальна декларація прав людини (1948 р.); 

· Конвенція про політичні права жінок (1952 р.); 

· Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.); 

· Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р., набув чинності в 1973 р.); 

· Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.); 

· Конвенція про права дитини (1989 р.); 

· Декларація прав і свобод людини і громадянина (1991 р.); 

· В Україні – Конституція України (1996 р.). 

При цьому в нашій країні права людини і громадянина проголошені в числі основ конституційного ладу, визнані невідчужуваними та затверджені як безпосередньо діючих і визначають сенс і зміст діяльності держави. 

Предмет приватного права - це майново-вартісні та особистісно-немайнові відносини осіб (а також все, пов'язане з відносинами зі сприяння зайнятості і з Трудові, і результатами цієї діяльності). 

У приватному праві використовується метод юридичної рівності сторін, метод вирішення конфліктів у судовому порядку, метод договірногохарактеру правовідносин. [10;55- 58]

Принципи приватного права складаються з загальногалузевих і конституційних принципів. 

Основні конституційні: 

- Принцип свободи договору; 

- Незалежності; 

- Автономії особистості; 

- Визнання та захисту приватної власності; 

- Недоторканності власності; 

- Неприпустимості втручання у приватні справи; 

Джерелами права є Закони, підзаконні акти (галузеві кодифіковані акти), нормативно-правові акти міністерств і відомств, міжнародні договори.

Отже, приватне право- це  це сукупність правових норм різних галузей права (підсистема), предметом регулювання яких є відносини у сфері приватних, індивідуальних інтересів юридично рівних суб'єктів за допомогою переважно диспозитивного методу регулювання.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а, більш того, відокремленні від державної влади і тому є «приватними». [12;85 – 86]