25. Основні методи регулювання платіжного балансу

1. Класична теорія вирівнювання платіжного балансу

В дусі теоретичних концепцій класичної теорії вирівнювання платіжного балансу пояснювалося рухом грошових активів. Досягнення рівноваги платіжного балансу передбачало узгоджене використання трьох засадних припущень:

1.Фінансування торговельних дисбалансів наявними грошовими активами.

2.Щільний причинно-наслідковий зв’язок між пропозицією грошової маси та рівнем цін.

3.Залежність експорту-імпорту від порівняльних цін у міжнародній торгівлі.

Дефіцит платіжного балансу супроводжується втратою грошових активів, а відповідно – зменшенням пропозиції грошової маси. Навпаки, додатне сальдо платіжного балансу означає приплив грошових активів та збільшення пропозиції грошової маси. Необхідною умовою функціонування зазначеного механізму вирівнювання платіжного балансу є абсолютна впевненість економічних агентів у дотриманні визначених «правил гри».

Принциповий характер вирівнювання платіжного балансу здійснюється через корекцію пропозиції грошової маси та рівня цін. Абсолютна довіра до !правил гри», включно з визначеним золотим вмістом грошової одиниці, розглядалася необхідною передумовою оперативного вирівнювання платіжного балансу.

2. Кейнсіанська теорія вирівнювання платіжного балансу

Під час «великої депресії» (1929-33 рр.) тривалий спад виробництва та брак очікуваної гнучкості цін створював аргументи на користь кейнсіанського пояснення причин порушення зовнішньої і внутрішньої рівноваги, яке передбачало корекцію доходу. Погіршення сальдо платіжного балансу зменшує сукупний попит. Відповідно зменшується дохід, що обмежує попит на імпорт. Таким чином зміни доходу самостійно вирівнюють платіжний баланс.

Ціновий чинник не відіграє помітного значення у кейнсіанській традиції, оскільки заперечується можливість гнучкого ціноутворення. Тобто визнається ідеальною цінова еластичність сукупної пропозиції. Також у перших кейнсіанських моделях не враховувалася пропозиція грошової маси. Натомість підвищену увагу отримали:

а)Вплив зовнішньої торгівлі на мультиплікатор доходу

б)Умови реалізації плаваючого обмінного курсу;

в)Вплив умов торгівлі на функцію приватного споживання.

У пізніших кейнсіанських моделях механізм вирівнювання платіжного балансу визначався змінами доходу і грошової маси. Кейнсіанська теорія передбачала активне втручання держави в економіку. Взаємопов’язаними цілями такого втручання були рівновага доходу і платіжного балансу, однак пріоритетним вважалося забезпечення повної зайнятості. Інакше кажучи, міркування доходу мали підвищену вагу порівняно з підтриманням рівноваги платіжного балансу. Обмеження платіжного балансу розглядалися щонайбільше перешкодою для збільшення доходу.

26. Міжнародні кореспондентські відносини банків

Міжнародна банківська діяльність заснована на кореспондентських відносинах, які є базою для трансферту грошей, обміну валюти, фінансування міжнародної торгівлі.

Кореспондентом є банк (або фінансова компанія), який представляє в даному регіоні інтереси іншого банку за його рахунок і виконує його фінансові та комерційні доручення.

Кореспондентські міжбанківські відносини - це:

― різноманітні форми співробітництва між двома банками, які ґрунтуються на коректному, чесному та узгодженому виконанні взаємних доручень;

― договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує банк за дорученням і на кошти іншого (згідно з банківським законодавством України).

Кореспондентські відносини актуальні в тому випадку, якщо один банк з метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку.

Варто зазначити, що число банків-кореспондентів може бути досить високим. Проте число банківських кореспондентських відносин повинно бути дуже обмеженим, інакше це може зумовити певні ризики. Так, залишки на рахунках в інвалюті схильні до ризику знецінення внаслідок змін валютного курсу. Ведення численних рахунків із невеличкими залишками потребує великих витрат на персонал. Угоди про кореспондентські відносини укладаються на тривалі терміни. Тому число банків-кореспондентів повинно відповідати обсягам комерційної діяльності банку.

У кореспондентських відносинах вирізняють А- та Б-кореспондентів. Про А-кореспондентів йдеться, коли між національним та іноземним банком існують кореспондентські рахунки як на одно-, так і на двосторонній основі.

Б-кореспонденти не ведуть взаємних рахунків, хоч співробітництво між ними може бути дуже інтенсивним. На відміну від кореспондентських відносин типу А, тут необхідна для виконання безпосередніх доручень третя кредитна установа, як правило, в країні, у валюті якої має бути здійснена оплата.

На основі кореспондентських договорів здійснюють розрахунки в зовнішній торгівлі, в тому числі акредитивами, переказними векселями, іноземними грошовими переказами. У передбачені

договором терміни банки-кореспонденти взаємно звіряють записи на кореспондентських рахунках.

Міжнародний кореспондентський рахунок - рахунок, на якому відображено розрахунки, здійснені банком однієї країни за дорученням і за рахунок іншої на основі кореспондентської угоди.

Кореспондентські рахунки, за міжнародними розрахунками, поділяють на рахунки ностро і рахунки лоро.

Міжнародний рахунок ностро (італ. nostro conto - наш рахунок) - це рахунок, який банк відкриває в своєму іноземному банку-кореспонденті й на якому враховуються всі його витрати і надходження.

Міжнародний рахунок лоро (італ. loro conto - їхній рахунок) - це кореспондентський рахунок з міжнародних розрахунків, який відкривається у вітчизняному банку на ім’я іноземного банку-кореспондента.

Багатьом банкам, які мають добру ділову репутацію, банки-нерезиденти можуть надавати за їх кореспондентськими рахунками короткострокові кредити (овердрафти). Дуже часто між банками взаємно відкриваються кредитні лінії, які полегшують ділові відносини.