
- •1. Адміністративне право в системі права України
- •2. Поняття, риси і завдання адміністративного права
- •3. Предмет адміністративного права та його переосмислення в умовах правової реформи
- •4. Метод адміністративного права та його розвиток у контексті реформи адміністративного права
- •5. Система адміністративного права. Підгалузі та правові інститути адміністративного права.
- •6. Джерела адміністративного права України та їхня характеристика. Основні законопроектні роботи у галузі адміністративного права.
- •7. Адміністративно-правові норми: поняття, види та особливості структури
- •8. Основні положення Концепції адміністративної реформи в Україні
- •10. Дія адміністративної норми у часі, у просторі та за колом осіб. Порядок дії в Україні законодавства срср і міжнародних договорів
- •9. Основні напрямки реформи адміністративного права в Україні
- •11. Поняття, види та основні тенденції систематизації адміністративного законодавства.
- •12. Поняття, склад та види адміністративно-правових відносин
- •13. Поняття, риси та рівні державного управління.
- •14. Функції державного управління: поняття, види та їхня характеристика
- •15. Принципи державного управління: поняття, види та їх характеристика
- •16. Поняття та види методів державного управління
- •18. Поняття та види методів державного управління
- •20. Поняття і види суб’єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика. Обставини, що впливають на суб’єктів адміністративного права
- •21. Адміністративно-правовий статус громадян України
- •22. Адміністративно-правовий статус іноземців, осіб без громадянства і біженців
- •23. Центральні органи державної виконавчої влади як суб’єкти адміністративного права
- •24. Місцеві органи державної виконавчої влади як суб’єкт адміністративного права
- •25. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування
- •26. Підприємства та установи як суб’єкти адміністративного права
- •27. Об’єднання громадян як суб’єкт адміністративного права
- •28. Правові засади державної служби
- •29. Поняття, ознаки і види державної служби
- •30. Поняття і види державних службовців. Їхні обов’язки і права
- •31. Право громадян на державну службу та механізм його реалізації
- •32. Поняття та риси адміністративної відповідальності
- •33. Підстави адміністративної відповідальності та їхня характеристика
- •34.Ознаки та склад адміністративного проступку
- •35.Колективні суб’єкти (юридичні особи ) як суб’єкт адміністративної відповідальності
- •36. Особливості адміністративної відповідальність неповнолітніх
- •37. Поняття та особливості адміністративного примусу. Співвідношення адміністративного примусу, передбаченого нормами адміністративного права
- •38. Характеристика заходів адміністративного попередження
- •39. Характеристика заходів адміністративного припинення
- •40. Система адміністративних стягнень та їхня характеристика
- •41. Порядок накладання адміністративних стягнень
- •42. Обставини що виключають адміністративну відповідальність, та їхня характеристика
- •43. Характеристика заходів адміністративно-процесуального забезпечення
- •44. Способи забезпечення законності та дисципліни у державному управлінні та їхня характеристика
- •45. Поняття, сутність та види державного контролю. Відмінність контролю від нагляду
- •46.Поняття , сутність та види адміністративного нагляду.
- •47.48.Звернення громадян як засіб забезпечення законності у державному управлінні
- •52.Принципи адміністративного судочинства .
- •54.Основні напрямки адміністративної реформи України
- •56.Основні напрями реформування інституту держаної служби
- •60. Організаційно-правові засади державного управління у галузі житлово-комунального господарства.
- •61 Організаційно-правові засади державного управління у галузі використання й охорони навколишнього, природного середовища
- •62. Організаційно-правові засади державного управління у галузі митною справою.
- •63. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фінансів
- •64. Організаційно-правові засади державного управління у галузі банківською справою
- •66. Організаційно-правові засади державного управління у галузі агропромисловому комплексі
- •65. Організаційно-правові засади державного управління у галузі промисловості
- •67. Організаційно-правові засади державного управління у галузі траспорту
- •68. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зв’язку
- •69. Організаційно-правові засади державного управління у галузі паливно-енергетичним комплексом
- •70. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції
- •71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти
- •72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки
- •74. Організаційно-правові засади державного управління у галузі культури
- •75. Організаційно-правові засади державного управління засобами масової інформації
- •77. Організаційно-правові засади державного управління у галузі фізичної культури та спорту
- •78. Організаційно-правові засади державного управління у галузі соціального захисту населення
- •79. Організаційно-правові засади державного управління у галузі молодіжної політики
- •80. Організаційно-правові засади державного управління у галузі туризму
- •81. Організаційно-правові засади державного управління у галузі зовнішньополітичної діяльності
- •82. Організаційно-правові засади державного управління у галузі оборони
- •83. Організаційно-правові засади державного управління у галузі безпеки
- •84. Організаційно-правові засади державного управління у галузі внутрішніх справ
- •85. Організаційно-правові засади державного управління у сфері юстиції
- •86. Організаційно-правові засади державного управління у галузі закордонних справ
- •87. Організаційно-правові засади державного управління у галузі державної безпеки
69. Організаційно-правові засади державного управління у галузі паливно-енергетичним комплексом
Правовими засадами є: Кодекс України про надра, ЗУ «Про електроенергетику», «Про нафту і газ», «Про енергозбереження».
Систему органів становлять:
Міністерство палива та енергетики України як центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у ПЕК.
70. Організаційно-правові засади державного управління у галузі захисту економічної конкуренції
Державна політика у галузі захисту економічної конкуренції – це комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України.
Основними напрямками захисту економічної конкуренції є:
Узгодження промислової і конкурентної політики
Вдосконалення законодавства
Захист інтересів суб’єктів підприємницької діяльності ті споживачів від неправомірних обмежень конкуренції.
Правовою основою є ЗУ «Про захист економії конкуренції», «Про природні монополії», «Про антимонопольний комітет України».
Організаційна структура:
Антимонопольний комітет України і територіальні відділення АКУ.
71. Організаційно-правові засади державного управління у галузі освіти
Стаття 53 КУ закріплює право громадян на освіту. Реалізація цього права передбачається такими нормативно-правовими актами : ЗУ «Про освіту» , «Про професійно-технічну освіту» , « Про позашкільну освіту» , указами ПУ «про міністерство освіти і науки Укр» , постанови КМУ «про затвердження Типового положення про управління освіти обласної , Київської та Севастопольської міської державної адміністрації» та ін.
Організаційними засадами реалізації цього права є система державних органів , які забезпечують управління освітою , та система закладів освіти , на яких покладається завдання загальноосвітньої та професійної підготовки.
Органами державного управління у цій галузі є:КМУ , Міністерство освіти і науки України ,Вища атестаційна комісія , управління та відділи освіти обласної , Київської та Севастопольської міської державної адміністрації .
Безпосереднє управління закладами освіти здійснюють : директор , ректор , президент .
72. Організаційно-правові засади державного управління у галузі науки
Держава надає пріоритетну підтримку розвиткові науки як визначального джерела економічного зростання й невід'ємного складника національної культури та освіти, створюючи необхідні умови для реалізації інтелектуального потенціалу громадян у сфері науково-технічної діяльності, забезпечуючи використання досягнень науки і техніки для розв'язання соціальних, економічних, культурних та інших проблем.
Згідно зі ст. 54 Конституції України держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.
Правові засади управління наукою визначені ЗУ «Про основи державної політки у сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про авторське прав і суміжні права», «Про наукову та науково-технічну експертизу», постанови КМУ «Про затвердження Положення про атестацію державних науково-дослідних установ», «Про затвердження Положення про атестацію наукових працівників».
Управління наукою здійснюють: КМУ, Міністерство освіти науки молоді та спорту, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. З метою сприяння формуванню державної політики розвитку науки, визначення пріоритетних науково-технічних напрямів, вироблення стратегії технологічного розвитку, вдосконалення структури управління наукою та системи підготовки й атестації наукових кадрів при Президентові України утворений консультативно-дорадчий орган — Рада з питань науки та науково-технічної політики. Основними завданнями цього органу є вироблення державної політики з питань розвитку науки та технологій, правове й організаційне забезпечення їх реалізації; прогнозування розвитку науки й технологій; розгляд і оцінка проектів національних і державно-наукових програм, визначення пріоритетних напрямів розвитку науки й технологій та ін.
В Україні діє Національна академія наук України – державна самоврядна наукова організація, яка організовує і здійсню фундаментальні та прикладні дослідження з найважливіших проблем природних, технічних, гуманітарних наук; координує здійснення досліджень у наукових установах і організаціях незалежно від форм власності та галузеві академії наук.
Державне управління та регулювання наукової діяльності здійснюється згідно з принципами: органічної єдності науково-технічного, економічного, соціального та духовного розвитку суспільства, поєднання централізації та децентралізації управління у науковій діяльності; додержання вимог екологічної безпеки; визнання свободи творчої наукової та науково-технічної діяльності; збалансованості розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; використання досягнень світової науки, можливості міжнародного наукового співробітництва; свободи поширення наукової та науково-технічної інформації; відкритості для міжнародного науково-технічного співробітництва; забезпечення інтеграції української науки в світову в поєднанні із захистом інтересів національної безпеки.
Наукову діяльність здійснюють наукові установи, наукові організації вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, громадські організації у науковій та науково-технічній діяльності. Кожна організаційна форма має свої певні особливості. Безпосередньо у сфері організації науки діють спеціалізовані органи виконавчої влади, а також державні установи.
З метою забезпечення формування та реалізації державних науково-технічних програм затверджені пріоритетні напрями розвитку науки і техніки: охорона навколишнього природного середовища; здоров'я людини; виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської продукції; екологічно чиста енергетика та ресурсозберігаючі технології; наукові проблеми розбудови державності України; нові речовини та матеріали; перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автоматизації, системи зв'язку
73. Організаційно-правові засади державного управління у галузі охорони здоров'я
Правові засади управління охороною здоров'я визначаються Конституцією України, Основами законодавства України про охорону здоров 'я, законами "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про донорство крові та її компонентів", "Про захист населення від інфекційних захворювань", "Про лікарські засоби", "Про психіатричну допомогу", указами Президента "Про затвердження Положення про Міністерство охорони здоров'я", "Про невідкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом" та ін.
До системи органів державного управління охороною здоров'я входить КМУ, Міністерство охорони здоров'я, Рада Міністрів АРК, місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я, відділи охорони здоров'я).
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових програм; створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я; укладає міжурядові угоди та координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я та ін.
Основними завданнями МОЗ України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення; розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості; організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров'я безоплатної медичної допомоги населенню; організація надання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'язаних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи; розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюваності, інвалідності та смертності населення.
Місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень здійснюють загальне керівництво закладами охорони здоров'я, які перебувають у сфері їх управління, їх матеріально-технічним забезпеченням, організують роботу медичних закладів по наданню медичної допомоги населенню, здійснюють заходи щодо попередження інфекційних захворювань та ін.
Чинним законодавством передбачено створення інших органів управління охороною здоров'я: Національної координаційної ради з питань запобігання захворювань СПІД, Міжвідомчої координаційної ради з питань міжгалузевої взаємодії установ охорони здоров'я, Державного департаменту з контролю за якістю, безпекою і виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення, Міжвідомчої комісії боротьби з туберкульозом.
Правовою основою здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду є Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я. Основними завданнями державного санітарно-епідеміологічного нагляду є: нагляд за організацією і проведенням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами санітарних і протиепідемічних заходів; нагляд за реалізацією державної політики з питань профілактики захворювань населення, участь у розробленні та контроль за виконанням програм із запобігання шкідливому впливу небезпечних факторів довкілля та виробничого середовища на здоров'я людини; нагляд за дотриманням санітарного законодавства; нагляд за виконанням приписів та вимог посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби; проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи, надання висновків та дозволів на провадження певних видів діяльності та ін.
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про охорону здоров'я регламентується положеннями глави 5 КпАП України.